ДО ЧИТАЧІВ

Панове, я пропоную вам карту ⁹, складену
не за чужими описами і не з чуток.
Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною
в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати
вас як у точності, так і правдивості моєї
розповіді. Обмаль дозвілля,
відпущеного мені при виконанні важливих
доручень, якими я був зайнятий під час війни у тих краях, примусив мене присвятити не менше
восьми років, щоб довести цю працю до досконалості, оскільки я міг трудитися
над нею лише принагідно. Отож,
насолоджуйтесь на дозвіллі
плодами моєї праці, споглядаючи
зі своїх кабінетів цю гарну і рідкісну країну, найбільша частина якої була
заселена за мого часу, міста й фортеці, плани яких я сам накреслив; знайте,
що я буду вдячний за вдоволення, яке отримає ваша похвальна цікавість. /VI/ \26\

ЧИТАЧЕВІ ВІД КНИГОВИДАВЦЯ

Любий читачу! Минуло десять років відтоді, як автор цієї книги
доручив мені видрукувати сто
примірників, які були подаровані лише друзям ¹⁰.
Та оскільки багато осіб, побачивши її, знайшли її не тільки приємною, але й
дуже прихильно про неї відгукнулися як про книжку, що заслуговує на друге,
повніше видання, то я подумав, що, задовольняючи їхню цікавість, я не завдам шкоди загалові, коли передрукую її у повнішому і точнішому
вигляді. Це й змусило мене настійливо просити автора, щоб він мені дав, якщо
має, ще якісь відомості, які може
пригадати. Він залюбки зробив це, хоча й не без певної
прикрості від того, що не зміг виконати даної в попередньому виданні обіцянки —
додати генеральну карту Польщі ¹¹: із зображенням людей, диких
тварин, рослин та інших рідкісних речей, які можна побачити й оглянути у тих
краях. Цієї можливості він був позбавлений через смерть свого гравера Віллема
Гондіуса ¹², який вигравіював
усі дошки, котрі
король Польщі одержав з рук його вдови; відтоді автор не зміг дістати
жодних відомостей про них. Ось що є причиною того, що всі ці дорогоцінні
відомості були поховані [разом з Гондіусом], не без великої шкоди для публіки,
яка мала б від них надзвичайне задоволення. /VII/ \27\

ОПИС УКРАЇНИ
і річки Борисфен
[Boristhene], званої в просторіччі Ніпром [Niepper],
або Дніпром
[Dnieper], від Києва до моря, в яке вона впадає

Київ [Kiow], званий
колись Кізовією
[Kisovie] ¹³, був раніше одним із найдавніших міст Європи, про що свідчать залишки
старовини, а саме: висота і ширина укріплень, глибина ровів, руїни його храмів,
стародавні поховання кількох королів,
що в них знаходяться. З цих
храмів лише два збереглося в цілості: Святої Софії ¹⁴ і Св. Михайла ¹⁵,
а від решти лишилися тільки руїни, як
від (церкви) Св. Василя ¹⁶,
стіни якої заввишки від 5 до 6 стіп ¹⁷ зберігають грецькі
написи на алебастрі, яким понад 1400 років, але вони майже стерлися від древності. Серед
руїн цих храмів донині знаходять поховання кількох князів Русі
[Russie] ¹⁸. Храми Святої Софії і Св. Михайла відбудовані в їх давньому вигляді ¹⁹. Храм Святої
Софії має гарний фасад і чудовий вигляд, з якого б боку на нього не глянути; її стіни прикрашені кількома мозаїчними фігурами та історичними
сценами. Ця робота виконувалась з малесеньких різнобарвних
камінців, що блищать, мов скло, і підібрані так добре, що не можна
розпізнати, чи це живопис, чи ткання. /2/ Склепіння зроблене з самих глиняних
глечиків, з усіх боків наповнених і покритих гіпсом. У цьому храмі є гробниці
кількох королів; тут же резиденція архімандрита. Собор Св. Михайла називається Золотоверхим,
оскільки він вкритий позолоченими листами. В ньому показують мощі святої Варвари
[Barbe], які, як кажуть, були перенесені сюди під час воєн у Нікомедії [Nicomedie] ²⁰. \28\

Це стародавнє місто розмістилося на плато, на вершині
гори, яка панує з одного боку над усією місцевістю, а з іншого — над
Борисфеном, який протікає біля підніжжя цієї гори. Поміж нею і згаданою річкою
знаходиться новий Київ ²¹ — місто, яке тепер досить малозаселене і
має не більше 5-6 тис. жителів ²²; вздовж Борисфена воно тягнеться
на 4 тис. кроків, а вшир від Борисфена до гори — на 3 тис. кроків. Його
обнесено поганеньким ровом завширшки 25 стіп; воно має форму трикутника і
обгороджене дерев'яною стіною з вежами
з такого ж матеріалу ²³. Замок знаходиться на узвишші гори, що височіє
над нижнім містом ²⁴, але над нею [самою] височіє стародавній Київ.

Римські католики мають в цьому місті чотири костьоли,
а саме: кафедральний собор ²⁵, храм домініканців на ринку ²⁶,
бернардини — попід горою²⁷, а з недавнього часу — єзуїти, які
розмістилися між бернардинами і річкою ²⁸; греко-русини мають
близько десяти храмів ²⁹, які вони називають
церквами [cerkvils]. Одна з них, при якій є Університет або Академія, яку вони називають
Братською церквою [Bracha cerkuils] , знаходиться біля ратуші. Інша, збудована біля
підніжжя замку, називається, якщо пам'ять мені не зраджує, Св. Миколая ³¹;
решта розміщені по різних дільницях міста, але зокрема я їх не пригадую. /3/

У місті є лише три гарні вулиці ³², всі ж
інші, не будучи ні прямими, ні правильно дугоподібними, звивисті на зразок
лабіринта. Вважається, що місто немовби розділене на два міста, одне з яких, де
кафедральний собор, називається містом єпископа, а друге — городян ³³,
де знаходяться три інших костьоли та грецькі церкви. Як на той край, то це
місто — досить купецьке; його торгівля охоплює зерно, хутра, віск, мед, сало,
солену рибу тощо. Воно має свого єпископа, воєводу, каштеляна, старосту
[tarosta] і грод³⁴;
[а також] чотири юрисдикції — юрисдикція єпископа, юрисдикція воєводи або
старости, що одне й те саме, третя — війта
[wouyt] і остання — юрисдикція шевенів і консулів ³⁵.

