У творчість Гранже я закохалася з першої прочитаної його книги. І, як завше у мене складається з великим літературним коханням, зробила значну перерву у знайомстві з творчістю об’єкта моєї читацької пристрасті — аби не перенасичитися, аби не задовольнитися повністю, аби не втратити оте відчуття захоплення. І я його не втратила...

"Мізерере", як і "Пасажир", тримав у напруженні з самого початку і до кінця. Детективна історія, помножена на трилер, щедро розбавлена історичними фактами з історії нацизму та диктатур південноамериканських країн, присмачена деталізованими описами їх дослідів на людях і приперчена дітьми як головними постраждалими у цих подіях не могла залишити байдужою аж ніяк. Якщо ж додати колоритних головних героїв — поліцейських без жетонів, які проводили розслідування не тому, що були зобов’язані, а тому, що інакше просто не могли, якщо перенести все ще у передріздвяний Париж, якщо (увага — спойлер!) врахувати нестандартний для Гранже гепіенд, то можна лишень уявити, яке колосальне задоволення від роману я отримала.

Що ж, тепер з усіх сил триматимуся, аби не взятися відразу ж за читання чергового його роману))) Як гадаєте, вийде?)))

Переклад з французької Володимира Шовкуна, вид. "Махаон", 2009.

http://saulelobis.blogspot.com/2016/12/jean-christophe-grange-miserere.html