є музики, які я просто беру й прив'язую до якихось людей, бо мені так асоціюється.
іноді – як із саймоном і гарфанклом – вдається вгадати. частіше ні.
зараз слухаю умфф, думаю про одного такого дивовижного хлопчика, і не знаю (не зовсім упевнена), чи це умфф мені його нагадує, чи просто спочатку про хлопчика думалося під умфф і тому зараз воно таке пов'язане. і, звісно ж, не знаю, подобається хлопчикові умфф чи нє (я не знаю, як хлопчика звуть, про шо тут можна далі говорити).
умфф своєю загадковою мовою вилизує мене зсередини. не те шоб я не любила їхні англійські речі (land ahead звучить навіть трошки краще, ніж land in sicht), але від німецької з'являються такі неймовірні мурашки, такі кришталеві кульки в сонячному сплетінні.


іноді я собі зовсім дивна.

(так, це було просто – і забрало секунд сорок. шо ше раз доводить, шо параноя страшено актуальна для нашого попсутого світу. тепер я знаю, як звуть хлопчика, і майже певна, шо умфф він не слухає. менша з тим. умфф прекрасний безвідносно до асоціацій).