ми писали ронделі. в яких обов'язково мусить бути згадано озеро, помсту і пташину зграю. гарна забавка, скажу я вам, писати тексти певної форми - починаєш глибше розуміти суть складання слів...
але з гічкоком я трошки промазала - написала два зайві рядки, тому вийшов якийсь мутований рондель. незважаючи на це, він мені дуже подобається. ліричний такий. читати вголос, виразно і з надривом. от.

я знову згадую гічкока,
та чи моя у тім вина?
побачиш - не мине й півроку,
а всі, кого колись ти знав,
тебе забудуть ненароком.
твоя провина - біль без дна,
мені щемить, пече вона,
я знову згадую гічкока!
кульмінація тексту і бонус-трек зі справжнього ронделя - під катом

добре, не будемо про гадасті.
будемо про красиве.

таке враження, наче початок сімдесятих - то всуціль язичництво. такі несхожі на дівчат із середини шістдесятих плейбоївські дівчата: з неяскравим макіяжем, з розпущеним волоссям і стрічками в ньому, з темною літньою засмагою, з ластовиннячком... мабуть, вплив хіппі - тому шо краще означення, ніж "діти квітів", для цих дівчат знайти важко.
ну от, дивіться. діана бейкер, народжена 29 грудня 1949 року, дівчина місяця у травні 1972. хіба не язичництво?



+15

мені тільки шо колега-історик, якому я дзвонила спитати, чи їде він з нами на форум видавців, сказав таку штуку...
по-перше, він спитав, чи стежу я за новинами. я сказала, шо канєшна жи нє.
по-друге, він спитав, чи я знаю, шо творилося в грузії, і я сказала, шо канєшно жи так (я вчора навіть статтю для грузинського прес-центру перекладала, хє-хє).
по-третє, він сказав таки почитати новини, бо велика ймовірність, шо у нас скоро буде те саме. і не тому, шо чф і всі справи, а тому, шо росія взагалі.
правда, ж він гонить? бо мені шото трошки некомфортно стало...

сьогоднішнє. не знаю, чому, але треба було його написати. сподіваюся, йому просто захотілося бути написаним, а не шось важливіше.

колись це місто мене дістане,
що я не зможу у ньому більше -
і буде сірий вокзальний ранок
і кілька сірих вокзальних віршів.

якби курила, ще сірий попіл
вписала б, певно, до атрибутів.
а місто раптом насниться потім -
таке нелюбе, таке забуте,

що навіть імені не лишилось.
і буде стільки мурах по шкірі,
і так болітиме всеньке тіло...
скажу - ніхто, проте, не повірить

у ностальгію, у снів реальність,
в буття такого дивного міста.
тоді мені зрозуміло стане,
що повертатися надто пізно.

і байдуже, чи моя провина,
чи жарт якогось дурного бога -
колись це місто мене покине,
а я ж ніяк не зможу без нього.

я б не сказала, шо вона феєрично красива чи шось таке.
але от має ця дівчина шось, шо змушує мене запостити сюди її фотки - без неї список проявів справжньої жіночої вроди був би неповний.
лорі вінстон народилася в каліфорнії 24 серпня 1944 року. стала міс місяця у плейбої у червні 1964. така усміхнена і яскрава :)



+5

файні хлопці з "дороги водана" вирішили порадувати шанувальників і зробили альбомочку.
отаку:



Год: 2008
Стиль: Folk-Rock
Страна: Россия
Формат: 320 кб/с
Размер: 114 мб

там жи, канєшна, є музика. отака:
01 - Город
02 - Властелин лесной
03 - Йо-Ха
04 - По крови Имира
05 - Старина
06 - Колядинская про козу
07 - Вещий Олег
08 - Баллада о простом человеческом счастье
09 - Хранитель сна
10 - Возвращаясь домой

зараз ейсід саме в процесі качання, тому не може сказати, ням чи фє. але два попередні альбоми їй сподобалися - по ходу, не тільки їй, якшо її пам'ять не підводить, і ви знаєте, про кого я =) - тому цей теж має досить великі шанси. добрий світлий фолк, якісний вокал, гарні тексти.

частина отут, а ше одна частина отут.

і ше два альбоми під шумок...

шось типу "мої плани на вечір п'ятниці". могилянський кіноклуб запрошує.

22.08, п*ятниця, 19.00

Фільми демонструються англійською мовою

VANISHED ACRES by Adam Bolt, 31min
(40 фестивалів, 14 нагород)
У цій сюрреалістичній драмі старий фермер дізнається, що його покійна дружина зраджувала його із опудалом.

