Тече Дніпро між скель гранітних,
Знайомий Острів обійма.
Несе здаля цому привіти
Від тих, кого уже нема. -

У вирій птахами злетіли
Вони, у синю далечінь...
Не донесуть назад їх крила,
Лише майне самотня тінь!

Давно своїм життям цікавим
Козацька Хортиця живе.
Цілують вранішні заграви
Минуле місто осяйне.

Розносить вітер легкокрилий
Церковні дзвони над Дніпром;
Гойдає верби пустотливо,
Так залихвацько, та з добром...

Життя ж минає швидкоплинне,
Неначе свічечка згоря...
Гірчить, мов з присмаком полину...
Та зійде вранішня зоря

І розмалює все довкола
В красу, неначе маків цвіт...
Співати буде серце соло,
Мов соловейко, на весь світ!

10.05.2019 р.

Валентина Бородай