Вентилятор — устройство для перемещения газа со степенью сжатия менее 1,15 (или разностью давлений на выходе и входе не более 15 кПа, при большей разнице давлений используют компрессор).

Бытовой вентилятор:

бытовые вентиляторы с обратным клапаном предназначен для создания потока воздуха в помещении, обеспечивающего комфортное пребывание в летний период.

Бытовые вентиляторы классифицируются по размеру, производительности, числу лопастей, исполнению и функциональности. По исполнению бывают: напольные, настольные и потолочные. Число лопастей может быть от трех до шести. Вентиляторы могут иметь функции регулировки скорости вращения и «автоповорота».

«Автоповорот» осуществляет перемещение оси вращения ротора в горизонтальной плоскости и предназначен для расширения пространства обдува в горизонтальной плоскости. Лопасти вентилятора делают обычно из пластика, иногда из дерева или из металла. Пластиковый вентилятор легче, а значит и безопаснее, но непрочен. Для защиты от движущихся лопастей вентиляторы оснащаются решеткой. Также они могут оснащаться таймером, подсветкой и т. д.

Производители вентиляторов: industry.htm CBI, VENTS Elenberg, Scarlett, Vitek, Polaris,Lissant.ru и др.

Привод вентиляторов обычно электрический. Электрические вентиляторы состоят из набора вращающихся лопаток, которые размещены в защитном корпусе, позволяющем воздуху проходить через него. Лопасти вращаются электродвигателем. Для больших промышленных вентиляторов используются трёхфазные асинхронные двигатели. Меньшие вентиляторы часто приводятся в действие посредством электродвигателя переменного тока с экранированным полюсом, щёточными или бесщёточными двигателями постоянного тока. Вентиляторы с приводом от двигателей переменного тока обычно используют напряжение электросети. Вентиляторы с приводом от двигателя постоянного тока используют низкое напряжение, обычно 24 В, 12 В или 5 В. В вентиляторах охлаждения для компьютерного оборудования используют исключительно бесщёточные двигатели постоянного тока, которые производят намного меньше электромагнитных помех при работе. В машинах, которые уже имеют двигатель, вентилятор часто соединяется непосредственно с ним — это можно видеть в автомобилях, в больших системах охлаждения и веятельных машинах. Также вентиляторы насажены на валы многих электродвигателей мощностью 1 кВт и более, протягивая через обмотки двигателя охлаждающий воздух — это называется самовентиляцией электродвигателя. Для предотвращения распространения вибрации по каналу вентиляторы комплектуются тканевыми компенсаторами или гибкими вставками.

Основное применение: системы принудительной приточно-вытяжной и местной вентиляции зданий и помещений, обдув нагревательных и охлаждающих элементов в устройствах обогрева и кондиционирования воздуха, а также обдув радиаторов охлаждения различных устройств.

Вентиляторы обычно используются как для перемещения воздуха — для вентиляции помещений, охлаждения оборудования, воздухоснабжения процесса горения (воздуходувки и дымососы). Мощные осевые вентиляторы могут использоваться как движители, так как отбрасываемый воздух, согласно третьему закону Ньютона, создает силу противодействия, действующую на ротор.

Отдельные приёмы организованной вентиляции закрытых помещений применялись ещё в древности. Вентиляция помещений до начала XIX века сводилась, как правило, к естественному проветриванию. Теорию естественного движения воздуха в каналах и трубах создал М. В. Ломоносов. В 1795 В. X. Фрибе впервые изложил основные положения, определяющие интенсивность воздухообмена в отапливаемом помещении сквозь неплотности наружных ограждений, дверные проёмы и окна, положив этим начало учению о нейтральной зоне.

В начале XIX в. получает развитие вентиляция с тепловым побуждением приточного и удаляемого из помещения воздуха. Отечественные учёные отмечали несовершенство такого рода побуждения и связанные с ним большие расходы теплоты. Академик Э. X. Ленд указывал, что полная вентиляция может быть достигнута только механическим способом.

С появлением центробежных вентиляторов технология вентиляции помещений быстро совершенствуется. Первый успешно работавший центробежный вентилятор был предложен в 1832 А. А. Саблуковым. В 1835 этот вентилятор был применён для проветривания Чагирского рудника на Алтае. Саблуков предложил его и для вентиляции помещений, трюмов кораблей, для ускорения сушки, испарения и т. д. Широкое распространение вентиляции с механическим побуждением движения воздуха началось с конца XIX века.

В общем случае вентилятор — ротор, на котором определенным образом закреплены лопатки, которые при вращении ротора, сталкиваясь с воздухом, отбрасывают его. От положения и формы лопаток зависит направление, в котором отбрасывается воздух. Существует несколько основных видов по типу конструкции вентиляторов, используемых для перемещения воздуха:

осевые (аксиальные);

центробежные (радиальные);

диаметральные (тангенциальные);

безлопастные (принципиально новый тип).

Общие требования электробезопасности

2.1.При устройстве электрических сетей на строительной площадке необходимо предусматривать возможность отключения всех электроустановок в пределах отдельных объектов и участков работ.

2.2.Работы, связанные с присоединением (отсоединением) проводов, ремонтом, наладкой, профилактикой и испытанием электроустановок, должны выполняться электротехническим персоналом, имеющим соответствующую квалификационную группу по технике безопасности.

Присоединение к электрической сети передвижных электроустановок, ручных электрических машин и переносных электрических светильников при помощи штепсельных соединений, удовлетворяющих требованиям электробезопасности, разрешается выполнять персоналу, допущенному к работе с ними.

Установка предохранителей, а также электрических ламп должна выполняться электромонтером, применяющим средства индивидуальной защиты.

2.3.Монтажные и ремонтные работы на электрических сетях и электроустановках должны производиться после полного снятия с них напряжения и при осуществлении мероприятий по обеспечению безопасного выполнения работ.

2.4.При хранении, проверке, выдаче для работы и эксплуатации ручных электрических машин, понижающих трансформаторов, преобразователей частоты и переносных электрических светильников должны соблюдаться Правила техники безопасности при эксплуатации электроустановок потребителей, утвержденные Госэнергонадзором.

2.5.При ведении работ вне помещений во всех случаях, а в помещениях - в условиях повышенной опасности поражения работающих электрическим током (см.приложение 4), необходимо применять ручные электрические машины II и III классов по ГОСТ 12.2.007.0-75. При работе с электрическими машинами II класса необходимо применять средства индивидуальной защиты.

При наличии особо опасных условий поражения работающих электрическим током (см.приложение 4) следует пользоваться только электрическими машинами класса III по ГОСТ 12.2.007.0-75 с применением диэлектрических перчаток, галош и ковриков.