Житла тут побудовані на зразок московських, одноповерхові,
досить низькі, рідко вище одного поверху ³⁶. \29\

Використовуються свічки, зроблені з дерев'яних
скалок, такі дешеві, що за два динари ³⁷ їх іде більше, ніж треба
для освітлення найдовшими зимовими ночами. Димарі продаються на базарі ³⁸,
що викликало б [у нас] сміх, як і їхній спосіб приготування м'ясних страв,
весільні обряди та інші церемонії, про що ми будемо говорити далі. Однак саме
звідси пішов той благородний люд, який нині зветься запорозькими козаками
[cosaques zaporousky]. Протягом
багатьох літ вони заселяють різні місця по Борисфену і довкола; ще й тепер їх
кількість сягає до 120 тис. чоловік ³⁹, призвичаєних до війни і
готових менш, як за тиждень, до виконання будь-якого наказу, що йде від імені
короля ⁴⁰. Це люди, які часто, майже щороку роблять набіги ⁴¹
на Понт Евксінський [Pont
Evxin] ⁴² /4/ з великою шкодою для турків. Вони
неодноразово грабували Крим, який належить Татарії
[Tartarie], спустошували
Анатолію [la Natolie] ⁴³, розоряли Трапезунд
[Trebisonde] ⁴⁴ і
досягали навіть гирла Чорного моря за три льє від Константинополя ⁴⁵,
де винищували все вогнем і мечем, повертаючись звідти з великою здобиччю і
рабами, звичайно малими дітьми, яких вони залишають для послуг у себе або
дарують вельможам свого краю. Літніх людей вони ніколи не залишають, хіба що
тоді, коли вважають їх досить багатими, аби заплатили за свій викуп і
відкупились. Кількість [козаків], які йдуть у походи, ніколи не перевищує 6—10
тис. чоловік. Вони чудом перепливають море на поганеньких човнах, виготовлених
власними руками, форму і конструкцію котрих я опишу пізніше.

Ремесла, якими займаються козаки

Говорячи про відвагу козаків, цілком доречним буде
розповісти і про їхні звичаї та заняття.
Отож, ви дізнаєтесь, що серед цього
народу зустрічаються люди, досвідчені у всіх взагалі необхідних для життя
ремеслах: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі,
кожум'яки, римарі, шевці, бондарі, кравці і т. д. \30\
Вони дуже вмілі у виготовленні селітри, якої в цих
краях дуже багато ⁴⁷, і виготовляють прекрасний гарматний порох.
Жінки займаються прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для
щоденного вжитку. Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб,
готувати різні м'ясні страви, варити пиво, мед, горілку, робити брагу тощо. /5/
Немає також серед них жодного, якого б віку, статі чи становища він не був, хто
б не намагався перевершити свого товариша у пиятиці і гульні. Немає серед
християн і таких, котрі б настільки, як вони, призвичаїлися не дбати про
завтрашній день.

Зрештою, правду сказати, вони взагалі розуміються на
усіх ремеслах, хоча одні бувають більш вдатними, ніж інші у тих чи інших
заняттях; трапляються й такі, чиї знання у порівнянні з загалом значно ширші.
Одне слово, всі вони досить розумні, але зосереджуються лише на корисному і
необхідному, головним чином на тому, що пов'язане з сільським життям.

Родючий грунт дає їм зерно в такому достатку, що вони
часто не знають, що з ним робити, тим більше, що немає судноплавних річок, які
б впадали у море, за винятком Борисфену, але навігація на ньому припиняється за
50 льє ⁴⁸ нижче Києва
[Kiov] із-за 13 водопадів ⁴⁹, що там є.
Останній з них віддалений від першого на сім великих льє, що становить цілий
день шляху, як це видно на карті ⁵⁰. Це перешкоджає їм вивозити
зерно в Константинополь, а звідси — і їхні лінощі: вони зовсім не хочуть
працювати, хіба що при крайній потребі, коли їм немає за що купити необхідне.
Вони воліють краще піти позичити усе потрібне у турків, своїх добрих сусідів,
аніж потрудитися, щоб самим його надбати тощо, їм доволі, коли є що їсти й
пити.

Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають /6/
руською [Rus], дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8
або 9 місяців на рік ⁵ і полягають в утриманні від м'яса. Вони
настільки вперті в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби
порятунок [їхньої душі] залежить від зміни їжі. Зате, я гадаю, навряд чи жоден
інший народ у світі давав \31\ би собі стільки волі у питті, як вони, бо не
встигають протверезіти, як одразу (як-то кажуть) починають лікуватися тим, від
чого постраждали. Однак усе це тільки під час дозвілля, бо коли вони воюють або
коли задумують якусь справу, то вкрай тверезі. Окрім одягу, в них немає нічого
простацького ⁵². Вони дотепні, кмітливі, винахідливі і щедрі, не
прагнуть до великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі, без
якої не уявляють життя: саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань
проти місцевих вельмож, як тільки відчують утиски. Тому рідко минає 7-8 років
без того, щоб вони не бунтувалися і не піднімалися проти них. Поза тим усім це
люди віроломні, зрадливі, підступні, яким довірятись можна, лише добре
розваживши.

Вони надзвичайно міцні статурою, легко переносять
спеку і холод, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні, сміливі, а швидше
нерозважливі, бо не дорожать власним життям. Де найбільше вони проявляють
спритності та доблесті, так це б'ючись у таборі * під прикриттям возів ⁵³
(бо вони дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою звичною зброєю),
обороняючи ці укріплення; вони непогані також на морі, але верхи на конях вони
таки не найкращі. Пригадується, /7/ і я сам це бачив, як біля двохсот польських
вершників змусили тікати 2000 їхніх найкращих воїнів.

* Табори — це вози, якими козаки прикриваються,
коли рухаються по голому степу. [Прим. авт.]

Однак правда й те, що сотня цих козаків під прикриттям
табору не побоїться і тисячі поляків чи навіть [кількох] тисяч татар. Якби вони
були такі ж доблесні верхи, як і на землі, то, гадаю, були б непереможними.
Вони високі на зріст, жваві, енергійні, люблять ходити в, гарному одязі, яким
особливо хизуються, коли пограбують його у своїх сусідів, бо в інших випадках
вдягаються досить скромно. Вони відзначаються міцним від природи здоров'ям,
навіть мало схильні до такої пошесті, розповсюдженої по всій Польщі, яку медики
називають Blica, бо все волосся у тих, хто нею вражений, сплутується, жахливо
переплітаючись докупи; місцеві жителі \32\ називають її гостець
[gosches] ⁵⁴. Мало
хто з козаків помирає від хвороби, хіба що в глибокій старості, бо більшість
гине почесною смертю на війні.

Руська шляхта ⁵⁵

Шляхта поміж ними дуже небагаточисленна, наслідує
польській і, схоже, соромиться того, що належить до іншої, аніж римська, віри,
щоденно переходячи до неї, хоча вся знать і всі ті, що титулуються князями,
вийшли з грецької віри.

Які повинності селян щодо панів ⁵⁶

Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони мусять
працювати власноручно і зі своїми кіньми три дні на тиждень на користь свого
пана, а також сплачувати йому залежно від наділу, який тримають, певну
кількість буассо ⁵⁷ зерна, багато каплунів, курей, гусей і курчат
перед Великоднем, Трійцею і Різдвом. Крім того, [повинні] возити дрова для /8/
потреб свого пана та виконувати тисячі інших повинностей, яких би й не повинні
були робити, не кажучи про гроші, яких пани від них вимагають, а також
[забирають] десятину з баранів, свиней, меду, всіляких плодів, а кожного
третього року — третього вола. Одним словом, селяни змушені віддавати своїм
панам усе, чого ті захочуть, так що немає нічого дивного, коли ці нещасні
ніколи нічого не відкладають для себе, перебуваючи у таких тяжких умовах
залежності. Але і це ще не найважливіше, оскільки пани мають необмежену владу
не тільки над їхнім майном, але й над їхнім життям; ось яка велика свобода
польської шляхти (яка живе неначе в раю, а селяни — ніби перебувають у
чистилищі). Тому як трапляється, що ці бідні селяни потрапляють у повну
залежність до злих панів, то опиняються у ще жалюгіднішому стані, ніж каторжани
на галерах. Таке рабство і призводить до того, \33\ що багато хто тікає, а найвідважніші з них подаються
на Запорожжя [Zaporouys], яке є місцем притулку козаків на Борисфені. Проживши там певний час і
взявши участь у морському поході, вони вважаються запорозькими козаками.
Завдяки таким втечам їхні загони постійно і непомірно зростають, що з
достатньою очевидністю підтверджується і нинішнім повстанням ⁵⁸.
Після поразки поляків ці козаки повстали у кількості 200 тис., які, завершивши
кампанію, стали господарями території понад 120 льє завдовжки і 60 — завширшки ⁵⁹.
Ми забули додати, що в мирний час звичним заняттям козаків є полювання і
рибальство. Ось що, ми і хотіли оповісти побіжно в загальних рисах про звичаї і
заняття цього народу. /9/

