Навіть не підозрювала, скільки глибоких, ба ні - навіть глибинних емоцій викличе у мене книга з казочками, читаними давно в дитинстві. Те, що ми-дорослі сприймаємо все зовсім не так, як ми-діти, - то банально й очевидно. Це - коли чуєш цей постулат збоку. А коли відчуваєш сам, то це стає відкриттям - насамперед самого себе. Казки, які колись сприймалися як просто цікаві історії, зараз зачепили в мені щось таке, що змушувало переживати, плакати, вгамовувати ниюче серце й озиратися довкруж у пошуках чогось іншого, протилежного - ба забагато у Вайлда болю. Навіть у казках.

Перекзувати й аналізувати їх не буду, просто занотую для себе: "Щасливий Принц" - про пізнє прозріння, про те, що багато речей можна виправити або постаратися виправити, про сенс у жертовності; "Соловей і Троянда" - про жертву, важливу тому, хто її приносить, і непотрібну тому, кому її приносять; "Велетень-егоїст" - про силу любові до життя, до людей, до світу; "Вірний друг" - про прірву між словом і ділом і про те, до чого призводить невміння казати "ні"; "Незвичайна Ракета" - про сліпоту егоїстів і про те, що це не робить їх нещасними.

Ще одну приємну річ подарувала мені ця книга: вперше, читаючи англійською, я насолоджувалася текстом, словами, метафорами. І це було круто!

http://saulelobis.blogspot.com/2015/12/oscar-wilde-happy-prince-and-other-tales.html