Аудио-запись: Loreena McKennitt - The Mystic's Dream |
Музыка |
|
Леди_Аленари
|
A clouded dream on an earthly night |
|
Метки: loreena mckennitt - the mystic's dream |
Комментарии (2)Комментировать |
Легенды Бретани и леса Броселианд |
|
Метки: бретань |
Карнакские камни |
Карнак - маленький городок, знаменитый грандиозным ансамблем менгиров, стоящих параллельными рядами. Это 3000 мегалитических камней, сложенных в правильные линии, длиной в 12 километров на побережье Бретани к Северо-Западу от Франции. Менгир - это вертикально врытый в землю каменный столб. Их высота варьируется от 0,80 метров до 20. Если ссылаться на миф, то камни - это солдаты римского легиона, которых маг Мерлин превратил в каменные глыбы. По христианской версии легенды папа Корнелий превратил в камни преследовавших его воинов-язычников. Ну а ученые как всегда пытались объяснить это странное явление по-своему:). Они полагают, что камни на самом деле часть искусного изобретения древних - детекторы землетрясений. Но определить какой народ Неолита построил это сооружение так и не удалось. Предназначение менгиров, которые не являются надгробными памятниками, остается загадкой! Есть предположение, что это атрибуты cолярно - лунного культа, в комплексе с сельскохозяйственными методами и астрономическими наблюдениями, собиравшие возле себя большие скопления людей, например, во время зимнего и летнего cолнцестояний. "Направление некоторых блоков поддается анализу, и когда случаи повторяются, иногда по четко отслеживаемой системе, с полным правом можно думать, что это не случайно", - подчеркивает Мишель Ле Гоффи, бретонский археолог.
Метки: карнакские камни |
Крылосский дракон |
* Статья опубликована: Памятники культуры. Новые открытия. Ежегодник 1982. — Л., Наука 1984. — Стр. 212–214.
© Издательство «Наука», 1984
В конце 1974 г. работники Львовской специальной научно-реставрационной производственной мастерской реставрировали Успенскую церковь в селе Крылос Ивано-Франковской области — памятник архитектуры XVI в. Здесь их ожидала необыкновенная находка. Под толстым слоем штукатурки в северо-восточном углу бабинца на высоте 125 см от пола был обнаружен прекрасный белокаменный рельеф. Размер его 33×61 см, выполнен из мелкозернистого известняка. На рельефе изображен летящий вправо двуногий крылатый дракон. Голова на тонкой шее опущена вниз. Подвернутый хвост выполнен в объемно-пространственной форме. Из пасти чудовища вырываются языки пламени, напоминающие стилизованную ветку растения. На языке дракона, которым он касается нижнего края рельефа, сохранились следы краски довольно интенсивного кирпичного цвета, нанесенной на известковый набел, которым покрыт весь рельеф. Дракон обрамлен с трех сторон высоким, не одинаковой ширины бортом, образующим глубокий ковчег. Ширина левого борта 7 см, верхнего — 4 см, нижнего — 5 см, глубина ковчега — 6 см. Правый край обломан. Сохранность памятника, за исключением отбитых ног дракона, удовлетворительна.
Уже при беглом осмотре рельефа в нем угадывается произведение романского искусства. Это подтверждают зооморфный мотив, стиль, материал и техника исполнения.
|
Метки: крылосский дракон |
Часопис «Ї» число 63 / 2010 ТЕРНОПІЛЬ TARNOPOL TERNOPOL |
Дивним чином три столиці Галичини не є найдавнішими містами. Львів не конкурент Белзу, Івано-Франківськ (Станиславів) – Галичу, а Тернопіль – Теребовлі. Тим не менше, вони зробили добру «урбаністичну кар’єру». Першим стартував, звичайно ж, Львів – ще за галицьких королів та Речі Посполитої він став визнаною столицею краю. Натомість юні Тернопіль та Станиславів цілком і повністю зобов’язані методичності австрійської адміністрації, яка після розбору Речі Посполитої у 1772 році зробила їх регіональними адміністративними центрами. Щоправда, доля Тернополя ледь не зійшла на манівці, коли на якийсь час Тернопіль та околиці на початку ХІХ ст. були передані Російській імперії. Так і став би Тернопіль російським повітовим (у гіршому випадку) або російським губернським (якщо б «поталанило») містом.
