-Поиск по дневнику

Поиск сообщений в SkyScout

 -Подписка по e-mail

 

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 01.04.2012
Записей: 10
Комментариев: 2
Написано: 17





Цитаты из Маленького Принца

Пятница, 27 Июля 2012 г. 02:06 + в цитатник
Ты навсегда в ответе за всех, кого приручил. - (Лис)

Зорко одно лишь сердце. Самого главного глазами не увидишь.

С каждого надо спрашивать то, что он может дать. Власть прежде всего должна быть разумной.

Себя судить куда трудней, чем других.

Светильники надо беречь: порыв ветра может их погасить.

Слова только мешают понимать друг друга.

Когда даешь себя приручить, потом случается и плакать.

У каждого человека свои звезды.

Есть такое твердое правило. Встал поутру, умылся, привел себя в порядок - и сразу же приведи в порядок свою планету.

Одни только дети знают, чего ищут. Они отдают всю душу тряпочной кукле, и она становится им очень-очень дорога, и если ее у них отнимут, дети плачут.

Земля помогает нам понять самих себя, как не помогут никакие книги. Ибо земля нам сопротивляется.

Совершенство достигается не тогда, когда уже нечего прибавить, но когда уже ничего нельзя отнять.

Сажая дуб, смешно мечтать, что скоро найдешь приют в его тени.

Работая только ради материальных благ, мы сами себе строим тюрьму.

Все наши богатства - прах и пепел, они бессильны доставить нам то, ради чего стоит жить.

Человек познает себя в борьбе с препятствиями.

Спасенье в том, чтобы сделать первый шаг. Еще один шаг. С него-то все и начинается заново.

Быть человеком - это и значит чувствовать, что ты за все в ответе.

Старых друзей наскоро не создашь.

Что толку в политических учениях, которые сулят расцвет человека, если мы не знаем заранее, какого же человека они вырастят?

Царство человечье внутри нас.

Пытаясь охватить мир сегодняшний, мы черпаем из словаря, сложившегося в мире вчерашнем. И нам кажется, будто в прошлом жизнь была созвучнее человеческой природе, - но это лишь потому, что она созвучнее нашему языку.

Призвание помогает освободить в себе человека, - но надо еще, чтобы человек мог дать волю своему призванию.

Истина человека - то, что делает его человеком.

Можно одурманить немцев спесью от того, что они - немцы и соотечественники Бетховена. Так можно вскружить голову и последнему трубочисту. И это куда проще, чем в трубочисте пробудить Бетховена.

Со смертью каждого человека умирает неведомый мир.

Любить - это не значит смотреть друг на друга, любить - значит вместе смотреть в одном направлении.

Истина - не то, что доказуемо, истина - это простота.

Все мы - кто смутно, кто яснее - ощущаем: нужно пробудиться к жизни. Но сколько открывается ложных путей.

Кто долго жил всепоглощающей любовью, а потом ее утратил, иной раз устает от своего благородного одиночества. И, смиренно возвращаясь к жизни, находит счастье в самой заурядной привязанности.

Истина не лежит на поверхности.

С того часа, как оружием стали самолет и иприт, война сделалась просто бойней.

Победа достается тому, кто сгниет последним. И оба противника гниют заживо.

В нашем мире все живое тяготеет к себе подобному, даже цветы, клонясь под ветром, смешиваются с другими цветами, лебедю знакомы все лебеди - и только люди замыкаются в одиночестве.

То, что дает смысл жизни, дает смысл и смерти.

Когда мы осмыслим свою роль на земле, пусть самую скромную и незаметную, тогда лишь мы будем счастливы.

Быть может, это и красиво - умереть, чтобы завоевать новые земли, но современная война разрушает все то, ради чего она будто бы ведется.

Слишком много в мире людей, которым никто не помог пробудиться.

Хорошо, когда в споре между различными цивилизациями рождается нечто новое, более совершенное, но чудовищно, когда они пожирают друг друга.