2.6.Переносной приемник электрической энергии (электротехническое изделие) класса I по ГОСТ 12.2.007.0-75 для присоединения к источнику питания должен иметь кабель с заземляющей жилой и штепсельный разъем с заземляющим контактом, обеспечивающий опережающее замыкание заземляющего контакта при включении и более позднее размыкание его при отключении.

2.7.Металлические строительные леса, рельсовые пути электрических грузоподъемных кранов и другие металлические части строительных машин и оборудования с электроприводом должны иметь защитное заземление (зануление).

В электроустановках напряжением до 1000 В с глухозаземленной нейтралью или глухозаземленным выводом источника однофазного тока заземление корпусов приемников электрической энергии (электротехнических изделий) без их зануления не допускается.

2.8.Выключатели, рубильники и другие коммутационные электрические аппараты, применяемые на строительной площадке или устанавливаемые на производственном строительном оборудовании и машинах, должны быть в защищенном исполнении.

2.9.Токоведущие части электроустановок должны быть изолированы, ограждены или размещены в местах, не доступных для прикосновения к ним.

2.10.Наружные электропроводки временного электроснабжения должны быть выполнены изолированным проводом, размещены на опорах на высоте над уровнем земли, пола, настила не менее, м:

2,5 - над рабочими местами;

3,5 - над проходами;

6,0 - над проездами.

2.11.Монтаж и эксплуатация электропроводок и электротехнических изделий должны исключать возможность тепловых проявлений электрического тока, которые могут привести к загоранию изоляции или рядом находящихся горючих материалов.

2.12.Защита электрических сетей и электроустановок строительных площадок от токов междуфазного короткого замыкания и замыкания на корпус должна быть обеспечена с помощью установки предохранителей с калиброванными плавкими вставками или автоматических выключателей.

2.13.Светильники общего освещения, присоединенные к источнику питания (электросети) напряжением 127 и 220 В, должны устанавливаться на высоте не менее 2,5 м от уровня земли, пола, настила. При высоте подвеса менее 2,5 м светильники должны подсоединяться к сети напряжением не выше 42 В.

2.14.При работах в особо опасных условиях (см. приложение 4) должны применяться переносные светильники напряжением не выше 12 В.

В качестве источника питания напряжением до 42 В следует применять понижающие трансформаторы, машинные преобразователи, генераторы, аккумуляторные батареи. Не допускается применять для указанных целей автотрансформаторы.

2.15.Электросварочные устройства должны удовлетворять требованиям ГОСТ 12.2.003-91 и ГОСТ 12.2.007.8-75.

Вимоги безпеки праці під час обрізання дерев, чагарників та корчування пеньків

7.1. Роботи з обрізання високих дерев та підстригання чагарників повинні проводитися під керівництвом особи, що відповідає за проведення робіт.

7.2. Під час роботи з драбин слід керуватися вимогами п.п.6.6.1-6.3 цих Правил.

7.3. Забороняється обрізати дерева та чагарники з приставних драбин із застосуванням електрифікованих та механізованих пилок, а також вилазити з цією метою на дерево.

7.4. Під час обрізання дерев забороняється приставляти драбину з боку руху транспорту, поблизу проїжджої частини вулиці. У деяких випадках, у разі необхідності, зона проведення робіт огороджується, і біля драбини, для страхування, повинен перебувати другий працівник.

7.5. Працівники, що працюють з боку проїжджої частини, повинні бути обернуті обличчям назустріч транспорту, що рухається, і одягнуті в оранжеві жилети.

7.6. Огородження зони проведення робіт та встановлення знаків повинно здійснюватись згідно з п.п. 3.1, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 цих Правил.

7.7. Знаки слід знімати тільки після закінчення робіт з обрізання дерев та чагарників, корчування пеньків, зона проведення робіт яких поширюється на проїжджу частину вулиці, і приведення шляхового полотна до стану, що забезпечує безпечний рух транспорту.

7.8. Інструменти, що застосовуються для лікування ран і дупел дерев, повинні зберігатися у спеціальних сумках. Зберігання інструментів у кишенях, на майданчику та щабелях драбин забороняється.

7.9. Перебування сторонніх осіб під деревами, що обрізаються, заборонено.

7.10. Обрізання крони дерева необхідно починати з нижніх гілок, не допускаючи падіння зрізаних гілок на працівника.

7.11. Для обрізання дерев та високих чагарників необхідно пристосовувати підйомно-транспортні механізми або пересувні підмостки. Для підмощування не можна використовувати ящики, бочки тощо.

7.12. Під час обрізання гілля з високих дерев поблизу ліній електромереж останні необхідно відключати від джерела живлення, а в разі необхідності - зняти. Підключати або знімати дроти повинна організація, що експлуатує електромережі.

7.13. Якщо під час спилювання дерев частинами гілка впала на лінії електропередач, проводити будь-які роботи до прибуття експлуатаційної обслуги і наближатися до місця аварії на відстань ближче 10 м забороняється.

7.14. Опале листя та зрізані частини дерев забороняється спалювати в межах населених пунктів.

7.15. Роботи з корчування пеньків повинні проводитись відповідно до вимог ГОСТу 12.3.002-75, стандартів РСТ УССР 1976-87, РСТ УССР 1986-88 та технологічних карт на дані види робіт.

7.16. Забороняється перебування сторонніх осіб під час роботи з видалення пеньків корчувачами на віддалі менше 5 м від місця проведення робіт.

7.17. Забороняється очищати робочі частини працюючих механізмів від налиплої землі, трісок та сторонніх предметів.

7.18. Під час видалення пеньків трубчатими фрезами корчувача, переїздів агрегатів з однієї ділянки роботи на іншу навісну систему трактора необхідно закріпити фіксаторами у верхньому положенні.

7.19. Якщо у трубчастій фрезі, піднятій у верхнє положення, є пеньок, забороняється перебування працівників на відстані менше 2 м від фрези.

7.20. Монтаж навісного обладнання на трактор, зміна робочих частин, регулювання та ліквідація несправностей повинні проводитись при виключеному двигуні трактора.

7.21. Після закінчення робіт необхідно:

7.21.1. Всі машини і механізми поставити на спеціально відведені місця, вимкнути двигуни, перекрити подачу пального і вжити заходів, що виключають можливість запуску двигуна сторонніми особами;

7.21.2. Очистити і привести в порядок робоче місце, прибрати інструменти, зняти огородження і шляхові знаки;

7.21.3. Зняти спецодяг, почистити його від пилу та інших забруднювачів і помістити у відведене для зберігання місце. Вимити лице і руки теплою водою або прийняти душ;

7.21.4. Доповісти майстрові про всі несправності, що виникли у процесі роботи.