Але повернемося до початку нашої розповіді. Переказують,
що в ті часи, коли давній Київ перебував у повному розквіті, морської протоки,
яка веде повз Константинополь, ще не існувало. Існують припущення, наважусь
навіть сказати — певні докази, що рівнини по другий бік Борисфену, які
тягнуться аж до Московії, були колись залиті водою. Це підтверджують якорі та
інші сліди, знайдені кілька років тому довкола Лохвиці
[Lofficza] над річкою Сулою [Sula] ⁶⁰.
Окрім того, всі міста, що збудовані на цих рівнинах, мають вигляд
недавньої забудови, зведеної кількасот років тому. Мені захотілося дослідити
історію русів, щоб дещо довідатися про давні часи цих місцевостей, однак
намарне, бо, розпитавши кількох найученіших з-поміж них ⁶¹, я
дізнався тільки те, що великі і тривалі війни, які спустошували їхню землю з
краю до краю, не помилували і їхніх бібліотек ⁶², котрі від самого початку винищувалися вогнем. Вони, проте, пригадували, ніби за давніми
переказами море, як ми вже згадували, покривало колись усі ці рівнини , і це
могло бути за 2 тис. років тому. Стародавній же Київ був повністю знищений
близько 900 років тому ⁶⁴, за винятком двох храмів, про які ми
говорили раніше. Окрім цього, наводять ще один суттєвий доказ того, що море
простягалося до Московії, а саме: усі руїни старовинних замків і древніх міст,
які я \34\ зустрічав у цій місцевості, розташовані на
підвищеннях та найвищих горах і жодної — на рівнинному місці. З цього можна
припускати, що в давнину /10/ тут усе було затоплене. Додайте ще й те, що в
деяких руїнах знайдені погреби, заповнені якимись мідними монетами з таким ось
зображенням ⁶⁵.

Як би там не було, скажу лише, що вся рівнина, яка
простягається від Борисфена до Московії і навіть далі, є дуже низькою і піщаною місцевістю за винятком
берегів Сули на півночі і берегів Ворскли
[Worsko] та Псла
[Psczol], як це можна
краще роздивитись на карті. Зауважте також, що течія цих річок майже непомітна,
ніби це стояча вода. Якщо ви співставите усі ці докази зі стрімким і швидким
рухом у протоці Чорного моря, яка, проходячи повз Константинополь, впадає у
Біле море [la mer Blanche] ⁶⁶, вам неважко буде уявити, що колись ці
місця були затоплені водою.

Продовжимо опис нашого Борисфена ⁶⁷ і
зауважимо, що на відстані одного льє вище Києва з протилежного боку в Борисфен
впадає річка Десна [Desna],
яка бере початок біля міста Москви ⁶⁸
[Moscko] і має понад сто льє
завдовжки.

У половині льє нижче Києва видніється поселення, /11/
що називається Печери [Piecharre] ⁶⁹, а в ньому — великий монастир, звичайна
резиденція митрополита [metropolitę], або патріарха
[patriarche] ⁷⁰. В горі, сусідній
з монастирською, є багато печер, схожих на копальні, які заповнені великою
кількістю тіл, що зберігаються тут понад 1,5 тис. років ⁷¹ і подібні
до єгипетських мумій. \35\ Розповідають, що перші християни-пустельники вирили ці
підземні пристанища, щоб таємно молитися Богу, і спокійно жили в цих печерах
під час переслідування від язичників. Тут показують якогось святого Іоанна,
якого видно тільки до пояса, а нижче він у землі ⁷². Тутешні ченці
розповіли мені, що згаданий святий Іоанн, передчуваючи наближення смертної
години, сам приготував для себе яму, але не в довжину, як звичайно, а в
глибину. Коли ж настав його час, до чого він здавна був готовий, то,
попрощавшись зі своїми братами, почав спускатися у могилу, але з ласки божої
зміг увійти туди лише по пояс, хоча яма і була достатньої глибини. Тут можна також
подивитися на якусь Олену, яку вони дуже шанують ⁷³, і залізний
ланцюг, яким, як кажуть, диявол бичував святого Антонія і який має силу
проганяти злих духів з тіла [людей], ним прив'язаних. Є також три людські
голови в посудинах, з яких постійно виділяється олія, дуже ефективна при
лікуванні деяких хвороб ⁷⁴. У цьому місці спочивають також тіла ряду
визначних осіб, між іншим 12 будівничих, які спорудили [тутешню] церкву ⁷⁵,
їх бережуть, немов дорогоцінні реліквії, показуючи цікавим, що не раз
траплялося і мені, коли якось я стояв /12/ на зимових квартирах у Києві, маючи
час знайомитися з цими подробицями. Щодо мене, то я зовсім не бачу (як уже
казав) помітної різниці між цими тілами і єгипетськими муміями, хіба що ті не
настільки чорні і тверді. Гадаю, що вони зберігаються так довго нетлінними
завдяки природі цих печер чи копалень, виритих певною мірою у піску, які взимку
теплі і сухі; а влітку прохолодні і сухі, без жодної ознаки вологості. У цьому
монастирі є багато ченців, а також патріарх всієї Русі (ми про нього вже
згадували), який проживає в цьому місці і підлягає лише константинопольському
патріархові ⁷⁶.

Перед цим монастирем стоїть інший, де живе багато
черниць, числом до сотні ⁷⁷; вони займаються шитвом і гаптують на
ошатних хустинах прегарні вишивки, продаючи їх тим, хто приходить на огляд і
відвідини. Вони вільно виходять з монастиря, коли хочуть, і звичайно йдуть на
прогулянку до Києва, що віддалений від їхнього монастиря на половину льє. Всі
вони вбрані в чорне, \36\ ходять лише попарно, як і більшість католицьких черниць.
Пригадую, що доводилося бачити серед цих черниць обличчя таке гарне, яке рідко
коли зустрінеш у самій Польщі.

Між Києвом і Печерами на горі, яка стоїть над річкою,
знаходиться монастир руських монахів, розташований в дуже гарному місці і
прозваний монастирем Св. Миколая ⁷⁸. Тутешні ченці харчуються лише рибою, однак вільно виходять, коли їм забажається, щоб розважитися і навідати
знайомих.

