я чесно намагалася вибирати окремі, короткі, найяскравіші цитати. але текст барта - це текст-насолода, це цілковито оргазматичне письмо. і коли заратустра каже, що тексти, написані кров'ю, хочуть, аби їх не читали, а вчили напам'ять, я починаю думати, шо деякі тексти барта - але ж це неможливо, але ж це парадоксально - таки написані кров'ю.

Таким образом, всякий писатель может сказать о себе: на безумие не способен, до здоровья не снисхожу, невротик есмь.
________________________________________

ведь ввергнуть человека в противоречие с самим собой как раз и значит довести его до высшей степени позора
________________________________________

Подобный человек в нашем обществе стал бы олицетворением нравственного падения: в судах, в школе, в доме умалишенных, в беседе с друзьями он стал бы чужаком. И вправду, кто же способен не стыдясь сознаться, что он противоречит самому себе? Тем не менее такой контргерой существует; это читатель текста - в тот самый момент, когда он получает от него удовольствие. В этот момент древний библейский миф вновь возвращается к нам: отныне смешение языков уже не является наказанием, субъект обретает возможность наслаждаться самим фактом сосуществования различных языков, работающих бок о бок: текст-удовольствие - это счастливый Вавилон.
________________________________________

Отсюда - один из возможных способов оценки современных произведений: их ценность, очевидно, проистекает из их двойственности. Это значит, что у них всегда есть два края. Может показаться, что взрывоопасный край, будучи средоточием насильственного начала, находится в привилегированном положении; между тем, на самом деле насилие отнюдь не является источником удовольствия; удовольствие равнодушно к разрушению; оно ищет того места,

где наступает беспамятство...

йолки, які ж вон чудові.
як же я їх люблю.
це було неймовірно прекрасно.

на цих фото їй 22.
конні крескі (19 вересня 1946 - 21 березня 1995) стала дівчиною місяця у плейбої в січні 1968. (а ще - дівчиною року 1969, але то вже потім).
мені циферки 1-9-6-8 асоціюються з купою всього - франція, чехія... і чомусь вона схожа на ці асоціації.



ще...

шукала гарних страшних штук.
знайшла гарного й навіть трошки страшного.
чорний гумор, так сказаць.

by anthony clarkson.



ляааачно?

...які я дуже хочу нарешті про- або дочитати:

- "слова і речі" фуко (в найближчих планах)
- "вступ до психоаналізу" фройда
- "три книги пірронових положень" секста емпірика
- "критику цинічного розуму" слотердайка все-таки нарешті
- пенталогію стихій башляра
- "нескінченну історію" міхаеля енде
- "народження трагедії", "жадання влади", "антихристиянина" й узагалі всього ніцше
- "буття і час" гайдегера
- "острів дума" кінга (каюся. досі не можу ніяк)
- "страх і терпет" сьорена к'єрк'єгора
- "західний канон" блума
- "світ як воля і уявлення" шопенгауера

і це тільки те, чого хочеться тут і зараз.
мовчу про тексти, які не актуалізувалися сьогодні.
мовчу про вагони недочитаної малої прози й віршів.
еххх... знаєте, це як у блеза сандрара - книжкова булімія: "я хотів прочитати всі книги. усі й одразу". а я ж навіть не всі хочу...

сьогодні день народження одного дуже кльового дядька.
натхнення йому...


не можу втриматися. ше одна підбірка фоток під катом.

знову більше для себе.
але, знаєте, бг - це свято і світло.
мене останнім часом оточує переважно святе і світле. навіть якшо це французька література (як сьогодні висловився пан тарас: у мене таке враження, шо вся ваша французька література - послідовники (тут я сказала "і ви маєте рацію") де сада (тут ми всі дружно засміялися, бо такі да)).
цим святим і світлим треба ділитися. дивіться...

(до речі, юльцю, якшо ти читаєш це, зайди під кат і подивися "трамонтану" приблизно до 2:20, там буде одна знайома картинка. але це не знімає моєї обіцянки показати тобі його все :))

zoom zoom zoom



далі. більше. глибше.