Вимоги безпеки праці під час видалення дерев частинами вручну

6.1. Під час спилювання дерев частинами вручну необхідно застосовувати драбини відповідно до РСТ України 1735-82. На верхньому кінці драбини повинен бути обладнаний майданчик з поруччям висотою не менше 1,0 м. Справність драбин повинна перевірятися щодня до початку роботи особою, що відповідає за проведення робіт.

6.2. Забороняється використовувати приставні драбини, а також вилазити на дерево.

6.3. Під час роботи з драбин необхідно дотримуватись таких вимог:

- якщо працівник працює на висоті понад 3 м біля драбини для страхування повинен перебувати другий працівник;

- забороняється приставляти драбину безпосередньо до стовбурів та гілок дерева;

- забороняється підкладати під нижні кінці драбини каміння, обрізки дощок, обрубки дерев тощо;

- не допускається одночасний підйом двох працівників по одній драбині.

6.4. Підготовка до спилювання дерев вручну повинна проводитись згідно з п.п.5.3-5.6 цих Правил.

6.5. Ламати верхівку дерева слід тільки після спускання працівника з драбини і її видалення з небезпечної зони.

6.6. Довжина спилюваних відрізків стовбура не повинна перевищувати 0.8 м, при цьому необхідно враховувати діаметр і масу відрізків стовбура.

6.7. Під час спилювання відрізків стовбура різальні інструменти повинні бути прив'язані до запобіжного пояса.

6.8. Спилювати відрізки стовбура необхідно до тих пір, поки робочий майданчик не дозволить звалити стовбур так, щоб не нанести пошкоджень навколишнім спорудам в радіусі 15 м.

Вимоги безпеки праці під час видалення дерев частинами, механізованим способом

5.1. Піднімання кошика автовишки для спилювання частини дерева, її зупинка та опускання повинні проводитися тільки за сигналом одного із двох працівників, що працюють в кошику.

5.2. Водій повинен постійно контролювати надійність установки автовишки та роботу працівників, які на ній працюють. Під час роботи на вишці водію забороняється відлучатися від машини.

5.3. У процесі підготовки до спилювання дерева частинами необхідно:

- спиляти всі гілки, починаючи зверху, та верхівку;

- перед спилюванням верхівки закріпити на віддалі 3-5 м від її верхньої частини три троси, нижні кінці яких повинні бути закріплені на лебідках, установлених на землі, і відрегулювати їх рівномірне натягнення. Кути між тросами повинні бути рівними 120 гр;

- у місці зрізання верхівки зробити пропил ручною ножівкою на глибину 2/3 діаметра дерева;

- опустити вниз працівника, що перебуває на вишці, і перемістити автовишку на безпечну відстань при швидкості руху не більше 10 км/год.;

- злам верхівки проводити за сигналом відповідального за проведення робіт шляхом натягування трьох тросів, при цьому два з них натягуються в одному напрямку, а третій - в іншому.

5.4. Якщо спилюване дерево має дві або більше верхівок, необхідно спочатку послідовно спиляти всі верхівки і тільки після цього приступати до спилювання відрізків стовбура.

5.5. Під час спилювання гілок та верхівок забороняється перебування людей у небезпечній зоні, яка визначається залежно від висоти дерева та діаметра крони. Мінімальний радіус небезпечної зони - не менше 15 м.

5.6. Спилювання дерев частинами моторизованими пилками допускається за умови:

- стійкого положення автовишки в зоні виконання робіт;

- недопущення розгойдування або переміщення кошика і стійкого положення працівника з інструментом;

- якщо діаметр стовбура (гілок) спилюваного дерева не перевищує довжини пропилу, на який розраховано ріжуча робоча частина інструмента.

5.7. Забороняється застосовувати електричні пилки під час спилювання дерев частинами за допомогою автовишки.

5.8. Ручні механізовані пилки і ручні ріжучі інструменти на час проведення робіт зі спилювання дерев повинні бути закріплені тросом або ланцюгом до кошика автовишки.

5.9. На час проведення робіт зі спилювання дерев працівник повинен бути закріплений у кошику автовишки запобіжним поясом за ГОСТом 12.4.089-86.

5.10. Під час спилювання відрізків стовбура забороняється опиратися рукою або корпусом тіла на стовбур дерева.

5.11. Спилювані відрізки стовбура слід зв'язувати тросом і для повільного опускання на землю використовувати вантажнопідйомні механізми і пристосування. Забороняється скидати спиляні відрізки стовбура на землю.

Вимоги безпеки праці під час видалення дерев

4.1. Якщо в межах небезпечної зони розміщено житлові будинки, установи та інші споруди, в яких перебувають люди, необхідно:

1) заборонити відкривати двері, вікна, виходити на балкони з боку проведення робіт на поверхах, що розташовані нижче горизонтальної проекції спилюваного дерева;

2) припинити вхід і вихід людей у вхідні двері, розташовані з боку спилюваного дерева;

3) заборонити під час спилювання дерев збирати сучки та обрізки стовбурів стороннім особам.

4.2. Якщо у зоні проведення робіт прокладено дорожні та інші транспортні магістралі, рух по них у період проведення робіт необхідно припинити за узгодженням з відповідними органами і встановити дорожні та сигнальні знаки і огородження за ГОСТом 23407-78.

4.3. За умови розміщення у межах небезпечної зони споруд, що можуть бути пошкоджені (оранжереї, кіоски, павільйони), на час проведення робіт з них необхідно евакуювати людей.

4.4. У разі якщо стовбур дерева уражений гниллю більше ніж на 1/3 діаметра чи повністю зруйновано поверхневу кореневу частину, спилювати дерево частинами забороняється. Такі дерева повалюють, вживши попередньо необхідних заходів. Якщо умови не дозволяють повалити ці дерева, необхідно закріпити стовбур дерева спеціальними пристосуваннями (упорами, стояками), що забезпечать його стійкість та безпечність робіт. Спилювання частинами слід проводити до рівня, при якому можливе подальше повалення без пошкодження навколишніх предметів.

4.5. Під час роботи транспортних засобів і механізмів поруч з лініями електромереж слід керуватися вимогами ГОСТу 12.1.013-78.

4.6. Забороняється водночас спилювати два або більше дерев, небезпечні зони яких перекривають одна одну. Звалювати такі дерева необхідно по черзі.

4.7. Залишати зависле, підрубане, або недопиляне дерево після закінчення роботи, в обідню перерву або у разі переходу до інших дерев категорично забороняється.