В долині нижче Печерська збудоване поселення, яке
називають Трипіллям [Tripoly] ⁷⁹. /13/ Ще нижче, на вершині
гори, видніються Стайки [Stayky].
Це давнє місто, де є пором для переправи через ріку ⁸⁰.
Далі лежить Ржищів [Richow],
розташований так само на горі; це важливе місце і його варто було б
укріпити, оскільки тут дуже легка переправа через річку ⁸¹.

Ще далі йде Трахтемирів
[Tretemirof]. — руський монастир [Cloistredes Roux] ⁸²,
розташований серед урвищ і оточений неприступними скелями.
Саме в цьому місці козаки ховають усе найцінніше; тут теж є пором для переправи
через річку ⁸³.

На відстані одного льє звідси на протилежному березі
ви бачите Переяслав [Pereaslaw]
— місто, яке видається не настільки древнім, бо воно
лежить у низині ⁸⁴. Однак завдяки своєму місцеположенню, укріпленому
самою природою, воно є одним із найбільш значних [тутешніх] міст, де можна було
б легко збудувати дуже вигідну фортецю, яка служила б арсеналом проти
московитів і козаків. Місто може мати 6 тис. димів ⁸⁵, тут же стоїть
один козацький полк ⁸⁶.

Ще нижче на руському боці ⁸⁷ лежить Канів
[Kaniow] — стародавнє
місто і замок, де завжди як гарнізон стоїть один козацький полк ⁸⁸;
тут також є пором для переправи через річку ⁸⁹.

На протилежному березі нижче бачимо Бубнівку
[Bobunnska] ⁹⁰, а далі Домонтів [Domontow]
⁹¹, місця мало примітні. Ще нижче і знову на руському боці розміщені Черкаси
[Cirkacze] ⁹², дуже старе місто, добре
розміщене і придатне для укріплення. Я бачив його у час розквіту, коли сюди
звідусіль сходились козаки і навіть мав \37\ резиденцію сам їхній отаман ⁹³.
Але ми спалили його 1637 р. 18 грудня, через два дні після того, як здобули
перемогу над згаданими козаками ⁹⁴. У той час, як /14/ ми з ними
воювали, вони теж тримали тут козацький полк. Є також пором для переправи через
річку ⁹⁵.

Нижче знаходяться Боровиця
[Borowicze] ^9б. Бужин [Bougin] ⁹⁷, Воронівка
[Woronowka] ⁹⁸, а
з протилежного боку десь за чверть милі — Чигирин-Діброва
[Czerehin d'Ambrowa] ⁹⁹, а також Крилів [Krilow]
¹⁰⁰, але вже з руського боку,
розташований на річці Тясмин
[Ytazemien] на віддалі одного льє від Борисфену.

Ще нижче, але на московському боці ¹⁰¹
видно Кременчук [Kremierczow] ¹⁰², де є зруйнована
древня будівля і де я 1635 р. накреслив план замку ¹⁰³. Це місце
дуже гарне і зручне для проживання. Крім того, це — останнє місто [на Дніпрі],
оскільки далі за ним тягнуться безлюдні степи.

На одне льє нижче знаходиться гирло Псла
[Pseczol], дуже
рибної річки; ще трохи нижче на руському боці є маленька річка, яку вони
називають Омельник [Omelnik], котра впадає у Борисфен і наповнена раками. Нижче на тому ж боці є ще
одна річечка, яку називають Другий Омельник
[Drug Omielnik] ¹⁰⁴,
у ній, як і в першій, теж повно раків. Навпроти неї тече Ворскла,
досить велика і дуже рибна річка, яка впадає в Ніпро, а також з того ж самого
боку річка Орель [Orel], де риби ще більше, ніж у попередніх. Якраз у гирлі
цієї річки я бачив, як витягли понад 2 тис. риб за одним закиданням сіті, і
найменша з них мала стопу ¹⁰⁵ у довжину. ,

На протилежному боці, що належить Русі, є кілька
озер, настільки рибних, що незліченна кількість риби гине від надмірної тисняви
у надто стоячій воді, викликаючи нестерпне гниття, від якого тхне навіть вода.
Вони називають ці місця Самоткань
[Zamokam] ¹⁰⁶. /15/
Довкола них я бачив вишні-карлики заввишки дві з половиною стопи або десь коло
того, які родять солодкі плоди величиною зі сливу ¹⁰⁷, що дозрівають
лише на початку серпня. Тут трапляються дуже густі гаї цілком з цих маленьких
вишень, іноді понад два льє завдовжки, однак завширшки лише 200—300 кроків.
Слід визнати, що в цю пору року \38\ такі невеликі вишневі гайки виглядають дуже
привабливо, їх досить багато в полях, найчастіше — по видолинках. Зустрічається
багато карликових мигдалевих дерев, але вони дикі і їхні плоди дуже гіркі. До
того ж вони не ростуть у такій великій кількості, аби утворити маленький гайок,
як згадані вишні, плоди [яких] настільки смачні, наче з культивованих дерев.
При тім мушу зізнатись, що піддавшись цікавості, я пересадив декілька таких
вишневих і мигдалевих дерев в Барі [Bar], місці мого постійного перебування ¹⁰⁸.
Плоди стали більшими і смачнішими, а дерево, скориставшись перевагою, втратило
свою природну низькорослість.

Вище цих місць видно маленьку річечку, що зветься
Домоткань [Demokant],
дуже багату раками, які мають понад дев'ять дюймів ¹⁰⁹ у
довжину. У ній збирають також водяні горіхи, які схожі на металеві колючки ¹¹⁰ варені, вони
дуже добрі для споживання.

Спускаючись ще нижче, ви натрапляєте на Романів
[Romanow], великий пагорб ¹¹¹,
де козаки зустрічаються, збираючи військо і проводячи раду. Це місце було б
дуже гарним і зручним для спорудження міста. /16/

Ще нижче знаходиться острів завдовжки півлье і завширшки
150 кроків, який весною заливається. Його також називають Романів; туди
збирається багато рибалок, які прибувають з Києва та інших місць ¹¹².
За островом річка розливається на всю ширину, не перепиняючись і не
розділяючись у своїй течії жодними островами. Ось чому татари наважуються
переходити її саме у цьому місці, не остерігаючись засідок, зокрема, вище
острова.

Трохи нижче на руському боці видно місце, зване Теренський
Ріг [Tarensky Rog] ¹¹³, що є одним із найкращих для проживання
місць, які я коли-небудь бачив. Воно ж і найбільш вигідне для спорудження
замку, який би перегородив річку, оскільки тут вона ще розливається на всю свою
ширину, маючи не більше 200 кроків завширшки. Пригадую, як зробив постріл з
карабіна ¹¹⁴ з одного берега на другий. Протилежний берег трохи
вищий і називається Висока гора
[Sokogura], [що й] складає додаткову зручність цього місця,
оточеного багатьма протоками, багатими на рибу, які проходять також поміж
островами. \39\

Нижче знаходиться Монастирський острів
[l
'ile du Monastere],
котрий дуже високий і весь зі скель і з урвищами довкола по 25—З0 стіп, окрім
верхньої частини, де він трохи нижчий. Це і є причиною того, що його ніколи не
затоплює. Колись тут був монастир ¹¹⁵, який і дав йому назву, але
тепер від нього немає жодних слідів. Якби над цим островом не височів суходіл,
там було б добре жити; острів має до 1000 кроків у довжину і 80 або 100 — в
ширину. Тут повно вужів та різних гадюк.

