Якби повість "Тіні в маєтку Тарновських" треба було охарактеризувати одним словом, я б сказала: вона чесна. Автор чесно говорить про речі, про які ми воліємо мовчати. Й мовчимо. Й не зізнаємося часом навіть собі у тому, що, попри всі зовнішні атрибути щастя (хороша родина, здорова дитина, гарний дім, класна машина, достаток у всьому), захлинаємося від того, що нащасні, нещасні, нещасні... Нещасні, бо... Отут, напевно, у кожного знайдеться своя причина. У героїв повісті - чоловіка та дружини - вона бала спільною: вони не кохали одне одного й не відчували сексуального потягу до законної половинки.
Скажете: ну і що тут такого? Так живуть тисячі родин, бо ж кохання й пристрасть - то така штука, яка минає, а от сім'я, дім, діти - це те, що тримає пари разом, і правильно, бо ж інакше - як?
А й справді - як? Як жити далі разом, якщо не хочеться? Як спати разом, якщо не хочеться? Як кохатися, якщо не хочеться? Відповіді на ці питання й шукали герої книги. І знайшли. Але відповіді - й не сподівайтеся навіть! - анітрохи не універсальні! Тож якщо вас мучить щось подібне, то й питання формулювати, й відповіді на них шукати вам доведеться самим. А книга... Книга просто натякає, що так можна - зізнатися собі, що ти - нещаслива (ий) і спробувати щось у цьому житті змінити.

До збірки зі згаданою вище повістю увійшла ще одна - "Сонечко моє, чорне й волохате". Не можу не згадати про неї окремо, бо - класна! Така по-дитячому щира, бо написана від імені підлітка. Така також чесна, бо не натягує маски на героїв, а навпаки, знімає їх. Така місцями смішнюча-смішнюча, а місцями - щемка до сліз. Така мені особисто рідна-радна, бо там є бабуся, котра говорить моєю рідною мовою - прекрасним поліським діалектом. А ще у повісті багато музики, багато сучасності з усіма її плюсами й мінусами, багато підліткових траблів і багато-багато справжньої любові.

Ну, оскільки книга зараз під рукою, я долистала її до післямови, написаної В'ячеславом Шнайдером і чесно мною прочитаної. Зазвичай я люблю читати й перед- і післямови, бо завжди цікаво подивитися на книгу іншим поглядом, який дає можливість побачити щось пропущене, зазирнути глибше, зрозуміти інакше. Але ця післямова - просто якийсь учнівський реферат на тему... Точніше, без теми, проте з дивним висновком, який таки процитую: "Словом, сексуальність - це завжди проблема. ... Але вирішення ніколи не буде безпроблемним!" :))
На мою суб'єктивну й жіночу точку зору, проблема - це повна відсутність сексуальності)) А ви що з цього приводу думаєте?)

http://saulelobis.blogspot.com/2015/07/blog-post_23.html