цілком розумію.... цілком.... колись і сама була в ситуації невзаємності.... знаю, як то тяжко... як боляче... і як всупереч усьому надієшся. Але! я завше намагалась не обтяжувать собою і своєю печаллю... і ми були схожі з моїм невзаємним, ми були друзі, ми майже одинакові були, з усією різницею, що я мала почуття... а він казав, що нікого не вміє кохати...
тому так тяжко зносити мені зносити оцю печаль... а ще я не люблю, коли мене змушують стати поганою... я хороша для нього, в його очах і він не хоче ні з ким знайомитись... він не хоче нікуди ходити... певне, мені треба повестись грубо, щоб його струсонуло аж так, аби в нього відкрились очі для інших... щоб він не бачив лише мене... тому що я ніколи не зможу бути з ним... я не подобаюсь сама собі, коли я з ним.. сорі за сумбур... все так непросто..