4.8. Під час падіння спиляного дерева працівники повинні негайно відійти на відстань 7-10 м у зворотній від падіння бік під кутом 45 гр. Валити сильно нахилені дерева бензомоторними та електричними пилами забороняється.

Підготовка зони проведення робіт для видалення дерев і пеньків

3.1. Роботи з підготовки майданчиків для організації безпечного проведення робіт з видалення дерев і пеньків повинні передбачати:

1) огородження небезпечних зон проведення робіт знаками безпеки за ГОСТом 12.4.026-76;

2) розміщення працівників і машин у процесі виконання робіт на відстані не менше висоти спилюваного дерева;

3) освітлення місця проведення робіт відповідно до БНіП 11-4-79;

4) звукову або іншу сигналізацію між працюючими.

3.2. Під час проведення робіт з видаленням дерев і пеньків у холодний період року місця проведення робіт повинні бути очищені від льоду, снігу і притрушені піском. Забороняється проводити ці роботи, якщо стовбури та гілля дерев покриті льодом чи снігом.

3.3. Рух транспортних засобів та механізмів у місцях проведення робіт повинен бути організований за транспортно-технічною схемою з установкою дорожніх знаків відповідно до ГОСТу 23407-78.

3.4. Огородження зони проведення робіт, включаючи проїжджу частину вулиці, здійснюється тільки після установки дорожніх знаків.

3.5. Відповідно до Правил дорожнього руху на магістральних вулицях загальноміського та районного значення, на вулицях житлових районів, на шляхах промислових і складських районів знак "Інші небезпеки" встановлюється на відстані 50-100 м від початку зони проведення робіт. На швидкісних шляхах шляхові знаки необхідно встановлювати на відстані 150-300 м.

Місце звалювання дерев у радіусі 50 м повинно бути огороджено попереджувальними знаками відповідно до Технічного регламенту знаків безпеки і захисту здоров'я працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року N 1262 ( 1262-2009-п ), і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306 ( 1306-2001-п ), а у разі необхідності - шлагбаумами.

{ Абзац другий пункту 3.5 глави 3 в редакції Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства N 134 ( z0544-14 ) від 12.05.2014 }

3.6. Зону, небезпечну для пішоходів, під час проведення робіт слід огородити, встановити попереджувальні знаки, у разі необхідності передбачити подання попереджувальних звукових або світлових сигналів.

Межа небезпечної зони визначається виходячи з горизонталі від місця можливого падіння вантажу під час його переміщення, яка при максимальній висоті спилювання відрізків стовбура до 20 м повинна бути не менше 15 м.

3.7. У радіусі 50 м від місця проведення робіт повинні бути видалені гнилі, сухостійні, завислі, вітровальні, буреломні і зламані дерева, які можуть упасти від вітру або удару.

Не дозволяється проводити будь-які види основних і допоміжних рубок на відстані 50 м від місця звалювання дерев.

Організація робіт з охорони праці під час видалення дерев і пеньків

2.1. Роботи з охорони праці під час видалення дерев, гілок, кущів, корчування пеньків у населених пунктах України повинні бути організовані відповідно до Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ), цих Правил та інших нормативно-технічних документів з питань безпеки праці.

2.2. До роботи з видалення дерев, обрізання гілок, кущів, корчування пеньків допускаються особи, що досягли 18-річного віку, пройшли медичне обстеження, ознайомлені з вимогами індивідуальної гігієни та виробничої санітарії, мають відповідну спеціальну підготовку і атестовані на знання цих Правил.

2.3. Перед початком роботи з видалення дерев і пеньків кожний працівник повинен пройти індивідуальний первинний інструктаж на робочому місці з демонстрацією безпечних методів і прийомів роботи.

2.4. У ході проведення первинного інструктажу на робочому місці необхідно ознайомити працівників з організацією праці, улаштування устаткування, що використовується, основними небезпечними зонами, призначенням індивідуальних колективних засобів захисту і правилами користування ними.

Працівники мають бути також проінструктовані з питань пожежної безпеки та електробезпеки.

2.5. До роботи з механічними інструментами не допускаються жінки, а також підлітки у віці до 18 років.

До роботи на висоті (спилювання дерев частинами) не допускаються особи, що мають медичне протипоказання, не пройшли спеціального навчання, інструктажу та перевірки знань правил охорони праці, а також підлітки до 18 років і жінки.

2.6. До управління транспортними засобами, механізмами і механізованими інструментами допускаються особи, що пройшли спеціальне навчання і мають посвідчення на право працювати обладнанням та інструментами даної конструкції.

2.7. Працівники, зайняті спилюванням дерев і корчуванням пеньків, повинні бути забезпечені спецодягом та засобами індивідуального захисту (рукавицями, поясами, касками тощо).

2.8. Роботи зі спилювання дерев і корчування пеньків проводяться тільки у світлий час доби. Забороняється працювати під час грози і дощу, сильного снігопаду, в ожеледь, у тумані та при швидкості вітру понад 3 м/сек.

2.9. Група працівників, яка виконує роботи із спилювання дерев та корчування пеньків, повинна складатися не менше як із трьох чоловік. Очолює групу особа, що відповідає за проведення робіт.

2.10. Інструменти, що використовуються в процесі лікування дерев, пломбування дупел (пензлі, ножі тощо) повинні мати страхувальний трос і зберігатися в спеціальній сумці. Зберігання інструментів в кишенях, на площадках та на щабелях драбин забороняється.

2.11. Площадка для складування деревини та навантажування її на транспортні засоби повинна розміщуватись на рівному сухому і очищеному місці.

2.12. Під час спилювання дерев механічними або ручними інструментами необхідно дотримуватись таких додаткових вимог:

1) форма підпилу виконується відповідно до Додатку;

2) підпил (підруб) проводиться на глибину не менше 1/4, а у дерев, нахилених у сторону звалювання, не менше 1/3 діаметра дерева;

3) ширина недопилу повинна бути: при діаметрі при корені до 40 см - 2 см, при діаметрі 40-60 см - 3 см, у разі наявності напенної гнилі - збільшена на 2 см порівняно із здоровими деревами відповідного діаметру;

4) у дерев, нахилених у сторону звалювання, або при боковому вітрові недопил повинен мати форму клина відповідно до Додатку;

5) без застосування механізованих засобів, які забезпечують направлений повал слід валити дерева діаметром до 60 см на висоті грудей з нахилом в бік повалу, а також дерева діаметром до 35 см із зворотнім нахилом до 5 гр.; дерева діаметром понад 60 см із зворотнім нахилом понад 5 гр. за - допомогою гідроклина;

6) необхідно, щоб площина спилювання була розміщена вище нижньої площини підпилу або підрубу, але не вище його верхньої площини;

7) під час рубки дерев, що мають тріщини від комля до вершини, стовбур слід обв'язати 5-6 витками тросу діаметром не менше 5 мм чи цепу, заздалегідь знявши пробковий шар кори, і між накладеним "бандажем" та стовбуром дерева забити клин;

8) забороняється звалювання або підпил (підруб) з двох або більше сторін чи по колу.