|
Метки: tarnopol тернопіль |
История гербов города Казани и городов Казанской губерни. |
 | Казанское наместничество (административно-территориальная единица, существовавшая в последней четверти XVIIIв.) основано в 1781 г. в соответствии с губернской реформой Екатерины II 1775г. Имело в себе тринатцать уездов, составленные из прежде бывших уездов Казанского, Свияжского, Цывилского, Ядринского, Козмодемьянского, Чебоксарского и Царевококшайского. При составлении наместничества учреждены новые города: Арск, Мамадышь, Чистополь, Лаишев, Спаск и Тетюши. Названия их были и прежде теже, но числились Арск, Лаишев и Тетюши пригородами, Мамадышь, Чистополь и Спаск селами казенного ведомства. |
 | Город Казань имеет герб свой с древних времен. Вид герба в белом поле черный змей с красными крыльями, на голове с золотой короной. |
 | Первые изображения городской эмблемы встречаются на печати Ивана Гроздного и с незначительными изменениями в деталях - на других памятниках XVI и первой половины XVII веков. В указе 1766 года об этой эмблеме говорится: "Печать Казанская, на ней в каруне Василиск, крылья золото, конец хвоста золот". Это изображение, помещенное в "Титулярнике", полностью соответсвует указу. |
|
Метки: гербы казани и городов казанской губерни |
Seleonov (Вікіпедія) |
+
|
Метки: вікіпедія |
РАВНОВЕСИЕ |
|
|
РАВНОВЕСИЕ |
|
Метки: равновесие |
Онлайн достиг критической массы или Парадигма анти-гиперссылок |
Леха Андреев, главред «Вебпланеты» написал интересную колонку по материалам книги Николаса Карра ( "The Shallows: What the Internet Is Doing to Our Brains" ("Мелководье: что Интернет делает с нашими мозгами") и парочки его статей. Как раз на прошлой неделе я почитала эти статьи и сделала текст на английском об этом – о перенасыщении информацией, о проблемах с mental skills при онлайновой работе и прочих других вещах. Николас Карр обвиняет в проблемах с концентрацией, глубоким (глубинным) мышлением, утраты способности к анализу онлайн в принципе, Леха Андреев пишет о том, что виноват в этом деле наш с вами привычный гипертекст.
Я думаю, что прав и один, и другой (почти (с) Форрест Гамп). А мы сейчас наблюдаем достижение критической массы онлайновой информации, которая уже просто не может потребляться. Вначале – гиками, такими людьми, как я и многие мои читатели, которые проводят в онлайне большую часть своего рабочего дня. Со временем этот вирус информационной переполненности доберется и до обычных людей.
Если попытаться проанализировать свои виртуальные перемещения и тексты, на которые тратим время (я попыталась это сделать), то большинство из них – это информационный мусор или повторы того, что уже написано другими. Я как-то провела эксперимент: на чтение Twitter за сутки потратила аж… 10 минут. Со всеми переходами по ссылкам. Ценность такой информации можно подсчитать, но мне лень. Очевидно, что она слишком низкая. Еще одно такое убивание времени, от которого можно отказаться – это блоги, я уже давно их не читаю. А умные люди говорят, что и не стоит – в 99% случаев американские блогеры ссылаются на истории, впервые появившиеся в обычных СМИ (уверена, что российские или украинские от американцев не отличаются). Если хорошо подумать, то можно очень сильно сократить свои онлайновые перемещения и потребление информации. Например, перестать переходить по ссылкам, как советует Леха Андреев.