PLAINVIEW by Scott T. Jones, 24 min
(30 фестивалів, 5 нагород)
Менеджер ресторану намагається виправдатись після того, як змушена була принизливо обшуковувати свого оголеного працівника.

THE LADIES by Christina A. Voros, 13 min
(30 фестивалів, 5 нагород)
Вісімдесятисеми- та дев'яностотрьохрічні угорськи іммігрантки у Нью-Йорку Валі та Мімі і досі шиють сорок годин на тиждень. Цей інтимний документальний фільм спостерігає за їх роздумами на тему ремесла, важливість сім'ї та актуальність творчого духу.

FOR MEMORIES by Wing-Yee Wu, 16 min
(2 фестивалі, 1 нагорода)
Джек, Нью-Йоркський підліток, знайомиться із Бріджит, що на десять років його старша і має доньку Джулі. Тріо виявляється у стосунках, що настільки ж нестійкі, наскільки й момент, що створив його.

RAMONA’S NEW DRESSER by Bohdana Smyrnova, 11min
(22 фестивалі, 1 нагорода, 1 номінація)
Залізаючи на дерево у Нью-Йорку, польська іммігрантка Пауліна продірявила колготки. Тепер їх треба зашити.

Набережно-Хрещатицька 27, Бурса

це було давно, коли повітря було чистіше, трава зеленіша, пиво смачніше і навіть плейбой публікував чорно-білі фотки. а точніше - влітку 1955 року. у серпні дівчиною місяця стала маргарита емпі. вона ж стала дівчиною місяця в лютому 1956 року, і це подвійне визнання тільки ще раз доводить, який гарний смак мали тоді дядьки з плейбоя.
маргарита емпі (вона ж - діана веббер) народилася в лос-анджелесі 27 липня 1932 року. модель і акторка (хоча оте друге заняття полягало переважно в другорядних ролях красивих тьоток). нудистка; зовнішні дані дозволили стати не просто рядовою нудисткою, а героїнею статей і фотосесій багатьох нудистських журналів. тому не гарантую, шо всі фотки, тут викладені, будуть плейбоївськими - частина могла з'являтися деінде і в інший час.
отож...



+12

я хрєнєю, дарагая рєдакция (с)
мене, між іншим, назвали цікавим співрозмовником. але міра мого охрєніння від того не поменшала.
ед, заспокой мене, скажи, шо у вас не всі такі.

коротше, от у чому справа.
я тут у френдівському журналі зчепилася з одною тьотьою - ну, ситуація типова, подруга вивісила прогрузинську статтю, і до неї в журнал одразу прийшло кілька російських патріотів, які, мабуть, вбачають найвищий вияв патріотизму в тому, аби насрати в коментах. образили твою країну - ото піди і розкажи образникові, шо це його країна какашка. фантастіш.
ну от, тьотька мені здалася наче навіть трошки адекватною. звичайно, я одразу відчула тут якісь підводні камені, оскільки не можуть хоч якоюсь мірою адекватні люди бути такими хамами. і жіноча інтуїція не підвела.
в якийсь момент наша розмова дійшла до спроби пояснити на пальцях і такого мого посту:

честно говоря, с трудом. вот представьте себе, что вы находите хорошую, интересную и душещипательную статью об арабо-израильком конфликте и постите ее к себе в журнал. пропалестинскую, например. о том, что евреи все-таки неправы, и америка тоже неправа. и вдруг к вам приходит совершенно незнакомый еврей и начинает обвинять в антисемитизме - как, вам не нравится израиль? как, вы не поддерживаете евреев в этой борьбе за свободу и все такое? вплоть до того, что, к примеру, "а знаете, сколько русских в израиле! и почему же, по-вашему, они к нам так все прут?" или "да у вас вообще вся культура на евреях держится!"
будете ли вы к таким людям относиться с уважением хотя бы? я уже молчу о попытке понять и проанализировать.
и это может случиться с каждым вопросом - от религийности вплоть до того, можно ли есть рыбу с красным вином. что ж теперь, от дискуссийных предметов удерживаться вообще?
я тоже патриотка, но у меня немного другие методы. может, они не безупречны, но не вызывают открытой агрессии.

апдейт: возможно, я утрирую. и сказаное относится далеко не полностью и исключительно к вам. но, в принципе (и вы убедитесь, если просмотрите посты своего не настолько сдержанного соотечественника), такое поведение не приводит к согласию. а статистика - дело грустное... и если ко мне постучатся 80% "патриотов", похожих на чертополоха, я всем сердцем буду сочувствовать адекватным людям, живущим в россии.

треба було б згадати, шо метафори й іносказання на більшість людей не діють. але ж нє, я вирішила зробити покрасівше. і от яку відповідь отримала:

це чудо діпломатічєской мислі читаємо під катом...