В суботу ми ходили на книжкову виставку-ярмарку. Черги здоровенні, як на малюнку в моєму древньому букварі до Мавзолею. А ми запізнювались (я дуже хотіла потрапити на зустріч з Людмилою Уліцкою і вона вже якраз почалась), отож, ми купили квитки з рук і тихцем прооосковзнули без черги.. *мені майже соромно*
Всередині теж був натовп. Де проходила зустріч з пані Людмилою, я зрозуміла відразу - це там, де ціла купа жінок різного віку екзальтовано-схвильованих, притискаючих книги в знайомих палітурках до грудей. Зустріч з письменницею намагався проводити юнак десь коло тридцяти, схожий на арт-сексуала і вигляд в нього був - як от підтале крем-брюле в карамелі. Він час від часу волав: "У кого есть вопрос??!!" і робив ліниво-зацікавлений вираз обличчя. А потім тицяв мікрофон комусь із наповпу бажаючих спілкуватися з улюбленею письменницею.
Письменниця була втомлена від пошановувачів і байдужа до пошановування, помітно, що всі питання їй давно знайомі і вже добряче набридло відповідати на типові питання, робити зацікавлене обличчя і спілкуватися з читачами. Частину питань вона не дослуховувала і коротко вимагала: "Дальше!" або "Следующий вопрос!". Від закидів, в стилі "ооооо! ви мая любімая-прелюбімая!!!" відмахувалась рукою. Склалось враження, що дама різка, гостра на слово і байдужа до натовпу прихильників. Видно було, що ніякого задоволення від зустрічі нема і натяку, і що мисткиня чекає, коли нарешті все це закінчиться. А потім ми підписували книги. дама була гречною, - ставила ініціал і прізвище. Всім бажаючим, - геть усім.. до останнього(але то вже із обов*язку перед видавництвом). Задоволення мені від зустрічі було мало... жаль..
Потім ми бродили ярмаркою. Я купила собі "Вибране" Вінграновського і "Улюблені дитячі вірші" "А-ба-ба-ги-ла-ма-ги", за що мене пригостили шампанським та цукерками. Ціле море радості було від відритого на випадкововій сторінці і знайомого з дитинства: "У моєї доні оченята сонні.."
Вже мандруючи до виходу, наткнулись на ще один жіночий натовп - Олександра Марініна підписувала свої детективи. А мій тато її прихильник. Я притормознула. Купила книгу. І підписала її для тата. Через півтори години. Просто пані Олександра полюбляє в процесі підписування спілкуватися і пише кілька фраз, як мінімум. Я не читала жодного її твору. Але сама пані автор мені якось сподобалась більше - мила і без пафосу втоми від уваги і слави. Вона теж була змучена від зустрічі, але не відвернулась від жодного з кагали ідіотських питань..
ну буває ж..