Я думаю, что концепт, описанный в статье на «Вебпланете» станет парадигмой веба будущего. Мы начнем думать не о том, как быстрее читать, то есть читать за единицу времени еще больше источников, а о том, как читать мало источников, но нужных. Может для этого придумают некий агрегатор на основе семантических связей, который позволит тратить минимум времени на получение информационной картины дня.
Вскоре все больше людей задумается не о том, как больше времени проводить в онлайне и эффективнее, а о том, как быть в онлайне как можно меньше времени. Или – как потреблять меньше, но лучше. Мы наелись информации. Ее слишком много, настолько много, что наш мозг уже не может ее переваривать. Как говорил когда-то мой ex-шеф Витя Захарченко, наступает информационный гастрит. Вылечить его можно, только ограничив рацион.
|
Метки: что интернет делает с нашими мозгами |
Фотовыставка "Па слядах Напалеона Орды... " |
Работа над выставкой составила два года. Некоторые места переснимались несколько раз.
Места изменились и где-то снято не под тем углом, как может быть рисовал сам Н.Орда., потому как существовали некоторые помехи, деревья, дома и т.д. Вся работа была выполнена 15-тью фотоаппаратами. 80% всех снимков выставки были сняты на плёнку!
Меня очень сильно поразил объем выполенной работы Н.Ордой.
Выставка была представлена на протяжении двух с половиной лет по Гродненской области в разных районных городах. Работа над выставкой продолжается.
Представляю вашему вниманию первых 16 мест: Бресткая, Витебская, Гродненская, Минская области.
Первый снимок это афиша, с которой была представлена выставка в Старом замке г.Гродно.
 |
Метки: наполеон орда |
НЕЗАКОННУ ЗАБУДОВУ РОЗПОЧАТО В ЗАПОВІДНИКУ «ТУСТАНЬ» |
НЕЗАКОННУ ЗАБУДОВУ РОЗПОЧАТО В ЗАПОВІДНИКУ «ТУСТАНЬ»
а станом на вчорашній день вже маємо таку картину (і роботи почались з понеділка і йдуть швидкими темпами)...
Місцевий бізнесмен розпочав спорудження готельно-ресторанного комплексу під пам’яткою археології національного значення, грубо порушуючи законодавство України. Користаючись привабливістю Тустані, пожинаючи успіхи щорічного Фестивалю української середньовічної культури «ТуСтань!» та активної діяльності Державного історико-культурного заповідника «Тустань», Михайло Щур може завдати непоправної шкоди заповіднику і фестивалю.
В даний момент тривають інтенсивні земляні та будівельні роботи з залученням важкої техніки на приватній земельній ділянці у с.Урич Підгородецької сільської ради Сколівського р-ну Львівської обл. Ця ділянка входить до території комплексної охоронної зони пам’ятки археології «Городище літописного міста Тустань», що затверджено наказом Міністерства культури і туризму України. У її межах заборонені будівельні та земляні роботи, не пов’язані з дослідженням та експлуатацією пам’ятки.
Місцеві органи влади (Підгорецька сільська рада, Сколівська районна рада та РДА) знали про заборону будівельних та земляних робіт, не пов’язаних з дослідженням та експлуатацією пам’ятки, а також про те, що такі землевідводи і проекти забудови необхідно погоджувати із Заповідником. Незважаючи на це, з метою будівництва готельно-ресторанного комплексу в останні дні грудня 2009 року ними було незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства у землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповіді на депутатські зверення підтвердили, що не існує необхідних висновків щодо погодження містобудівного обгрунтування та проведення його експертиз, а ті документи, що надані, мають ряд порушень. Також сільською радою свідомо приховано близькість пам’ятки археології національного значення та Заповідника. Отож, зміна цільового призначення земельної ділянки є незаконною, а земляні та будівельні роботи проводяться всупереч чинному законодавству.
Що зроблено на даний момент:
· Управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації зобов’язало гр. Щура М., який проводив земляні роботи, припинити їх, а також подати проектну документацію в управління на розгляд та погодження. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», приписи органів охорони культурної спадщини є обов’язкові до виконання. Незважаючи на це, гр. Щур М.П. у грубій формі відмовився ознайомитися з розпорядженням, після чого воно було надіслане порушникові поштою.
· Управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації склало протокол про адміністративне порушення гр. Щура М.П. та надіслало його листом голові Сколівської райдержадміністрації.
· Надіслано депутатське звернення прокурорам Львівської області та Сколівського району з проханням здійснити перевірку законності зміни цільового призначення ділянки, а також скасувати незаконні рішення Підгородецької сільської ради про затвердження містобудівного обгрунтування та проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення ділянки.
· Подано депутатські запити народних депутатів Кармазіна і В"язівського до прокуратури з вимогою зупинити незаконне будівництво.
Незважаючи на вищезгадане, гр. Щур М.П. інтенсивно продовжує здійснювати на ділянці будівельно-земляні роботи. На сьогоднішній день існує ризик, що поки роботи будуть призупинені для з’ясування законності, незаконна будівля буде зведена в охоронній зоні пам’ятки археології національного значення, що претендує на включення до переліку пам’яток ЮНЕСКО, і нас знову поставлять перед фактом.
Для довідок: 067-731 68 21, kryvdyk2000@yahoo.com , Остап Кривдик, прес-секретар
Сайт заповідника: www.tustan.com.ua
http://community.livejournal.com/misto_lviv/1091448.html
p.s.
Ту Стань ! from ОУМ "Спадщина" on Vimeo.
|
|
ВТРАЧЕНІ ОБ'ЄКТИ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ КИЄВА І УКРАЇНИ: НОВИЙ ПОГЛЯД |
Ми, українці, на початку ХХІ століття живемо в добу великої інвентаризації: маємо переглянути свою політичну, історичну, культурну спадщину й чітко визначитися з тим, що ми набули, а що втратили, і яке значення все це має для нашого подальшого розвитку.
У царині архітектурознавства ця інвентаризація позначена підготовкою Історії української архітектури, яка має бути видана найближчим часом, формуванням і публікацією реєстрів та різноманітних довідників архітектурних пам'яток, списків історичних міст тощо.
У цьому контексті облік втраченої архітектурної спадщини є завданням, яке вже багато десятиліть стоїть на порядку денному. Ще у 1920-х роках Г.Лукомський писав про варварські обстріли більшовиками київських пам'яток під час так званої громадянської війни. Проте тоді ні йому, ні його колегам і в сташному сні не могло би привидітися те, що більшовицька влада зробить з найвизначнішими пам'ятками Києва протягом 1930-х років.
Першим про руїнницьку вакханалію на весь голос сказав Петро Савицький у 1937 (!) році. Фрагменти з його праці свого часу опублікував журнал ''Пам'ятки України: історія та культура''. На підставі архівних матеріалів, вивезених з Києва на Захід під час другої світової війни архітектором О.Повстенком, американський архітектурознавець українського походження Тит Геврик 1982 року організував в Українському музеї в Нью-Йорку виставку ''Втрачені архітектурні пам`ятки Києва'' і видав однойменний ілюстрований каталог. Згодом цей каталог в Україні перевидав у скороченому варіанті журнал ''Пам'ятки України''. На початку 1990-х років Т.Геврик кілька разів приїздив в Україну, подовгу працював у різних архівах, у Довідково-інформаційному фонді НДІТІАМ. Він мав на меті розширити свою попередню працю і підготувати книгу ''Втрачені архітектурні пам'ятки України''. Наприкінці своїх вишукувань, перед 
від'їздом до Америки, він в особистій розмові зізнався автору цієї розвідки, що досі не уявляв собі повною мірою величезних масштабів втрат архітектурної спадщини України протягом ХХ століття, а тому відчуває, що не зможе осягнути цю тему.
Метки: втраченІ об'Єкти архІтектурноЇ спадщини |
О КРИТИКЕ, О КРИТИКАХ, И ОБ ОТНОШЕНИИ К КРИТИКЕ |
Для завсегдатаев фотосайтов - простые тексты об очевидном, короткие, как мысли у Буратино.