2.13. Завислі дерева необхідно знімати тросом довжиною не менше 50 м за допомогою трактора або лебідки.

2.14. Звалювання дерев з корінням повинно проводитись за допомогою лебідки, бульдозера та інших механізмів. Робоча довжина троса має бути не менше 50 м.

2.15. Під час роботи механізмів і транспортних засобів поблизу ліній електропередач слід керуватися вимогами ГОСТу 12.1.013-78, відключити їх від джерела живлення, а в разі необхідності - зняти. Відключати або знімати електропроводи повинна організація, у віданні якої перебуває електромережа.

2.16. Для запобігання можливому падінню дерева, що спилюється на лінії електромережі, на ньому необхідно закріпити дві або більше відтяжки довжиною не менше подвійної висоти дерева, на висоті не менше ніж 2/3 висоти стовбура від землі.

2.17. У разі падіння дерева на діючу лінію електромережі до прибуття експлуатаційного персоналу забороняється наближатися до місця аварії на відстань ближче 10 м і знімати зависле дерево.

2.18. Якщо спиляне зависле дерево неможливо зняти за допомогою лебідки або трактора, слід:

1) відтягти комель завислого дерева вагами в сторону і назад;

2) відтягнути комель завислого дерева в сторону трактором;

3) відтягнути комель завислого дерева в сторону або назад за допомогою лебідки;

4) повертати зависле дерево навколо осі (у напрямку від себе).

Для закріплення відтяжок залазити на зависле дерево забороняється. Відтяжки слід закидати на дерево.

2.19. Знімати дерева, що зависли (вивернуті бурею), коріння яких частково з'єднані з грунтом, слід проводити за допомогою лебідки у поперечному напрямку тросом (чокером), закріпленим якнайближче до крони. Коріння вивернутого бурею дерева підрубується під наглядом і керівництвом майстра (бригадира).

Порядок звалювання вивернутих бурею дерев такий: встановити упори під кореневу систему і під стовбур для запобігання перевертанню пенька після відділення його від стовбура, перерубати зігнуте і пружинисте коріння і відділити стовбур від пенька.

У разі спилювання кількох завислих дерев кожне дерево необхідно звалювати окремо.

2.20. Обрубувати сучки сокирою, сучкорізальними машинами та інструментами слід на відстані не менше 50 м від місця звалювання. Працівники повинні перебувати один від одного на відстані не менше 5 м.

2.21. Навантажувально-розвантажувальні роботи необхідно проводити відповідно до вимог ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.015-78 і Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18 червня 2007 року N 132 ( z0784-07 ), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 09 липня 2007 року за N 784/14051.

{ Пункт 2.21 глави 2 в редакції Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства N 134 ( z0544-14 ) від 12.05.2014 }

2.22. У разі виникнення в процесі видалення дерев та пеньків аварійних ситуацій (падіння частини дерева на діючі лінії електропередач, обрив електричного дроту, пожежа тощо) роботи слід негайно припинити до прибуття експлуатаційного персоналу електромереж, місця обриву дроту огородити сигнальними знаками і заборонити наближатися до місця аварії на відстань ближче 10 м. Якщо виникнуть несправності в агрегатах машин або спалахне пожежа, роботи слід негайно припинити і вжити заходів щодо ліквідації несправностей та гасіння вогню. Коли загасити пожежу своїми силами неможливо, необхідно викликати пожежну команду.

2.23. У разі опіків, отруєнь, поранень, переломів, уражень електрострумом та інших нещасних випадків необхідно надати потерпілому першу медичну допомогу, викликати швидку допомогу і повідомити адміністрацію організації, що виконує роботи з видалення дерев та пеньків.

Затверджено

наказом Державного комітету України

по житлово-комунальному господарству

від 30 листопада 1995 року N 51

Правила охорони праці під час проведення робіт з видалення дерев і пеньків у населених пунктах України*

* Далі - Правила

1. Загальні положення

1.1. Ці Правила розроблено відповідно до Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ), чинні для всіх організацій і підприємств України незалежно від форм власності, діяльність яких пов'язана з будівництвом, ремонтом та утриманням об'єктів зеленого господарства і обов'язкові для виконання всіма посадовими особами, спеціалістами і працівниками, зайнятими на роботах з видалення дерев і пеньків у міських умовах.

1.2. Роботи з видалення дерев у міських умовах спрямовано на поліпшення санітарного стану і дендрологічного складу зелених насаджень, їх просторового розміщення та естетичного вигляду міських територій.

1.3. Відповідальність за організацію безпечної праці під час видалення дерев і пеньків у міських умовах несе головний інженер або керівник організації, що виконує ці роботи.

1.4. Роботи з видалення дерев і пеньків слід виконувати відповідно до технологічних карт, проектів проведення робіт, технологічних інструкцій та цих Правил.

1.5. Під час виконання робіт з видалення дерев і пеньків необхідно передбачити заходи захисту працюючих від можливого впливу небезпечних та шкідливих факторів. Рівень цих факторів не повинен перевищувати допустимих рівнів, передбачених ГОСТом 12.1.003-74.

Транспортні засоби, механізми та інструменти мають бути у справному стані, не повинні допускати забруднення водойм, грунту та повітря і відповідати ГОСТові 12.2.003-91. Перед початком робіт з видалення дерев та пеньків слід одержати наряд-допуск на проведення цих робіт.

1.6. Під час виконання робіт з видалення дерев і пеньків у несприятливих умовах видається наряд-допуск на проведення цих робіт.

Організація розвитку зелених зон населених пунктів

Організація розвитку та утримання зелених зон населених пунктів Законом України "Про благоустрій населених пунктів" ( 2807-15 ) покладається на органи місцевого самоврядування. Цим же Законом передбачено: "Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають".

Виходячи з цього місцеві органи влади визначають уповноважений орган чи/або відповідальних осіб, які б відповідали за розвиток і контроль у сфері зеленого господарства. Уповноважений орган або визначені особи аналізують генеральний план розвитку населеного пункту, матеріали інвентаризації, звіти тощо і готують рішення виконавчої влади щодо розроблення програми розвитку та збереження зелених зон окремого населеного пункту на перспективу. В розробленні такої програми повинні брати участь архітектори, які розробляли генеральний план, спеціалісти зеленого господарства, наукові та інші працівники. У програмі передбачається збільшення території під зеленими насадженнями виходячи з нормативів, передбачених будівельними нормами (додаток 5), а саме: території під будівництво нових підприємств, установ, організацій, створення нових парків, скверів відповідно до генерального плану, реконструкція наявних зелених насаджень тощо (додатки 6, 7, 8). В програмі передбачається і фінансове забезпечення.

