Губила паролі, заплутала доступи-входи,
ламала пін-коди, на серце чіпляла замок,
блукала усміхнена, боса, нещадна і горда,
а ти не писав, ти дощами жовтневими мок.
Вона танцювала у срібному сяйві ліхтарні,
її огортав солодкавий молочний туман,
її відшукати - надії порожні і марні,
а дощ моросив - витанцьовував злісний канкан.

Вона відродилась, змінила поставу, вимову,
вона повернулась в далекий засніжений фьорд,
ти пишеш листи, починаючи знову і знову...

Звучить саксофон. Завмирає осінній акорд...

Оксана Яблонська (с).