Що подумав би Христос, якби прийшов на Землю і побачив церкву (релігію) свого імені та діяння, які його іменем чинили й досі чинять? Що він відчув би, що б подумав? Чи не вийшло б так, що все, зроблене в його ім'я, - абсолютно протилежне тому, що зробив би сам Христос?

Головний герой роману насправді не був Богом. Звичайна собі людина, яку мимохіть призначили богом представники церкви - бо їм це було потрібно, було вигідно. І Юрась Братчик - слабкий плоттю школяр, настрашений тортурами, погоджується зіграти роль Христа у виставі, котра мимохіть стала... реальністю. І так само мимохіть звичайна людина таки стає Богом, бо чинить по-божому, по-християнськи. Мається на увазі не сліпе виконання наказів церковників, а справжнє людинолюбство, справжню турботу про знедолених, справжнє прагнення найсправжнісілької справедливості. Якої, втім, навіть Бог на Землі не зміг ані знайти, ані забезпечити...

Якщо релігія - це однозначно "опіум для народу" (перепрошую за цитату з минулого, яка свого часу набила оскому), то віра може бути різною. Вона здатна і пригнічувати людський дух, і підіймати його до несподіваної висоти й сили. Від кого (чи чого) залежить вплив віри на окремо взяту людину, у книзі не пояснюється. Проте яскраво показуються на конкретних прикладах можливості віри. Який приклад для себе візьме на озброєння читач - то вже справа читача.

Використаю ще одну збиту фразу: народу потрібен вождь. Навіть найздатніші до самоорганізації люди потребують когось одного, хто б узяв на себе відповідальність за прийняття рішень, навіть колективних. А переважній більшості потрібен вождь, або ж поводир, або ж провідник - той, за яким можна йти до своєї (не його) мети. І тоді народ здатен перетворитися на справжню рушійну силу (та що ж це таке сьогодні у мене з банальними фразами?))) і зробити те, що було б не під силу звичайній людській масі.

Ті, кому мої фрази-рефлексії з недалекого минулого вже набридли, можуть далі не читати)) Але я не можу не згадати про роль інтелігенції у житті народу. Точніше, про вичікувальну позицію, яку зазвичай займають начитані, розумні, освічені люди, намагаючись якомога глибше розібратися в тому, що відбувається, а вже потім прийняти зважене рішення. І про те, що вони, зазвичай, або ж запізнюються, або ж гинуть у суспільних штормах, не знаючи, до якого берега пристати. І немає різниці, 20-е це століття чи 16-е, як у романі Короткевича, - суспільні закони завжди діють однаково.

http://saulelobis.blogspot.com/2016/02/blog-post.html