Далі бачимо Кінський острів [Konesky Ostro], що у верхній
частині має майже три чверті льє в довжину і чверть — у ширину; він вкритий
лісами /17/ й болотами, а навесні затоплюється водою. На цьому острові є багато
рибалок, які за браком солі зберігають рибу в попелі, а також у великій
кількості сушать її. Вони рибалять у річці Самарі [Samar], яка впадає в Дніпро
з іншого боку, навпроти верхів'я Кінського острова. Згадана річка Самара зі
своїми околицями має велике значення не лише через багатство риби, але і через
віск, мед, дичину та будівельний ліс, чого тут багато, як ніде інде. Саме
звідси було взяте все дерево, яке використовувалося при спорудженні Кодака
[Kudac] ¹¹⁶, про який ще буде мова. Течія цієї річки дуже повільна через численні
звивини. Козаки називають її святою річкою, можливо із-за її нечуваного
багатства; я бачив, як навесні тут ловили оселедців і осетрів, яких у інші пори
року немає.

Нижче за Кінським островом є Князів острів [Кniazow Ostro], цілком
скелястий острівець до 500—600 кроків завдовжки і 100 — завширшки, котрий, як і
Козацький острів [Kozacky
Ostro], розташований ще нижче [за течією], не затоплюється
повінню, так само скелястий, безлісий та повен змій.

Трохи нижче, на відстані гарматного пострілу, знаходиться
Кодак, який є першим порогом
[Poroh], тобто грядою скель, що тягнеться впоперек
річки, перешкоджаючи плаванню човнами. Тут є замок, який я заклав у липні 1635
р. ¹¹⁷, але наступного ж місяця серпня, якраз після мого від'їзду,
якийсь Сулима [Soliman], отаман частини повсталих козаків, повертаючись з моря і побачивши, що
замок заважає йому повернутися додому, зненацька \40\
захопив його і вибив дощенту весь гарнізон ¹¹⁹,
де могло бути до 200 солдат під командуванням полковника Маріона * [Маrion] ¹²⁰.

* Цей полковник Маріон був французом. [Прим. авт.]

Захопивши
і пограбувавши форт, згаданий Сулима /18/ повернувся з козаками на Запорожжя, недовго
пробувши його господарем, бо він був взятий в облогу і здобутий іншими вірними
козаками під командуванням великого Конєцпольського, краківського каштеляна.
Згодом цей отаман бунтівників був схоплений разом з усіма своїми [людьми] і
відвезений до Варшави, де його четвертовано.

Після
цього поляки занедбали цей замок, що зробило козаків зухвалими і відкрило їм
дорогу до бунту, який трапився 1637 р.¹²¹ І коли ми 16 грудня цього
ж року зустріли їх опівдні десь добрих 18 тис. у таборі під Кумейками
[Komaiky], то хоча наша армія складалася лише з 4 тис. воїнів , ми негайно
атакували і розбили їх. Битва тривала до півночі; з їхнього боку на полі
лишилося 6 тис. чоловік і п'ять гармат, а решта, поступившися нам полем бою,
утекла під захистом ночі, яка тоді була дуже темною. Ми втратили близько 100
наших ¹²³, а 1000 було поранених, і між ними — багато командирів.
Там втратив життя пан де Морвей [Morveil] — французький дворянин, який
був підполковником; там же вбито і його хорунжого, пана капітана Жулкевського
[Iuskesky], пана поручника де ля Кротад [de la Crotade] і ще чимало іноземців ¹²⁵.

Після
цієї поразки війна з козаками тривала до жовтня наступного року, а після
[укладення] миру ¹²⁶ великий і благородний Конєцпольський особисто
вирушив у Кодак з 4 тис. чоловік, де залишався доти, доки не був укріплений
форт, що тривало біля місяця або близько того. Потім гетьман ¹²⁷
від'їхав, забравши з собою 2 тис. чоловік, а мені наказав з кількома загонами
/19/ і гарматами оглянути [місцевість] аж до останнього порога. На зворотному
шляху він наказав підніматися по річці човнами разом з ясновельможним паном
Остро'рогом
[Ostrorok], великим шамбеляном ¹²⁸; я мав
нагоду оглянути падіння 13 водопадів ¹²⁹ і нанести їх на карту ¹³⁰
ту, що ви бачите. \41\

У
цих краях 100 і навіть 1000 чоловік не бувають у повній безпеці, навіть цілі
армії повинні переміщатися в строгому порядку, оскільки тутешні землі служать
місцем перебування для татар ¹³¹, які, ніде не зупиняючись постійно,
тільки те й роблять, що нишпорять то тут, то там по цих великих просторих
рівнинах; ходять вони купно, не менше як по 5-6 тис., а інколи навіть до 10
тис. разом.

Ми
ще повернемося до опису їхніх звичаїв і того, як вони ведуть війну. Тут я лише
скажу, що я бачив і відвідав усі 13 водопадів і пройшов через усі ці каскади
лише в човні, піднімаючись вгору по річці, що на перший погляд видається
неймовірним, бо висота деяких каскадів, які ми проминули, становить від 7 до 8
стіп. Судіть самі, чи там треба вправно володіти веслом. Серед козаків жоден не
може вважатися справжнім козаком, якщо не піднявся через усі пороги. Отже, за
їхнім звичаєм і мене можна визнати за козака, і саме в цьому — моя слава, яку я
здобув під час цієї подорожі.

Щоб
вам пояснити, що таке власне поріг, скажу, що це — руське [Russien] слово,
яке означає «кам'яна скеля»; пороги утворюють, ніби кам'яну гряду, протягнуту
впоперек річки: деякі з них знаходяться під водою, інші — на рівні води, ще
інші виступають більш як на 8—10 стіп над водою. Вони такі великі, наче
будинки, і розташовані так близько один до одного, що утворюють немовби греблю
або дорогу, що перепиняє /20/ течію річки, яка за ними падає в одних місцях з
висоти від 5 до 6, а в інших — від 6 до 7 стіп і т. д. залежно від рівня води в
Борисфені. Навесні, коли тануть сніги, усі пороги вкриваються водою, окрім
сьомого, названого Ненаситцем
[Nienastites] ¹³², котрий о тій порі
року єдиний перешкоджає судноплавству. Влітку і восени, коли вода значно
спадає, водопади мають іноді від 10 до 15 стіп. З цих 13 водопадів лише між Будилівським
[Budilov] ¹³³,
десятим, і
Таволжанським [Таwolzane] ¹³⁴,
одинадцятим, татари можуть
переправлятися через річку уплав завдяки легкодоступності берегів. Від першого
і до останнього порогу я зазначив лише два острови, які не затоплюються водою.
Перший лежить проти четвертого водопаду і називається Стрільчий
[Strelczi] ^|35: він увесь — із високих на 30 стіп скель з урвищами \42\ довкола себе, його довжина — близько 500, а ширина —
від 70 до 80 кроків. Не знаю, чи там є якесь водоймище, бо ніхто, окрім птахів,
туди не дістанеться. Поза тим, краї цього острова затінені диким виноградом.
Другий [острів] набагато більший, має до 2 тис. кроків у довжину і 150 — в
ширину, теж цілком скелястий, але урвищ тут менше, ніж на попередньому. Це
місце укріплене самою природою і зручне для проживання. Кажуть, що на цьому
острові є багато таволги [tavala], яка являє собою тверде, як самшит, червоне дерево і має властивості
полегшувати сечовиділення у коней. Острів називається Таволжанським
[Tawolzany] ¹³⁶, що одночасно є
назвою, як ми вже сказали, одинадцятого водопаду. Тринадцятий поріг зветься
Вільним [Wolny] ¹³⁷
і стоїть у місці, дуже зручному для будівництва міста або
замку.