За фінансове забезпечення відповідають власники чи користувачі земельних ділянок, на яких передбачається озеленення, та органи місцевого самоврядування чи місцеві органи виконавчої влади на землях комунальної чи державної власності.

Окремим розділом у програмі повинно бути утримання зелених насаджень, для чого вивчається вся територія населеного пункту, встановлюються власники чи користувачі цих територій з урахуванням прилеглих територій - відповідальних за їх утримання. Безхазяйні території утримуються за рахунок коштів місцевих органів самоврядування.

Програма широко обговорюється в пресі та з громадськістю населеного пункту, після чого затверджується органами місцевого самоврядування. Програма є обов'язковою для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами, громадянами, які в ній передбачені. Така програма щорічно коригується з урахуванням розвитку населеного пункту.

Рішення щодо затвердження доводиться до всіх виконавців, передбачених у програмі.

Контроль за виконанням вказаної програми покладається на виконавчі органи міських (селищних) рад.

Облік зелених насаджень

14.1. У містах та інших населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їхній реєстр за видовими складом та віком.

14.1.1. Облік проводиться з метою:

одержання достовірних даних щодо кількісних і якісних характеристик зелених насаджень на територіях населених пунктів;

визначення відповідності діяльності власників озеленених територій установленому функціональному призначенню території;

створення інформаційної бази для організації раціонального використання озеленених територій;

посилення відповідальності за збереження насаджень підприємствами, організаціями і установами;

використання даних обліку для розроблення органами місцевого самоврядування програм, заходів розвитку зелених зон населених пунктів;

розроблення заходів щодо реконструкції об'єктів благоустрою зеленого господарства.

14.1.2. Обліку підлягають усі види зелених насаджень: дерева, кущі, газони, квітники.

14.1.3. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядуквання.

14.1.4. Облік зелених насаджень проводиться на основі матеріалів інвентаризації зелених насаджень, матеріалів лісовпорядкування в приміських лісах і лісопарках.

14.1.5. Інвентаризація зелених насаджень проводиться відповідно до Інструкції з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах та селищах міського типу України, затвердженої наказом Держбуду України від 24.12.2001 N 226 ( z0182-02 ), зареєстрованої у Мін'юсті 25.02.2002 за N 182/6470.

14.1.6. За матеріалами інвентаризації складається паспорт об'єкта (благоустрою, території підприємств, установ, організацій, інших земельних ділянок, на яких розташовані зелені насадження) затвердженої форми.

14.1.7. Паспорт об'єкта затверджується балансоутримувачем, власником чи користувачем земельних ділянок, на яких розташовані зелені насадження, та підписується виконавцем робіт з інвентаризації.

14.1.8. Дані паспорта заносять у облікові бухгалтерські документи балансоутримувачів, власників чи користувачів земельних ділянок, на яких розміщені зелені насадження. Копія паспорта передається у виконавчі органи міських, районних, селищних і сільських рад для складання реєстру зелених насаджень.

14.1.9. Паспорт об'єкта підлягає плановому поновленню один раз за 5 років.

14.1.10. Позаплановий облік зелених насаджень проводиться у разі переходу прав власності на земельні ділянки, на яких розміщені зелені насадження до іншого власника, користувача або балансоутримувача, значної втрати чи пошкодження зелених насаджень у результаті аварійних, надзвичайних ситуацій або нанесення зеленим насадженням шкоди внаслідок протиправних дій юридичних чи фізичних осіб.

Позаплановий облік проводиться в тому ж самому порядку.

14.1.11. Балансоутримувачі, власники або користувачі земельних ділянок, на яких розташовані зелені насадження, щорічно вносять в облікові документи зміни, які відбулися на об'єктах чи земельних ділянках, де розташовані зелені насадження, за цей період.

14.2. Реєстр зелених насаджень

Важливе значення щодо обліку об'єктів зеленого господарства має ведення реєстру зелених насаджень, що являє собою узагальнення даних про типи, видовий склад, вік, якість та кількість зелених насаджень на території населеного пункту. Узагальнення даних проводиться на електронному та паперовому носіях.

14.2.1. Метою ведення реєстру зелених насаджень є:

одержання достовірних комплексних даних про кількість і стан зелених насаджень;

ведення моніторингу стану і кількості зелених насаджень;

визначення основних напрямів селищної, районної та міської політики в утриманні, розвитку і захисту зелених насаджень;

розроблення програм, заходів з розвитку зелених зон населених пунктів України.

14.2.2. Реєстр об'єктів благоустрою зеленого господарства насаджень ведеться на основі даних паспортів, в розрізі територій населених пунктів, (сільських, селищних, районних та міських), по визначеній формі (додаток 9).

14.2.3. Зведений реєстр зелених насаджень населених пунктів ведеться на основі даних реєстру об'єктів благоустрою зеленого господарства (додаток 10).

14.2.4. Поновлення даних реєстрів проводиться:

на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - один раз за 2 роки;

на інших територіях - один раз за 5 років.

Плавательный бассейн — гидротехническое сооружение, предназначенное для занятий водными видами спорта, такими как плавание, прыжки в воду, подводный спорт, водное поло, подводное регби, синхронное плавание и пр.

Устраиваются бассейн под ключ искусственные (наливные), и на естественных водоёмах

Бассейны на естественных водоёмах представляют собой, как правило, простые сооружения, где на сваях или понтонах уложены ходовые мостики, выгораживающие часть акватории. Такой тип бассейна является сооружением сезонного пользования из-за краткости летнего сезона, неустойчивости метеорологических условий, помех при проведении соревнований, что крайне ограничивает возможности их эксплуатации. Поэтому они используются главным образом для массового купания, сдачи физкультурно-спортивных нормативов, обучения плаванию.

Искусственные (наливные) бассейны обладают множествами преимуществами по сравнению с бассейнами на естественных водоёмах. Прежде всего они имеют более высокую санитарно-гигиеническую культуру и стабильность эксплуатации, регламентируя качество и температуру воды. Кроме того, независимость от погоды обеспечивает их круглогодичную эксплуатацию, что особенно важно в связи с ростом интенсификации спортивных нагрузок и многочасовыми повседневными тренировками в течение всего года.

