До тебе вкотре я не помандрую…
Велике небо топить дирижаблі.
Велике місто ставить коми-краплі,
Коли перегорає “алілуя”.
До тебе вкотре я…
Остання змова…
Чим не герої ми своїх історій?
Чим не стрижі, не гості випадкові,
В оазах квіти між пустель зимових?
До тебе вкотре…
Сніг топчу нескошений.
Зеленого дощу плекаю стебла.
Так я люблю свою любов до тебе —
Недосконалу.
Стишену.
Стриножену
**********************
Від листя вже тільки запах
від річки вже тільки синь,
від неї вже тільки спогад,
від неї — до тебе — тінь.
Для тебе вберу в долоні
цей запах, а колір — хай.
На волі я вже в полоні.
Чекаєш мене? Чекай.
Моїми дарами зміриш
відоме тобі не згірш.
Для тебе, далека, — повіриш? —
про неї напишеться вірш.
*************************
РАНИ
Наосліп рани,
і прозріння у крові.
І спогади — як знімки рвані,
а руки в зморі — винні і праві.
Ні, це не біль, коли стискає,
і не вина, що я не був єдиним.
Мій ще далеко біль: він відпускає,
і близько так любов — твоя провина
**********************************
холоднокровні істоти
доживають у нашій ванні
останні дні
їх продовгуваті гнучкі
тіла закінчуються прозорими хвостами
їх очі дивляться як будуть дивитися і
з відрізаних голів
вони існують завдяки повітрю отриманому з води
відокремлені стіною від моєї кімнати
і ще стіною від листопаду і туману
вулиць будинків автомобілів
усіх тих предметів серед яких звик жити я
для них важлива вода і їжа
можливо зміна освітлення
для них не важливо що вона досягається
завдяки сонцю чи там вимикачу
для них важлива вода і їжа
можливо передчуття смерті
для них не важливо у яких родинних звьязках
перебувають рухливі продовгуваті плями
ось так
їхні тіла тріпотітимуть на підлозі
чорні удари сплющать їх мізковиння
їхні нутрощі будуть старанно вибрані
і разом з лускою відправляться на смітник
жива риба перетвориться на заливну і смажену
а голови підуть на юшку
цей випадок не винятковий
цим займаїться все людство
кровоточать рибні заводи
дехто пише про це вірші
малює це знімає про це фільми
і примовляє смачного
і позирають на землю німотні рибьячі душі
********************************************
в брутально-білий часопростір
весна пручається — і все
дорога сполучає кості
недоруйнованих осель
і стеляться пробиті гнізда
крикливими птахами крил
що дочекатися над містом
на нас повинен тільки пил
за сонцем сховані квартали
собак і мух собак і риб
ми не розтанули ми стали
зубато просуватись вглиб
стійка відсутність божевілля
місити глину по воді
дорога сполучає тіло
не залишаючи слідів
***********вода і дощ — істоти невмолимі
жива їх сіль і мова їхня рання
потрапили такими молодими
оскомами на наші поїдання
заходьте в дім а в домі ні краплини
заходьте в сад надокучати осам
заходьте в дно насипано людини
по горло там по гору там по осінь
нас не минути пізно бути просто
стирати букви вгризені в каміння
коли ржавіють голови на кроснах
різновеликі чи однокорінні
коли миршавим легше і невинно
коли красивим довго і нестерпно
коли змивають в сутемінь лавини
держав і жаб нікчемно біле терня
дано не нам то будьмо разом з ними
скуйовджені романтики з барлога
вода і дощ кораблики і рими
і тінь знадсвіту жовта і волога
*****************