Вище на відстані гарматного пострілу видніється скелястий
острівець, який козаки називають Кашоварницею
[Kaczawanicze], що /21/ означає
те саме, що «варити пшоно», ніби вони хочуть висловити цим радість, яку відчувають,
безпечно спустившись через пороги, і з цієї нагоди справляють на цьому
маленькому острівці учту. Слід знати, що під час своїх подорожей вони харчуються
якраз пшоном.

Трохи нижче Кашоварниці аж до Кічкаса
[Kuczkosow] ¹³⁸ є гарні для проживання місця. Кічкас — це невелика річечка, яка з боку
Татарії впадає у Ніпро, чи Борисфен. Від неї бере назву коса, оточена
Борисфеном і двома неприступними урвищами, як це видно на карті; доступитися
сюди можна лише зі сторони поля по досить низинній місцині, що має близько 2
тис. кроків [у довжину]. Досить було б тільки перекрити тут прохід, і мали б.прекрасно укріплене місто. Щоправда, поверхня тут нерівна, у формі горбів, так
що в одному місці вищими є береги Татарії, а в іншому — протилежний берег
підноситься над татарським. Місцевість тут дуже висока, річка протікає повною
течією, не зустрічаючи жодних перепон, хоч і дуже вузька, особливо на південь,
що, як ви бачите, позначено на карті цятками. Там знаходяться місця, які
видались мені найвужчими. Я бачив, як поляки стріляли з лука з одного берега на
інший, і стріла падала більш \43\ як на сто кроків далі за протилежний берег. Саме тут
знаходиться найбільша і найзручніша переправа для татар, де вони зовсім не
бояться засідок, оскільки в цьому місці русло має не більше 150 кроків, береги
дуже доступні, а місцевість відкрита. Ця переправа також називається Кічкас ¹³⁹.

На півльє нижче починається верх Хортиці
[Chortizca] ¹⁴⁰, та оскільки я далі цього місця не бував, то /22/ розповім вам лише те, що
зміг дізнатися з оповідей інших, у зв'язку з чим не можу видавати це за чисту
монету. Отже, кажуть, що цей острів дуже значний за своїми розмірами і майже
весь оперезаний урвищами, а, відповідно, малодоступний. Має два добрих льє в
довжину і півльє в ширину, переважно у своїй верхній частині, оскільки на захід
звужується і понижується; повені його не затоплюють. На ньому росте багато
дубів, і він був би добрим місцем для поселення, яке служило б для
спостереження за татарами.

Нижче цього острова річка тече, дуже розширюючись. Ще
нижче знаходиться Великий Острів
[Wielsky ostro] ¹⁴¹ завдожки у два льє, зовсім
голий; великої вартості не має, тим більше, що навесні затоплюється водою за
винятком середини, де лишається сухе місце до 1,5—2 тис. кроків у діаметрі.
Навпроти цього острова з боку Татарії пливе річка, яка впадає в Ніпро і називається
Кінська Вода [Konsekawoda] ¹⁴².
Вона дуже швидка і зберігає окреме русло протягом двох льє
нижче острова Тавань [Tawan], протікаючи вздовж татарського берега і то відділяючись від [русла]
Дніпра, то знову зливаючись з ним, від чого утворюються великі піщані гребені
між її руслом і Ніпром.

Томаківка
[Tomahowka] ¹⁴³ — це
острів до третини льє в діаметрі або біля того, майже круглий, дуже високий,
здіймається у вигляді півкулі, геть покритої лісом. Якщо стати на його вершині,
то видно увесь Ніпро від Хортиці аж до Тавані. Цей острів дуже гарний, я лише
не зміг дізнатись, які у нього береги. Він знаходиться ближче до Русі, аніж до
Татарії. Хмельницький [Ckemislky]
обрав це місце для схованки, коли йому загрожувало оточення
¹⁴⁴. /23/ Саме в цьому місці вони почали збиратися, \44\ коли піднялися для виступу у травні 1648 р., і виграли 26 травня битву під
Корсунем
[Korsum] ¹⁴⁵ .

Трохи нижче річки Чортомлик [Czertomelik] ¹⁴⁶, десь посередині Ніпра, лежить досить
великий острів з якимись руїнами ¹⁴⁷. Цей острів отечений понад 10
тис. інших островів та острівців, розкиданих вздовж і впоперек цілком хаотично, заплутано і нерівномірно ¹⁴⁸; одні з
них сухі, інші — болотисті, до того ж усі вкриті великим, як списи,
очеретом, який заважає бачити протоки, що їх розділяють. Саме в плутанині цих
місць козаки мають свою схованку, яку
називають «Військовою Скарбницею» [Scarbniza Woyskowa] ¹⁴⁹, тобто скарбом армії. Усі ці
острови навесні затоплюються водою, лише місце, де знаходяться руїни,
залишається сухим. Ширина річки від одного берега до іншого близько одного льє.
Саме в цих місцях нічого не змогли б вдіяти усі турецькі сили. Тут загинуло багато
турецьких галер, що переслідували козаків,
коли ті поверталися з Чорного моря. Запливши у ці лабіринти, вони
[галери] не могли знайти дороги назад, а козаки, обстрілюючи
їх зі своїх човнів, захованих за очеретами, завдали їм жару. Відтоді галери не піднімаються вище,
аніж на 4-5 льє [від гирла]. Розповідають, що у Військовій Скарбниці
[Skobnicza Woyskowa] в
цих протоках козаки заховали багато гармат, і жоден поляк не може дізнатися, де
саме. Бо окрім того, що поляки ніколи не бувають у цих місцях, козаки
зберігають це у таємниці і не видадуть її. Зрештою, і поміж козаків мало хто це
місце знає. Усі здобуті у турків гармати /24/ вони опускають на дно, навіть гроші
свої там ховають і беруть їх лише тоді, коли виникає потреба. Кожен козак має
свою окрему схованку, бо, захопивши здобич у турків, вони діляться нею, а повернувшись
до цих місць, кожен ховає свій малий добуток, як уже говорилось, під воду ¹⁵⁰,
але, звісно, ті речі, які не зіпсуються від води.

Саме в цих місцях вони роблять свої човни
[cholna] *, тобто судна для морських походів, які мають у довжину до 60, у ширину 10 або 12, а в
глибину 8 стіп, з двома стернами, як це видно на поданому далі рисунку ¹⁵¹.

*
Cholna — човен або судно, на якому ходять в море. [Прим. авт.] \45\

Каїр
[Kair] ¹⁵² — це довгий острів на 5-6 льє,
зовсім плоский, порослий частково очеретом, частково вербами; коли [основний
рукав] русла проходить під руським берегом, то острів стає ширшим зі сторони
Татарії; західний його край ніколи не затоплюється.

