В среду узнала от друга – он учился в нашем же Театральном имени Карпенка-Карого, но на курсе Ильенка, режиссёр художественных фильмов, – что умер Лесь Сердюк… Сегодня его похоронили.

Он не вёл у нас своего курса, но преподавал актёрское мастерство, принимал экзамены у актёров. Наверное, навсегда запомню его именно таким – весёлым, озорным, обаятельным и добрым…

Царство Небесное Вам, Лесь Олександрович!.. Вы его заслужили – и талантом, и кинообразами, и всей жизнью своей

Но как же всё это больно…

И вспомнились мне одни стихи. Я читала их на вступительном экзамене по актёрскому мастерству. Это стихи Лины Костенко.

Сейчас они – для Вас. Вдогонку Вашей душе… Вослед светлой памяти и тоске… Со слезами на глазах…

 

Фініта ла трагедія

Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський король.

Його ім’я розгублена афіша
уже несла,як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з’являвся він!

Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.

Він грав не так. Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє...І згасав.
Додому він вертався умирати,
але в мистецтві він ще воскресав.

А поруч грали молоді, високі.
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.

А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання дія... Кладовище. Похорон.
В безсмертя також повні очі сліз.

 

Настроение сейчас - хрупкое

В колонках играет - Petr Hapka - Titulny varhany Netvor