© А.Вершовский
|
Всего несколько лет назад, на рубеже двух веков, стало ясно, что Всемирная Сеть впервые в истории человечества может подарить каждому зрителю возможность найти интересные фотографии, а каждому фотографу-любителю - возможность найти своего зрителя и критика, способного дать фотографии объективную оценку. И тогда возникли открытые виртуальные сообщества фотографов-любителей, или фото-сайты. Изначально критика считалась одной из важнейших составляющих виртуального фото-общения. Она не только помогала учиться, но и способствовала формированию оценок. Из оценок составлялись рейтинги, они определяли аудиторию фотографа, а аудитория творила кумиров. Но с лавинообразным ростом интернет-фото-аудитории и изменением ее состава изменилось и отношение к критике. Выяснилось, что рейтинги можно формировать и без критических отзывов, а учебно-образовательная роль критики сошла на нет по причине полной ненужности. На этом фоне остался практически незамеченным противоположный процесс: некоторые члены глобального фото-сообщества мировой Сети всерьез заинтересовались историей и теорией фотографии и изобразительного искусства вообще, и вместе с пониманием фотографии обрели способность к более-менее квалифицированной осмысленной критике. Новая малочисленная, но задиристая прослойка критиков немедленно начала шокировать добропорядочное фото-сайтовское большинство полным отсутствием благоговения перед прекрасными водопадами, розовыми закатами, золотыми куполами, счастливыми молодоженами и несчастными котятами. Интернет-фото-сообщество разделилось на две несопоставимые части, по соотношению масс и отношению друг к другу более всего напоминающие овода и корову. |
Метки: о критике о критиках и об отношении к критике |
Малоизвестные документы из жизни Наполеона Орды |
Козлов В.Л.
Наполеон Орда (11.02.1807—26.04.1883) занимает особое место среди выдающихся деятелей культуры Беларуси. Н. Орда является неординарной личностью, его деятельность многогранна. В этом человеке сочеталось несколько талантов: художник, музыкант, пианист, композитор, писатель, педагог, архитектор, публицист, ученый.
Как художник наиболее известен своими зарисовками архитектурных памятников и местностей, связанных с жизнью и деятельностью знаменитых людей на территории Беларуси, Украины, Литвы и Польши , на которых изображены не только усадьбы знакомых нам белорусских мест, но и архитектурные памятники других стран: дворцы и замки Украины, Литвы, Польши, Франции и др. Благодаря наследию Наполеона Орды мы можем увидеть и оценить запечатленные им шедевры зодчества, которых на земле уже давно нет.
Жизнь и творчество Наполеона Орды – одна из страниц истории национальной культуры Беларуси.
Наполеон Орда родился в родовом поместье Вороцевичи (в настоящее время село Вороцевичи в Снитовском сельском совете Ивановского района Брестской области) в семье кобринского маршалка, инженера-фортификатора, предводителя дворянства Кобринского уезда Михаила Орды и Юзефы Бутримович, дочери пинского старосты Матея Бутримовича.
Отца не стало, когда Наполеону исполнилось два года, и мать воспитывала его одна. Начальное образование получил в родительском доме, дальнейшую учебу в 1819 г. в возрасте 12 лет продолжил в Свислочской гимназии, с 1823 г. учился в Виленском университете на физико-математическом факультете. Входил в состав тайного студенческого общества «Зоряне», за что был в 1826 году исключен из университета. Вместе с Адамом Мицкевичем, Игнатием Домейко, Яном Чечотом Наполеон Орда был арестован и больше года провел в Виленской тюрьме. В 1830 г. в возрасте 23 лет служил в гвардейском конном полку Литовского корпуса русской армии. Принимал участие в восстании 1830—1831 гг., за что был награжден — золотым крестом Польши « Virtuti Militari ». За участие в восстании был причислен к «мятежникам второго разряда »1, и должен был быть сослан в Сибирь, а родовое имение Вороцевичи конфисковано. Однако, чтобы избежать этого, Орда покинул страну, жил в Австрии, Швейцарии, Италии, Франции. С 1833 г. проживал в Париже. Обучался игре на фортепиано у Ф. Шопена, дружил с А. Мицкевичем. В середине 1840-х годов был директором Итальянской оперы в Париже. В 1843 г. женился на француженке Ирене Багле.
