«А ви думали, що Україна так просто? Україна — це супер! Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».

«Коли починається смерть культури, настає культура смерті».

«Фронт національної гідності теж тримають мертві. Коли вже його триматимуть живі?»

«У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна».

«І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду».

«Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей».

«У нас навіть Незалежність украли. Ми думали, що вона є, а її вже не було»

«Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назовуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів».

«…стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленґом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму…»

«Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати».

«Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі».

«Манія величі — це хвороба. Комплекс меншовартості — теж хвороба. Тільки ще гірша».

«Україна — це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови».

«Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, а надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема».

Лiна Костенко «Записки українського самашедшого», 2010.