Делятся на:

Открытые — в которых одна или несколько ванн находятся под открытым небом

Закрытые — в которых ванны находятся в помещении.

а также:

Летние

Круглогодичные

Обычный размер ванн в плавательном бассейне — 25 или 50 метров. Количество дорожек обычно бывает от 5 до 10. По центру каждой дорожки на дне, а также на торцах ванны делается разметка для того, чтобы пловцам легче было плыть без отклонений от прямолинейного курса. Поперек ванны на расстоянии 5 м от начала и конца подвешиваются два шнура с флажками, они нужны пловцам на спине — чтобы видеть близость стенки и подготовиться к повороту. На расстоянии 15 м от старта поперек бассейна подвешивается шнур, который падает на воду при фальстарте и останавливает участников. Перед каждой дорожкой в начале и конце бассейна расположены стартовые тумбочки, с них прыгают в воду при старте пловцы кролем, брассом и баттерфляем. На тумбочках имеются рукоятки, за которые держатся пловцы на спине перед стартом. Детские бассейны могут быть любой формы и обычно неглубоки.

Бассейны классифицируются по следующим признакам:

по назначению;

по размерам;

по оборудованию;

по характеру эксплуатации;

по материалам изготовления;

по способу забора и подачи воды.

Классификация по назначению

Спортивные бассейны предназначены для учебно-тренировочной работы, проведения соревнований, обучения детей плаванию и организованного оздоровительного плавания.

Купальные бассейны преследуют главным образом оздоровительные цели, связанные с обслуживанием неорганизованных разовых посетителей.

Учебные бассейны детских дошкольных учреждений используются для приобщения к воде, обучения плаванию, массового купания, а также для занятия спортивных секций и проведения соревнований местного уровня.

Смешанные (комбинированные) бассейны представляют собой либо объединение в одном комплексе купальни и ванн для спортивного или учебного плавания, либо включение в акваторию купательного бассейна участков для учебно-тренировочной работы и обучения. Удельный вес спортивной работы в таких бассейнах незначителен, главная цель в них — массовое оздоровительное купание и отдых людей.

Искусственные бассейны подразделяются на:

Открытый бассейн — сооружение, где основная ванна расположена на открытом воздухе. По характеру эксплуатации открытые разделяются на сезонные и круглогодичные.

Крытый бассейн — здание, в котором ванна или несколько ванн расположены в специальных залах. Этот тип бассейна значительно долговечнее бассейнов на естественных водоёмах, а поддержание нормального их технического состояния обходится дешевле. Кроме того, они более безопасны для плавающих.

Комплексный бассейн — включает стационарные открытые и крытые ванны, причём открытая ванна может сочетать спортивные и купальные функции. Этот тип бассейна отличается обилием функциональных возможностей, гибкостью эксплуатации в различное время года.

Трансформирующийся бассейн — сооружение, в котором в зависимости от времени года путём трансформации ограждающих конструкций ванна может быть попеременно открытой и закрытой.

Мобильный бассейн — представляет собой сооружение, которое можно перемещать с одной территории на другую: сборно-разборные комплексы, сборно-разборные и перевозные ванны.

Бассейны могут быть как широкопрофильные, так и специализированные, которые имеют узкое, целенаправленное назначение: детские, прыжковые, купальные.

Ламинат — общеупотребительное название напольного покрытия на основе ДВП высокой плотности. Слово «ламинированный» в переводе с латыни означает слоистый. Верхним слоем является защитно-декоративная износоустойчивая плёнка.

Ламинаты домашнего использования — это ламинат, срок эксплуатации которых не превышает 5-6 лет в домашних условиях. Обычно это полы на 6 или 7-мм плите ДВП или даже MDF. Отличительная особенность этих полов — цена.

Доска ламината представляет собой конструкцию, состоящую из четырех слоев:

Нижний стабилизирующий слой предназначен для защиты доски от деформации. Служит также для увеличения жёсткости. В некоторых коллекциях ламината к стабилизирующему слою приклеивают звукоизолирующую подложку для дополнительной шумоизоляции.

Несущий слой, основа доски ламината, изготавливается из древесноволокнистой плиты высокой плотности. Именно эта жесткая часть конструкции выполняет самые важные функции доски ламината. В несущем слое вырезан замо
к, который скрепляет между собой ламинат. Также выполняет основную функцию по теплоизоляции и шумоизоляции. Влагостойкость ламината напрямую зависит от качества несущего слоя. Влагостойкие пропитки и высокая плотность плиты — залог минимального воздействия влаги на геометрию ламината.

Декоративный слой, выполняющий функции оформления — это слой бумаги с нанесенным на него рисунком дерева, камня, плитки или любой другой текстуры.

Верхний слой из меламиновой или акриловой смолы обеспечивает защиту доски от истирания и ударных нагрузок. От прочности и толщины верхнего слоя зависит класс износостойкости ламината. В последнее время верхний слой стал также нести декоративную роль. На него наносят неровности в соответствии с рисунком для лучшей имитации натурального дерева.

В настоящее время производят ламинат 4 основных классов (по EN13329).

Классы 21-23 — для домашнего использования (в настоящее время уже не производятся).

Класс 31(AC3)— для домашнего использования

Класс 32(AC4) — для домашнего с повышенной нагрузкой и для коммерческого с низкой

Класс 33 (AC5-AC6) — для коммерческого использования с большой нагрузкой

Класс 34 (Считаются спортивными покрытиями) — более прочный, чем 33.

Классы — понятие относительное. В немецком, австрийском и бельгийском ламинате износостойкость соответствует показателю AC, который демонстрирует износостойкость верхнего защитного слоя. Само понятие «класс» с показателями от 31 до 34 демонстрирует плотность и возможность выдерживать нагрузку саму HDF основу (древесная плита). Именно поэтому, зачастую можно встретить бюджетные виды ламината с показателями AC5 на 32 классе. Это означает не что иное, как то, что ламинат имеет основу для бытовых помещений с повышенной нагрузкой на верхний слой. Китайские производители пользуются этой путаницей и пишут только «33 класс» хотя верхний защитный слой может варьироваться от AC3 до AC5, но этот показатель крайне редко указывается. Именно поэтому два одинаковых на вид ламината 33 класса от разных производителей могут служить совершенно по разному. Табер тест (taber test) при котором абразивная головка вращается выполняя обороты (часто встречается понятие как «обороты ламината»), как раз и показывает износостойкость по классификации AC. В зависимости от крупности абразивного материала, один и тот же ламинат может пройти тестирование с большими или более низкими показателями.

В Северной Америке используется собственная система сертификации, разработанная организацией North American Laminate Flooring Association (NALFA).