Великі Води
[Wielesky Woda] ¹⁵³, тобто, велика водойма,
що є навпроти Осокорівки [Skoroukae]
^l54; тут мало островів, а посередині ріки є
невизначене місце, де їх зовсім немає.

Носаківка
[Nosokowka] ¹⁵⁵ — це довгий безлісий острів,
що має понад два льє і навесні затоплюється. Татари переходять через цей
острів, як і через Каїр. Космаха
[Kosmaka], має лише півльє [довжини]. Між цим островом
і Руссю знаходиться канал, який називається Космаха ¹⁵⁶. У ньому
козаки переховуються, коли виходять у море, побоюючись, щоб їх не помітила
сторожа, виставлена над протокою Тавань, в руїнах давнього замку Іслам-Городка
[Aslan-Korodicke] ¹⁵⁷,
оскільки турок завжди пильно вартує це місце.

Тавань ¹⁵⁸ — це протока і велика переправа
для татар, оскільки ріка тече тут одним руслом і має не більше 500 кроків
завширшки, руський берег дуже високий і /25/ стрімкий, а протилежний — низький,
який є островом Тавань, що у повінь не затоплюється. Це дуже підходяще місце
для форту, щоб приборкати козаків і перешкодити їм виходити в море. Річка пливе
нероздільно, тобто єдиним каналом на протязі двох льє і тільки нижче починає
розливатися, утворюючи нові острови і канали.

Острів Тавань має у довжину до двох з половиною, а в
ширину — до третини льє. Канал, що лежить між згаданим островом і Татарією,
називається Кінські Води; ми про нього вже говорили. Коли ріка не в розливі, її
можна перейти на конях; добра половина острова, зокрема на західному боці,
затоплюється.

Козацький острів
[Kosaky] ¹⁵⁹ має в
довжину близько півльє, однак затоплюється.

Острів Бургунка
[Burhanka] ¹⁶⁰ має також близько
півльє і теж затоплюється водою. Це татарська переправа, в цьому місці треба
перейти 3 канали, а саме: Кінські Води і двічі Дніпро; жоден з них не можна
перейти на конях. \46\

Від Кічкаса [Kuczkasow] до Очакова [Orzakow] ¹⁶¹ є п'ять переправ ¹⁶²,
де можуть переходити татари; перша — Кічкас, друга — Носаківка. Ця переправа
дуже незручна, бо тягнеться у довжину десь на три чверті льє, повна островів і
очеретів, через які незручно переходити по багатьох каналах. Окрім того, татари
остерігаються козаків, які звичайно знаходяться неподалік від цих місць і
влаштовують їм засідки.

Третьою
і найкращою [переправою] є Тавань, вона особливо зручна як через те, що
знаходиться на відстані лише одного дня шляху від Криму, так і тому, що її
легше переходити, бо має тільки два канали: перший — Кінські Води, який
звичайно можна перейти на конях в цьому місці, а потім Дніпро, який треба
долати вплав, але він не дуже широкий, хоча все-таки може мати до 500— 600
кроків. /26/

Четверта
переправа — Бургунка, вона менш зручна, ніж попередня, бо тут є три дуже широкі
канали для переходу, а саме: Кінські Води і двічі Дніпро; усі три не можна
подолати на конях.

П'ята
і остання [переправа] — це Очаків
[Oczacow], який є гирлом Дніпра,
шириною на добре французьке льє. Татари переходять її таким чином: на свої
плоскодонні човни вони кладуть упоперек жердини, до яких прив'язують в ряд
коней один біля одного, з одного боку стільки ж, як і з іншого для підтримання
рівноваги. Потім кладуть свою поклажу в човен і пускають його на воду; прив'язані
коні йдуть за ним і таким чином повільно перетинають лиман. Коні геть
засапуються, але оскільки вони коротко прив'язані до жердини, яка їх підтримує,
а човен рухається повільно, то перепливають легко, звісно, якщо добра погода і
все спокійно. За мого часу турки переправили таким чином свою кавалерію з 40
тис. коней, яку їхній Великий Пан ¹⁶³ послав 1642 р. на облогу Озова
[Ozow], або ж Азака
[Azak] ¹⁶⁴,
міста на Дону, здобутого
у турків козаками Московії рік тому, і відвоював його ¹⁶⁵.

На
три льє вище Очакова знаходиться гирло Богу ¹⁶⁶, де лежить острів у
формі трикутника ¹⁶⁷ довжиною до пів-льє, навпроти
Семенового Рогу [Semenwiruk]  ¹⁶⁸. \47\

Вище
Семенового Рогу на Бозі знаходиться Виноградна Криниця [Winaradnakricza] ¹⁶⁹
з джерелом прямо над проваллям, гарне і зручне для проживання місце
завдяки лісу, який тут вигідно розміщений, і завдяки млинам, які можна було б тут поставити.

Андріїв острів [Andre
Ostro] ¹⁷⁰ може мати до льє у довжину і
чверть льє в ширину, вкритий лісом.

Піщаний Брід
[Piczane' Brod] ¹⁷¹ /27/
зручний для переправи на конях, річка тут неглибока, до 3 стіп, і вузька,
береги легкодоступні, так що можна було б переправляти навіть важку артилерію.
Нижче цього місця річка судноплавна, а вище у багатьох місцях її можна
переходити на конях, як це видно на карті.

Кременчук
[Krzeminczow] 
¹⁷² — це острів завдовжки 1,5,
завширшки 1 тис. кроків. З північного урвистого берега його висота 20—25 стіп,
з південної сторони він низький. Лише на півльє далі, з боку Очакова, тут є
будівельний ліс. На півночі острова є місце з твердим грунтом, досить вигідне
для будівництва форту або замку, оточене долинами попід урвищами.

Усть-Саврань
[Oucze Sauram],
або Новий Конєцполь
[Konespol Nowe] —останнє
поселення поляків з боку Очакова, яке я заклав 1634 р., а 1635 р. збудував тут
королівську фортецю; гадаю, що в цьому місці можна було б звести добрий арсенал
проти турка.

Та
повернемося до Очакова і скажемо, що це місто, яке належить турку, знаходиться
у гирлі Ніпра і по-турецькому називається Джанкерман
[Dziancrimenda]. Це місто є
стоянкою для галер, які охороняють гирло Борисфена, щоб перешкодити виходу
козаків у Чорне море. Порту тут немає, є лише добра якірна стоянка. Під замком
лежать два міста, розташованих поруч на одному зі схилів гори, а другий —
урвище. Вони добре захищені з південного до північного заходу. Стіни замку
можуть мати до 25 футів у висоту, але міські стіни набагато нижчі. У місті може
бути до 2 тис. жителів.

На
південь від цих міст є ще один невеликий замок на зразок [артилерійської] платформи
¹⁷⁵, де розміщено кілька гармат, /28/ щоб стріляти через річку на
протилежний берег Борисфена (лиман має добре льє). Там стоїть вежа, \48\ де турки тримають сторожу, яка здалеку помічає
козаків на морі, щоб подавати звідтіля сигнал галерам ¹⁷⁶. Однак
козаки з цього кепкують, бо уміють проходити туди й назад непоміченими завдяки
способу, про який я розповім далі.