В 1856 г. после объявления амнистии политическим эмигрантам Наполеон, которому уже было 50 лет, оставил семью в Париже и вернулся на родину в Вороцевичи. Проживал у своей сестры помещицы Гортензии Скирмунт в имении Молодово Кобринского уезда Гродненской губернии, потом перебрался на Волынь, где был домашним учителем. Его сын Витольд в 1870 г. вернулся на родину и женился на польке. Умер Н. Орда в 76-летнем возрасте в Варшаве. Согласно завещания он был похоронен в родовой усыпальнице в Янове — ныне город Иваново Брестской области2 .
В архиве обнаружены документы, освещающие жизнь Н. Орды в 1880 г. В фонде «Канцелярия Минского гражданского губернатора» хранится: «Дело по донесению начальника Минского губернского жандармского управления минскому губернатору о необходимости проведения обыска в квартире Наполеона Орды, занимающегося3 черчением планов городов и крепостей и отправлением рисунков за границу» за 28 марта – 10 апреля 1880 г.,4 в котором три документа на пяти листах.
|
Метки: наполеон орда |
Прослушка: Абоненты доступны |
У нас нет секретов, которые нельзя было бы узнать, и чем удобнее становятся наши каналы связи, тем шире возможности контроля, нашей деятельности. XXI век стал веком информации, а ее добыча структурирование и защита являются основой управления на всех уровнях — от государства до простого гражданина. «ЗН» неоднократно писало о проблеме «прослушки» и снятия персональных данных в Украине. Хотя информационная сфера — ключевой элемент функционирования общества, в Украине на государственном уровне по-прежнему отсутствует единая система управления этим ключом. Ситуацию еще раз высветило расследование нашей газеты.
|
Метки: прослушка |
«Львів стародавній» |
Скачайте екскурсію в mp3! Один zip-архів, 15 Mb
На перетині вулиці Гонти і площі Осмомисла, там де починається вулиця Богдана Хмельницького, на невеликому узвишші стоїть костел Марії Сніжної (вулиця Сніжна, 1), до якого піднімаємося кам’яними сходами. Цей храм заснували німці-колоністи, які оселилися у Львові ще за часів короля Данила і князя Лева у XIII столітті. До того часу, поки не збудували Катедральний костел у новому середмісті, костел Марії Сніжної був парафіяльним. У 1888-1892 роках храм капітально реконструював львівський архітектор Юліан Захаревич у неороманському стилі, який мав би нагадувати риси давньої будівлі. Дуже цікавим є будиночок органіста з XVIII століття, прибудований до храму з лівого боку. До 1962 року перед костелом стояла фігура Матері Божої авторства славетного скульптора Іоанна Пінзеля, яка була знищена радянською владою. Всередині храму можна оглянути фрески Едварда Лєпшого з 1893 року. Від початку 90-х років минулого століття храмом, який до цього часу слугував тоталітарній владі як склад, а згодом як музей фотомистецтва, почали опікуватися отці-редемптористи. Зараз тут церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ.