В урочный час жизнь распадается, как стручок, отдавая зерна.

Животное и в старости сохраняет изящество. Почему же так изуродована благородная глина, из которой вылеплен человек?

Мучительно не уродство этой бесформенной человеческой глины. Но в каждом из этих людей, быть может, убит Моцарт.

Один лишь Дух, коснувшись глины, творит из нее Человека.

Чего ради нам ненавидеть друг друга? Мы все заодно, уносимые одной и той же планетой, мы - команда одного корабля.

Из расплавленной лавы, из того теста, из которого слеплены звезды, из чудом зародившейся живой клетки вышли мы - люди - и поднимались все выше, ступень за ступенью, и вот мы пишем контаты и измеряем созвездия.

Тоска - это когда жаждешь увидеть чего-то, сам не знаешь чего... Оно существует, это неведомое и желанное, но его не высказать словом.


Понравилось: 20 пользователям

Без заголовка

Пятница, 13 Июля 2012 г. 03:19 + в цитатник
Кожної миті, кожної секунди починають ринути все нові і нові думки…З яких кутиків душі вони ринуть, долинаються, і взагалі , яким чином так впливають на свідомість, чому?
Я цілком розумію, що комусь читаючи це, не спаде ні найменшої краплинки почуттів, співчуття, адже навряд чи хтось, побачить в них щось незвичне, слова, лише слова…проте, це слова людини, яка пише із тягарем на серці, загубленими слізьми, а також, що найгірше, заплутаною душею…Як це сталось…Питання, поки що нерозгадане для мене.
Раніше, для щастя на душі, вистачало купання грайливих пташок посеред сірої буденності, вони прикрашали життя, а натомість уява грала з ними, вигадуючи все нові і нові пригод, цих дивних, та як на мене цілком загадкових створінь…
І знову плутанина, абзаци без змісту…Душа втрачена?
Чи це лише випадковий знак питання…
Для того щоб зрозуміти світ, потрібно просто сприйняти суть найменшої його піщинки, а вже від неї можна відтворювати все нові і нові СВІТИ…безмежні та прекрасні….Для мене ж він став, занадто складним…а все через найвище та найсвітліше почуття, яке можна тільки уявити, яке змушує сотні безневинних сердець просто гинути, або ж розквітати (для мене це стало утопією).Тактак, це саме кохання, та його зрадливі та оманливі пута.

Проте я існую…Хіба може людинка яка має намальованого баранця, та крихту мрій, не існувати….а це вже щось…

БреД

Суббота, 07 Апреля 2012 г. 00:09 + в цитатник
Все йде…все змінюється, адже час…Час не стоїть на місці…Летить як стріла, до того ж у невідомому напрямку…Час…Змінює Все…Змінює життя, погляди, бажання, мрії…Завдяки ньому люди можуть осягнути і зрозуміти смак і сенс…життя…Життя, яке водночас і прекрасне, і неймовірне тяжке. Але панує певна рівновага між цими поняттями, рівновага, за допомогою якої дізнаєшся істину, яке ще з малечку турбує. Людина росте, шукає, створює, фантазує…А час все йде та йде…а людина змінюється… Це вже не той завзяти мрійнки-художник, який творив, а звичний офісний працівник, який чекає поки завершиться його робочий день аби все знову та знову йти до бару, аби там закинуті мрії…мрії..які вже не повернути, адже він слабкий…а тому нікчемний…жорстока правда…
Постає логічне питання, чому Хтось досягає Висот, створює нові світі, горизонти, не обмежується буденністю, а творить життя за своїм планом? Щасливчики…? Мрійники!

