IHKOgnito, ....знаєш... я чула, що якщо на початку п*єси на стіні висить рушниця... то вона до кінця п*єси обов*язково вистрілить...

ага, питання лиш хто на курок натисне..., т й п"єса з навою "життя" довго триває :)

то, що, знову сподаіваємось що недожевемо? найкращий вихід - втеча. а чом би й ні? питання вирішиться "як завжди" - хтось забуде, комусь набридне. а ти в той час заб'єшся десь в куточок своєї душі і будеш чекати з надією: "авось минеться".
постійна дилема: "be or not to be", чи то пак, в нашому випадку: з гордо піднятими очима, дивитись всім в очі, розповідати правду, заставляючи всіх робити вибір - миритись з твоєю правдою, а чи не миритися; чи зовсім инший випадок - грати в піжмурки з правдою, створюючи інтригу брехні, заплутуватись самому в тій павутині, і заплутувати інших, щоб потім, набравшись мужності, або ж коли добрячи притисне, розрубати цей (..якийсь, вже непригадую, за міфологією...) вузол. і що тоді, як тоді бути?

а прикол в тому, що правда завжди стає явною, як би добре вона не була захована. і нам всерівно прийдеться розплачуватись за наші помилки. рано чи пізно, але прийдеться. і всі ми це знаємо, та тільки ми завжди сподіваємось: "з нами такого не буде, нас це чомусь повинно оминути", а не омине...