уперше це фото з'явилося у мене у френдстрічці на жж якийсь місяць тому. з того часу я його бачу підозріло часто.
нехай буде тут про всяк випадок.
на світлинці - фрідріх ніцше, його товариш пауль рее і - з батогом - двадцятиоднорічна лу саломе. її руки просив ніцше (і рее, кажуть, теж); її любив фройд; вона практично виростила рільке. риси лу саломе знаходять у заратустрі (іноді пишуть, шо вона - це заратустра, я не знаю, шо там у них було, але чомусь думаю, шо то в кожному разі перегин).
і знаєте, шо б там не казав ніцше - особливо вустами заратустри - про жінку... мені здається, він має рацію.

О друге

Не раб ли ты? Тогда ты не можешь быть другом. Не тиран ли ты? Тогда ты не можешь иметь друзей.
Слишком долго в женщине были скрыты раб и тиран. Поэтому женщина не способна еще к дружбе: она знает только любовь.
В любви женщины

есть несправедливость и слепота...

читати ніцше - це свого роду заклинання. ніколи б не подумала, шо буду _так_ читати ніцше.
взагалі-то сталася одна штука, після якої варто на певний час припинити читання автора. але ми будемо з цим боротися. ну бо ж смішно - я писала реферат про мальдорора й заратустру на французьку літературу (до речі, з охочими можу поділитися; так думаю, шо варто його взагалі викласти в тирнет, бо виявилося, шо багато людей із цих двох імен знають тільки одне... а ці два імені таки варто писати кров'ю на асфальті, якими б неоднозначними не були персонажі, ними названі)... так от, я писала цей реферат і в якусь мить зрозуміла, шо сиджу і плачу. друкую і плачу. це дуже гарно, шо він писався не від руки, бо довелося б змінити аркуш і переписувати все начисто, але саме плакання - ненормальне. до цього зі мною шось схоже ставалося тільки раз, коли помер воннегут, а мені треба було про нього роботу на світову літературу, і я писала саме про його сприйняття смерті (це теж, між іншим, варто викласти, там багато ілюстрацій і дуже сумно) - така юна мазохістка, сиділа й капала слізками на клавіатуру. але то ж був воннегут, який помер вже через рік після того, як я почала працювати з його текстами, і смерть якого була для мене болюча, реальна й несподівана.
а тут - ніцше, якого вже сто років як нема, слова про якого давно погрожують перетворитися на банальності. мало того - це якісь півтори фрази про ніцше й письмо кров'ю в контексті образу заратустри. і мене розірвало таким сильним внутрішнім вибухом, шо самій страшно.
зараз читаю його "невчасні міркування" про вагнера й відчуваю, як із кожною сторінкою все більше їх обох люблю - і вагнера, з яким у мене надто складні стосунки, й ніцше, який мене доводить до тихих істерик, наче вродливий учитель дев'ятикласницю. хто зна, може, вагнер був однією з причин божевілля ніцше, одним із чинників його хвороби, бо ж ніцше казав, шо вагнер - і сам хвороба, а не людина. але це вже потім, у "казус вагнер", 1888 року. у "невчасних міркуваннях" - це понад 15 років до того - вони ще таке єдине, таке глибоке єство... так писати про когось - це більше, ніж просто з любові. що далі, то сильніше шкодую, шо не знаю німецької. якшо наступного триместру буде трошки легше, піду вчити німецьку. вони мене захоплюють.
і знаєте, я неймовірно вдячна "астролябії" за цю книжку - перший том із анонсованого повного зібрання творів ніцше. мрію про весь п'ятнадцятитомник, бо якшо якісь книжки й варті того, шоб перечитувати їх раз по раз, беручи з полички і вдихаючи паперовий запах, то лише такі. фантастичні тексти у прекрасних - таких рідкісних для українського наукового книговидання - перекладах. маленький фетиш на сімсот сторіночок.