Коли я виросту, я втрачу крила? ЧИ сірі будні, та хаос мегаполісу поглинуть мене, і нізащо відпустять від своїх холодних пут? Ніііііііі….Я буду боротись, що б не стало…адже мені подарували життя…Єдине життя, і я нізащо в Світі не покину своїх мрій…Моїх ніжних лелей…

Життя

Пятница, 06 Апреля 2012 г. 23:28 + в цитатник
Життя таке коротке, хотілось би просто жити, вдихнувши повітря на повні груди! Потрібно намагатися покращити той світ, в якому живемо, бо він , цей світ у нас ОДИН…Ми зможемо жити щасливо лише тоді, коли насправді цього захочемо…Хотіти мало, проте якщо докласти максимум зусиль, цього може бути достатньо…
Боже, будь-ласка, допоможи всім нам знайти себе, допоможи стати кращими. Допоможи мені відшукати себе, допоможи стати кращими. Допоможи мені виплутатися з того, в чому я зараз…Не хочу жити так, неначе все погано. Життя ПРЕКРАСНЕ!!!
Допоможи, щоб ця прекрасність не зникла. Благаю!
Ми всі робимо помилки, і всі за них відповідаємо. Проте інколи ці помилки стерчать протягом всього життя у тебе в горлянці=( Молитва і церква допомагають відшукати себе. Та чи на довго? Хотілось би на все життя…
ЗАВЖДИ БОРИСЯ З СОБОЮ,придушуй ту негативну частинку себе і будь щасливим! Працюй над собою щоразу, коли забуваєш хто ти наспавді. Життя одне…Живи ним!
Прощай, цінуй, кохай, щоразу все сильніше і сильніше. Терпи, стримуй себе тоді, коли емоції зашкалюють для того, аби зберегти і не втратити…Обіймай навіть тоді, коли не хочеться, бо інколи ці обійми можуть стати останніми. Тримай сонце в себе в руках і ділися ним з ближнім.

К.В.

Доверья

Воскресенье, 01 Апреля 2012 г. 01:07 + в цитатник
- Люблю тебя всем сердцем. Ты – смысл всей моей жизни. Ты – ангел, который сошёл с небес и подарил мне радость. Ты – лучик солнца, который греет меня среди зимы и лета, ты – сказка, а я – главный её герой.
Такие слова я слышала каждый день. Что может быть лучше того, что он ценит тебя и лишь этими красивыми словами подкрепляет свою огромную любовь?
Он никогда мне не изменит, не предаст, не оскорбит, не бросит…не зделает больно…морально и физически…
Я никогда не проверяла его телефон, ни разу не усомнилась, ведь не было повода. Я была очень ронимой и всегда говорила: «Что бы небыло в этом мире, всё запланировано свыше. Я редко плакала, ведь он был рядом и не позволял мне этого делать.»
Я доверяла и любила. Когда частенько с самого утра он уходил, не важно, будни это, выходные, я была уверенна – всё в порядке, и человек просто работает. Просто…работает!
Я всегла хотела детей. Много. Наших детей, которых мы бы любили так же, как и друг друга.
- Люблю тебя,- он говорил, и добавлял,- Веришь?
Сомнений никаких, главное, ведь доверие…Цветы, конфеты и приятные слова. Всё реже дома, всё больше слов, иллюзий.
Я часто стала повторять о том, что нет ничего больнее в отношениях, чем измена и что на фоне других проблем – это самая болючая рана. Но… ошиблась…
Мы пошли с ним в поход. Вдвоём разумеется, так как я давно осталась без подруг, ведь он мне запрещал с ними ведаться. Он привел меня к прекрасным скалам у моря, где на маленькой лужайке росли самые красивые цветы. Я была восторге.
- Эти цветы я вырастил сам, веришь? – спросил он.
- Верю!!! – крикнула я и счастливая побежала ближе посмотреть цветочки. Они были прекрасны, как и погода в этот день. Солнце по чу-чуть заходило за горизонт и вечер должен был быть ещё прекрасней. Мы были как на безлюдном острове, таком очаровательном… Смотрели друг другу в глаза, и мечтали о будущем, грелись на солнышке и радостно хохотали, опьянев от первого бокала вина. Мы были как в сказке.
Но нужно было возвращаться пока не стемнело, и он предложил укоротить немного путь. Я всё же не могла налюбоваться цветами, слушала шуршанье листьев на деревьях, наслаждалась бризом морского ветра. Он шел впереди, проверяя тот укороченный путь, а я неслась счастливая за ним.
Он пошёл по тропе, ускорив свой шаг, и обошёл довольно не маленькую часть скалы. Я шла уже далеко позади. Он ждал меня снизу. Я быстрее начала идти, заметив, что оно исчез. Исчез так быстро.
- Милая, я здесь. Не бойся, - почувствовав что я отстала, он крикнул мне.
Я подошла к обрыву. Он был снизу…
- Пойду в обход. Встреть меня, здесь ведь не далеко. – Встревожено крикнула я.
- Зачем любимая. Ты просто прыгай. – Ответил он.
- Прыгать?
- Да, прыгай! Ты что, не доверяешь мне?
Я прыгнула…Я доверяю…Я доверила, очень…
Я – ангел для него, я – смысл для него, я – сказка для него, но с плохим концом для себя...
P.S. Мы часто ныряем в любовь, как в омут с головой, не замечая всего происходящего вокруг. Мы стараемся пропускать через себя лишь хорошее и впитывать его, не оброщая довольно бдительного внимания на все зацепки, которые могли бы превратится в жуткий сон, боясь последствий.
Доверие, порой, может сильно навредить и причинить огромную боль не только двум влюблённым…Нужно лишь правильно распознать истинную ложь, придушить её, и лишь большими усилиями сделать так, что бы она некогда не возвратилась в нашу жизнь …

