Мушу зізнатися: я не люблю мистецтво Сходу ні в якому його вигляді, бо просто не розумію багатьох речей - не розумом, емоціями. Але Кавабата - перший і поки що єдиний автор, який змусив мене змінити свою думку. Герої "Країни снігу", попри всю їх "чужість" (маю на увазі традиції, звички, емоції, життєві постулати), достукалися до мене й зачепили за живе.

Може, справа ще й у майстерності нобелівського лауреата? Бо так тонко, точно, докладно, але без жодної зайвої рисочки змалювати країну снігу, невеличке гірське село, життя курортного готелю, побут місцевих жителів і побут японців загалом, життя й роботу гейш та найглибші емоції головного героя - то неабиякий хист. Втім, думаю, Кавабата моїх похвал не потребує.

Читайте, книга гарна в усіх сенсах... І сніг там такий свіжий та холодний, і квіти запашні, й можна почути, як засвічуються зірки й махають крильцями нічні метелики...

http://saulelobis.blogspot.com/2015/11/blog-post.html