Так трапилось, що гортаєш життя, як старий фотоальбом... і дезертуєш із сіруватого "зараз" у чудово-затишне "колись". У той час, коли тремтіло повітря від твого "хочу!" і "зможу!!". У той час коли виростив собі крила і так легко повірилось у здатність людини літати...
Саме у той минулий час щоразу повертаєшся, як за порадою. І, може, щось десь зрушиться.... і тобі кинуть шматок чогось такого, у що ти вже давно боїшся вірити. Може. Гортаєш сторінки старого альбому, і пам*ять делікатними несмілими пальцями легко куйдовжить волосся... Все минуло. Все буде. Знову.