Перший вірш)

Воскресенье, 01 Апреля 2012 г. 01:04 + в цитатник
Кохання є, кохання завжди буде,
Не треба думать про сумний кінець,
Кінець який ніколи не прибуде,
Або ж скінчиться все, і буде всім піпец.
Чомусь малими Ми не знали,
Тікали від тих почутих слів,
Слова, що я тебе кохаю
Голублять та клекають в серці спів.
Чому така прелюдія бездумна,
Осіла в моїй порожній голові,
Я б розповів тобі й забув би,
Що є печаль та смуток на землі.
Розповісти…А далі що-то буде?
Не скажуть люди – немає тут брехні,
Лукаві тишком будуть десь мовчати,
А хтось єдиний, однісінький з толпи,
Почне Ще щось казати, доводити усім,
Що ще брехня по світі лиш блукає,
Нема кохання, це вже бездушний дим,
Дим, який по світі соромно гуляє,
І мандрами своїми чинить біль.
Виходить тільки, що один блукає,
А інший просто…просто бавиться із ним.

Щастя?

Воскресенье, 01 Апреля 2012 г. 01:04 + в цитатник
Стрибай!!
- Мені стра-а-а-шно…
- Хутчіше, ти затримуєш нас!!
- Хвилинку…
- Через тебе все зіпсується!!
- Мені ба-а-а-йдуже!!
Проте я напружив все тіло, зібрав всі думки, весь Всесвіт у собі, і… Щось стрімко промайнуло повз моїх очей, які все ще не вдалось мені розплющити, я відчував щось неймовірне. Небаченими зусиллями мені вдалось розплющити одне, а потім й інше око, і мене осінило. Невже це правда! Мені вдалося це зробити! Я – лечууууууууу!!!! Незрозуміла радість окутала мене, неймовірний букет емоцій дарує мені політ: і радість, і страх,і байдужість до всього оточуючого, і…А головне - ЩАСТЯ!! З цієї висоти весь світ здавався лиш величезним мурашником, а люди – його байдужі жителі, які заклопотані своєю буденністю. Трохи далі від ріки стоїть він, мій Рідний дім, що височить над всіма іншими, хвилюючись за мене, та запрошуючи в свої ніжні обійми…
Немає сумнівів Я відчув справжнє щастя!!А попереду ще освідчення, подорожі та справжнє життя, тому піду набирати повні штани сміливості, щоб мої мрії здійснилися!!

