Закохався в мене ведмедику? А я сволота. Заплуталась, і сама повірила в свою брехню. А почалося все з моїх слів "Він буде мій, він повірить у любов", я просто клацнула пальцями, і обдурила тебе, а ти розумніший ніж я спочатку гадала. Вибач, сонечко, за біль, за гостре лезо у твое серце, за твою пролиту кров, за зруйновані нервові клітини.  Мене було тебе жаль. Мав одні буденні проблеми, а тепер їх в тебе більше. Боляче? Мене теж обпекали твої слова. Любий поплач, ситуація не зміниться, за те, стане трощки легше. Ти питав "навіщо я тобі?" ось тобі відповідь: бо мені сумно жити, бо ти моя забаганка. Чи кохаю я  тебе? Так! але за те, що ти наче янгол,такий весь хороший,  ідеал ємоційного хлопчика. Чому я плакала? тому що мені було жаль....себе...тебе...час...нерви. Я надто далеко зайшла. Змусила покохати себе. Ти скажеш "сука!", так це я, "тварино, нощо ти мене мучишь???" а хіба не було спочатку так все добре, так романтично й подитячому мило? Зайчику, чи ж тобі не сподобались мої , наче, вірні очі, чи ж тобі не сподобалось мене цілувати, кричати, і меритися, любити мене. Не кажи нічого. Я й сама знаю відповідь. Тайм аут...Тайм аут? ВСЕ? А може все з початку? Як то кажуть з чистої сторінки. З іншою мною, вже не з тим хорошим хлопчиком. ПОДУМАЙ...

 

Всім дякую за гру, зіграли непогано, усі вільні...

P.S. Нью гейм? Одне прохоння, побудь зі мною поганим, поцілуй мене жадібно, дай волю рукам, вдар мене...

Місце: ленін/ моя квартира

Час: північ

Обладнання: вода 40 обертів, пластмасовий апистрій, половинка, трохи тонкого металу

Стан: в гівно

 

 

4 хвилини на рахунку

18.02.2010