Піднявшись надзвичайно гарною вуличкою Сніжною трохи догори, виходимо до в’їзної брами костелу і монастиря Бенедиктинок на вулиці Вічевій № 2 (нині греко-католицький храм Усіх Святих Святопокровського монастиря), збудованого у кінці XVI століття. Монастирський комплекс під Замковою горою нагадує укріплену фортецю. Монастир Бенедиктинок започаткували три сестри–черниці, доньки багатого шляхтича Адама Сапоровського. Костел будував наприкінці XVI століття славетний львівський архітектор італієць Павло Римлянин у стилі пізнього ренесансу. На початку XVII століття розбудовується монастир, відділений від світського життя товстими стінами. З потужних укріплень залишилася значна частина мурів. Стіни костелу підпирають могутні кам’яні контрфорси. Верхній ярус вежі прикрашений різьбленням і завершується чудовим аттиком. Чистота стильових форм вежі ставлять її в перший ряд найкращих пам’яток ренесансу у Львові. Арки галереї мають білокам’яне обрамлення, над ними ніші зі скульптурами. Зі старовинної Вічевої площі ви пройдете через стрункі, з барочним завершенням, ворота. За ними широке подвір’я з костелом і монастирськими будівлями. Спочатку все тут вражає настороженим оборонним настроєм, але водночас риси монастиря-фортеці дивним чином поєднані з архітектурною гармонією, співрозмірністю, затишком, спокоєм і оптимізмом. Від часу української незалежності у монастирі відновилася чернеча діяльність сестер-студиток, які займаються мистецькими справами (ткацтвом, вишиванням, писанкарством). У монастирі працює дуже популярна серед львівської молоді та дітей школа Святої Софії. Учні школи вже декілька років на Паску малюють писанки і продають їх на благочинному аукціоні, аби зібрати гроші на відновлення фігури Божої Матері на аттику костелу, яку невідомий грішник у 1947 році зруйнував, відірвавши голову скульптури у золотій короні.
Метки: львів стародавній |
Lost Paradise in old lithographs |
In 1798 Alois Senefelder of Munich discovered a process of printing images which he called lithography (he used a porous Bavarian limestone for his plate; hence lithography from Greek lithos, “stone”). Thanks to lithography, we can have an idea what things, long gone, looked like, and sigh in regret that so much beauty has been lost.
|
Метки: old lithographs |
НІМЕЦЬКІ ПОСЕЛЕНЦІ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ |
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та Вченою радою Миколаївського гуманітарного університету імені Петра Могили.
Німецькі поселенці в Україні: історія та сьогодення: Монографія. – Київ Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. – Серія “Україна: історія і сучасність”. Вип. 1. – 416 с.
У монографічному дослідженні розкриваються яскраві сторінки появи на українських землях німецьких поселенців. Висвітлюється їх подальша багатоаспектна діяльність на різних історичних етапах.
В кінці книги розглядаються проблеми, які вирішують нинішні представники німецької національності в Україні, по відродженню духовних традицій.
Розраховано на науковців, викладачів, студентів, краєзнавців, членів культурно-національних організацій України, в тому числі на активістів міжнародного товариства німців “Відергебурт” (“Відродження”) та Асоціації німців України.
http://bibl.kma.mk.ua/index.php?m=9&b=17
|
Метки: нІмецькІ поселенцІ в украЇнІ |
Театры Австро-Венгрии: размножение клонированием |
Просматривая всякие-разные материалы к предстоящей поездке ОИРУ в Украину, составил занимательный коллажик. Обычно народ, знающий театр в Черновцах, сравнивает его с давно мелькающим в инете театром в баварском Фюрте. Так что это открытие уже давно не новость. Но при внимательном рассмотрении аналогов набирается еще целый мешок. Сюда я отобрал только самые-самые, где сходство не требует комментариев. А есть еще куча примеров, где использованы отдельные приемы и детали. Вся эта похожесть объясняется просто - все цыплята из одного инкубатора. Проекты театров и прочих общественно-развлекательных зданий для городов Австро-Венгрии на рубеже 19-20 веков штамповало архитектурное бюро со звучным и почти комичным названием - Fellner & Helmer. Два имени - два крупных архитектора эклектики и модерна - Фердинанд Фелльнер и Герман Гельмер. Начинали еще в 1870-е с пышной эклектики (все знают театр в Одессе, это тоже их рук дело), а с приходом нового века переориентировались на модерн, что и продемонстрировал театр в Черновцах - один из первых примеров этого стилистического поворота.
http://community.livejournal.com/arch_heritage/100776.html
|
Метки: театры австро-венгрии |