Перші спроби)

Воскресенье, 01 Апреля 2012 г. 01:03 + в цитатник
Ах, яка чудова літня пора!Сонце ніжним промінням окутує землю, птахи навчають свої дитинчат польоту, а дітлахи граються на подвір’ї або ж займаються своїми «дорослими» справами, як я. Батьки доручили мені неймовірно тяжке та важливе завдання: зібрати плоди з найвищого дерева у нашому садку, хоч мені це було не до вподоби, проте вишні, що я зберу, потрібні для приготування мого улюбленого варення, яке зробить моя люба бабуся. Отож, не гаючи ні хвилина, я відразу ж почав виконувати своє завдання! Наближаючись до дерева, мені відкрилась його велич, а червоно лиці ягідки, ніби посміхались з мене, показуючи свої яскраві щічки, до того ж, через яскраві сонячні промінця мені не вдавалось високо піднімати голову. З кожним піднятим сантиметром усмішка на моєму лиці все більшала, місця у бідончику все меншало, аж ось…..
- Де це я???
- Синку, ти потрапив до лікаря,- відповіли мені -, скільки тобі років??
- Батьки казали, що я народився дев’яносто шостого.
- Отож, дев’ять рочків, добре, проте нема нічого доброго для тебе, у тебе зламана рука, і тобі доведеться ходити з гіпсом ще місяць.
- Цілий місяць….
Дорога додому була досить швидкою, адже я їхав на батьковій спині через все місто, гордовито височівши над своїми однолітками, що заздрісно проводжали мене своїми поглядами. Ось він - рідний дім. Біля дому клопітливо трудиться матінка, щоб не думати про свого бідного сина, їй не можна хвилюватись, адже це погано скінчиться. Батько посадив мене біля неї, яка вона прекрасна, коли заклопотана. Минула година, а вона все ще не помітила мене, дивно.
- Матусю, привіт.
- О, дорогенький мій, ох і доручила тобі завдання, вибач мене…
- Матінко, все буде добре.
І тут вона повела:
«Минає день, минає ніч,
І все минає в яснім світі,
Лиш небо ясноє одне,
Не хоче йти від тебе Світе!
Воно своїм крилатим зором
За нами давиться з гори,
Й дивується: чом люди
Добрі , світлі, милі –
Стають лукавими та злими,
Чом все іде, чом все минає,
Так тихо й швидко помирає
І не стоїть на праведним шляху,
Де світлі люди…»
Так, ця сімейна драма, яка турбує нас уже декілька років…
Місяць швидко сплив, за цей час я підріс на добрих десять сантиметрів, хоча тепер я неосмілюсь лазити по деревам як раніше, можливо колись це мине…А варення добре вийшло, дякую тобі татку, що закінчив мою роботу, коли я виросту - обов’язково поверну тобі втрачений час!!!

Сім*я ^^

Воскресенье, 01 Апреля 2012 г. 01:02 + в цитатник
- Який твій найдорожчий скарб?
- Сім*я!
- Що?
- РОДИНА!!
- Але чому? На світі так багато скарбів!
- Це правда…
- Чому ж тоді твій скарб – сім*я?
- Вона єдина, найдорожча в світі, Її не можна продати, не можна купити, нею живуть, в ній помирають, завдяки Їй можна відчути справжнє щастя, відчути себе людиною!Ти потрібний Їй, а Вона Тобі, адже без неї Ти припиниш бути людиною, станеш самотнім псом, який так і не знайшов свій шлях... Сім*я – промінчик надії, який завжди підкаже тобі шлях, направить тебе, дасть пораду, буде хвилюватись за тебе та з тобою, Вона переборить все на світі! Адже, Ми єдині, Ми довіряємо один одному, ми підтримуємо кожного. Ми – СІМ*Я!!

Дневник SkyScout

Воскресенье, 01 Апреля 2012 г. 00:35 + в цитатник
Слова не имеют значения...Єто лишь слова, ничего больше...


Поиск сообщений в SkyScout
Страницы: [1] Календарь