Замкнувся світ в твоїх долонях.. Життя замкнулось в стінах голих. Стінах із вікнами повними світла… стінах, де тріщини вже всім помітно.. – бубоню тихенько я.. опоетизовую дійсність..
..я все бачу в сірому. Така от вада зору. Певне, вікова.. Допитуюсь сама себе: «От що в нас є?».. «У нас є стіни.. стіни є, а дому ще немає…» - сама собі відповідаю.
Стіни захищають.. Стіни розділяють.. «Все буде добре» - кажеш ти з сусідньої кімнати. Це твоя мантра, котру повторюєш сотні разів на день.. віриш.. чи – хочеш вірити? А розмовляти крізь стіни, все рівно, що крізь зуби – головного не чуєш. Схоже, ми давно не чуєм головного.. а без цього помешкання не стане домом..
ми якісь бездомно-безпритульні..