Приблизно на відстані одного льє на південний схід
від Очакова є добрий порт, що зветься Березань
[Berezan] ¹⁷⁷, його ширина в гирлі — до 2 тис. кроків; заплисти туди можна лише
човном, але і для галер він достатньо глибокий. Вони можуть там підніматися на
2 льє по річці, яка утворює цей порт. Річка називається Анчакрак [Anczakrick] ¹⁷⁸.

Єзеро
[Iezero],
тобто озеро Тилігул
[Teligol] ¹⁷⁹, має 8
льє завдовжки і від сьомої до восьмої частини льє в ширину; від берега моря тут
є природна гребля, яка перешкоджає морю і озеру зливатися. Озеро настільки
кишить рибою, що вода нею аж тхне. Ні припливу, ні відпливу води тут немає.

Озеро Куяльник
[Kuialik] ¹⁸⁰ знаходиться не ближче, ніж 2 тис. кроків від моря і
кишить рибою, як і попереднє. На рибну ловлю на ці два озера приїздять караванами
більш як за 50 льє; тут трапляються коропи та щуки такої величини, що просто
дивовижно.

Білгород
[Bielegrod] ¹⁸¹
розташований на відстані 1 льє від моря на річці Дністрі
[Niestre]; турки називають
його Аккерманом [a Kierman]; це місто також належить туркам. .

Кілїя [Кilla] ¹⁸² — це теж турецьке місто,
повністю оточене кам'яною стіною з контрескарпом ¹⁸³; замок стоїть
вище міста на річці Дунай [Danube],
на віддалі 1 льє від її гирла. На протилежному березі навпроти нього є
Стара Кілія [le vieille Kilia], де ще й тепер видніються якісь руїни ¹⁸⁴. /29/

Буджак
[Budziak] ¹⁸⁵ лежить між Білгородом і
Кілією. Це — рівнина завдовжки до 12, завширшки від 5 до 6 льє, де збираються і
переховуються татари-бунтівники, які не визнають ні хана
[cham] ¹⁸⁶, ні турка , тут може бути 80 або 90 поселень. Повторюю, це з тих
свавільних татар, які постійно чинять набіги на Дике Поле
[les campagnes desertes ¹⁸⁸],
щоб захоплювати християн і продавати їх на галери, бо вони живуть лише
з грабунку, немов хижі \49\ птахи. Іноді вони заходять на Україну [l'Ocraine] та
Поділля [Podolie], але залишаються тут недовго і завжди готові до швидкої втечі, тим
більше, що їх буває не більше 4-5 тис. Вони постійно тримаються поблизу
кордонів і в Дикому Полі; їхні поселення рухливі, а житла поставлені на двох
колесах, як домівки пастухів у Франції, бо коли кінчається трава в одній
долині, вони знімаються табором і переходять на інше місце; я опишу це в кінці
[розповіді] .

Тендра
[Tendra] ¹⁸⁹ — це острів на відстані 4 льє
від гирла Дніпра, завдовжки до 3-4 льє; голий, вкритий поодинокими чагарниками.
Прісна вода тут надзвичайно смачна, а довкола — хороші місця для якірної
стоянки.

За 2 льє від гирла Дунаю знаходиться низький острів
до 2 льє в окружності, де також є прісна вода; турки називають його Ілланада
[Illanada], тобто
острів змій ¹⁹⁰.

Ізмаїл
[Smil] ¹⁹¹ — це
турецьке місто, що зовсім не обнесене муром. За милю вище від Ізмаїлу
знаходиться те місце, де Осман
[Oseman], Великий Пан турків, наказав 1620 р.
збудувати міст, коли він ішов на Поділля з 600-тисячним військом ¹⁹².
Це місце лежить на відстані гарматного пострілу нижче Облучиці
[Oblizicza] ¹⁹³.
Йому не вдалося нічого іншого, тільки захопити злиденний замок на річці
Дністер у Волощині [Walachie] ¹⁹⁴, що зветься Хотин
[Kosin] ¹⁹⁵. /30/ До
того ж поляки здали його лише після укладення угоди з турком при умові, що той
повернеться до Константинополя, що він і зробив, втративши понад 80 тис.
чоловік як у битвах, так і внаслідок хвороб і голоду, які охопили турецьке
військо. Річка у цьому місці дуже вузька, не більше 500—600 кроків завширшки,
бо турки стріляють зі своїх луків з одного берега на другий. Нижче згаданого
мосту Дунай розливається на декілька рукавів, а головний канал проходить повз
Кілію.

Між Рені [Rene] ¹⁹⁶ і Облучицею
[Oblisczica], як видно на карті, є два острови. Паллеко
[Palleko] ¹⁹⁷— це острівець округлої форми,
розташований між Дунаєм і Понтом ¹⁹⁸; його величина — до 200 кроків.
Він оперезаний урвищами і увесь покритий лісом. Щороку Дунай нищить потроху
його береги своєю швидкою течією. До того ж, грунти на цьому острові лише
піщані. \50\

Галац [Galas] ¹⁹⁹
належить Волощині [Vallaquie];
його жителі — християни грецького віросповідання. Він розміщений на Дунаї між
гирлами двох річок; Серету
[Seretk] і Пруту
[Prut].

На
південь знаходиться Варна
[Warna] ²⁰⁰, порт
на Чорному морі у Болгарії. [Далі] до Константинополя на морі немає ніяких
значних місць, окрім чорноморських веж, розташованих у гирлі каналу ²⁰¹
за три льє від Константинополя.

Про Крим, або край Татарії

Крим
[Crime] ²⁰² — це великий півострів на Чорному морі,
розташований на південь від Московії. Острів густо заселений татарами
[Tartars],
які вийшли з Великої Татарії
[la Grande Tartarie]
Вони тут /31/ мають короля, якого називають ханом і який підлягає
Великому Туркові ²⁰⁴. Це ті татари, які так часто вдираються у Польщу
і Московію у кількості до 80 тис., палять і нищать усе, на що натрапляють, а
потім виводять з собою до свого краю 50 і навіть 60 тис. руських
[Roux]
невільників і продають їх для служби на галерах. Цей бо народ живе
тільки з грабунку.

Згаданий
півострів має горловину завширшки лише з півльє, і якби її перетяти, утворився
б острів. На перешийку цього півострова розташоване злиденне місто без мурів,
оточене лише наполовину заповненим [водою] ровом завширшки 20, а завглибшки 6-7
стіп; його ж обнесено жалюгідним валом висотою у 6-7, а шириною — у якихось 15
стіп. Місто лежить за 300 кроків від східного берега; у ньому є кам'яний замок,
замкнутий в інший замок, який його оточує. Відстань від цього міста до
західного берега — півльє вздовж рову, який тягнеться до моря. У згаданому
місті не може бути більш як 400 вогнищ ²⁰⁵. Татари називають його Ор
[Or] ²⁰⁶, а поляки — Перекоп [Perecop], тобто нашою мовою —
«перекопана земля». Ось чому географи називають цю частину Татарії
Tartaria Perecopensis. \51\

Гезлеве
[Kosesow] ²⁰⁷
— це старовинне місто на
сході, що належить ханові і може мати 2 тис. вогнищ; має порт.

Топе-Таркан
[Topetarkan] 
²⁰⁸,