Прародитель ламинированного паркета, известного сегодня, был разработан в 1977 году в шведской компании Pergo, в то время являющейся частью группы Perstorp. Конструкция первого ламината отличалась от современной: декоративный слой был пропитан меламиновой смолой, нижняя часть доски изготовлялась из ламината на основе фенольной смолы. Под воздействием высокого давления и температуры оба слоя интегрировали на основу с помощью термоактивного клея.

В то же время проводились и другие эксперименты по изготовлению ламината, особенным успехом пользовался материал на основе тонкого ламината, произведённого под воздействием большого давления. Но все эти методы производства были признаны нежизнеспособными: они требовали слишком высоких затрат на производство и, как следствие, не могли получить широкого распространения.

Прошло 10 лет, и фирма «Хорнитекс» разработала принципиально новую технологию производства ламината. Происходила шлифовка двух древесноволокнистых плит, между отшлифованными сторонами размещалась клейкая пленка из фенольной смолы. Далее сверху накладывалась сначала декоративная бумага, пропитанная меламиновой смолой, затем верхний слой пленки, содержащий минеральные частицы, в том числе природный минерал Корунд. Нижняя сторона покрывалась крафт-бумагой с фенольной пропиткой. В результате сжатия под воздействием высокого давления и температуры и формировалась ламинированная доска.

Ламинат (плита HDF) является древесным напольным покрытием и наряду с плюсами дерева, подвержен губительному влиянию влаги. Поэтому большинство производителей требует укладывать под ламинат пароизоляционную плёнку толщиной 200 микрон (полиэтилен, герметично склеенный между собой). Кроме того, ламинированные полы очень требовательны к ровности пола, допускается перепад не более 3 мм на 1 погонный метр.

Между ламинатом и пароизоляционной плёнкой, также необходимо укладывать «подложку». Это материал, толщиной от 2 до 10 мм из пенополистирола (иногда фольгированного), вспененного полиэтилена, древесно-бумажной массы или пробки. Основная его задача — устранение перепадов, так же возможности возникновения скрипов. В качестве дополнительных свойств выступают теплоизоляция и шумоизоляция. Некоторые виды подложек, за счёт толщины, позволяют укладывать ламинат и на полы с большими неровностями, что противоречит инструкции по укладке ламината большинства производителей.

Все современные ламинированные полы бесклеевые. Пластины пола соединяются между собой с помощью замка, присутствующего на каждой пластине. Замки можно разделить на 3 вида:

Соединение типа «конструктор». При таком соединении, необходимо «подстраиваться под замок», то есть поднимать уже собранный ряд ламината для соединения с новой пластиной, которая соединена только по одной стороне (длине). Соединять ламинатные доски необходимо сначала по длине, а затем получившиеся полосы скреплять между собой. Лучше работать с напарником.

Соединение путем «подбивки». Пластина соединяется по одной стороне (длине), а затем физически добивается для соединения по ширине. При таком соединении возможно повреждение замков и зачастую данный способ запрещен на большинстве инструкций именитых производителей.

Соединение, при котором по ширине пластину фиксирует пластиковая вставка. При таком соединении не нужно поднимать ряд (как в 1 случае).

Ламинат по сути — это древесная основа в прочной обёртке, и влага для него губительна только с боков. Ламинат должен быть сухим, но если вы пролили на него жидкость, то её следует убрать. Существуют такие виды ламината, которые могут быть использованы для полов в помещениях с повышенной влажностью, например, в ванных комнатах. Обычно на упаковке ламината стоит маркировка, говорящая о том, можно ли его класть там, где всегда сыро. Особенно уязвима к действию воды у таких видов ламината система креплений. Поэтому даже влагоустойчивый пол необходимо насухо протирать мягкой тканью сразу же после того, как на него попала вода. При монтаже ламината, особенно в помещениях, где часто производится уборка (коридор, кухня) рекомендуется использовать специальный герметик для замков. Он не склеивает панели между собой, но в то же время хорошо защищает их от проникновения влаги.

Наиболее вредна для ламината горячая вода: он может вздыбиться, деформироваться, потерять внешний вид. Если пол залит полностью (или длительное время), то рекомендуется сначала убрать всю воду, затем снять плинтус (если есть возможность убрать воду из зазоров с помощью моющего пылесоса) и дать полу просохнуть около недели. Использовать фены и прочие нагревательные приборы не нужно — сквозняк намного лучше проветрит и просушит помещение.

Особого ухода, как паркет, ламинат не требует. Достаточно регулярно удалять пыль с его поверхности пылесосом, а раз в неделю проводить влажную уборку насухо отжатой тряпкой. Не чаще 1 раза в год специалисты рекомендуют обрабатывать ламинат специальной мастикой для ламината. Важно запомнить, что ни при каких обстоятельствах нельзя использовать для ухода за ламинатом средства, предназначенные для паркета: в их состав входит пчелиный воск, который разрушает ламинированный слой. Так же ламинат разрушают моющие средства с высоким содержанием глицерина (для блеска). Глицерин проникает в стыки ламелей и разрушает кромки, вспучивая их.

Ламинат — общеупотребительное название напольного покрытия на основе ДВП высокой плотности. Слово «ламинированный» в переводе с латыни означает слоистый. Верхним слоем является защитно-декоративная износоустойчивая плёнка.

Ламинаты домашнего использования — это ламинат на сайте евростиля, срок эксплуатации которых не превышает 5-6 лет в домашних условиях. Обычно это полы на 6 или 7-мм плите ДВП или даже MDF. Отличительная особенность этих полов — цена.

Доска ламината представляет собой конструкцию, состоящую из четырех слоев:

Нижний стабилизирующий слой предназначен для защиты доски от деформации. Служит также для увеличения жёсткости. В некоторых коллекциях ламината к стабилизирующему слою приклеивают звукоизолирующую подложку для дополнительной шумоизоляции.

Несущий слой, основа доски ламината, изготавливается из древесноволокнистой плиты высокой плотности. Именно эта жесткая часть конструкции выполняет самые важные функции доски ламината. В несущем слое вырезан замо
к, который скрепляет между собой ламинат. Также выполняет основную функцию по теплоизоляции и шумоизоляции. Влагостойкость ламината напрямую зависит от качества несущего слоя. Влагостойкие пропитки и высокая плотность плиты — залог минимального воздействия влаги на геометрию ламината.

Декоративный слой, выполняющий функции оформления — это слой бумаги с нанесенным на него рисунком дерева, камня, плитки или любой другой текстуры.

Верхний слой из меламиновой или акриловой смолы обеспечивает защиту доски от истирания и ударных нагрузок. От прочности и толщины верхнего слоя зависит класс износостойкости ламината. В последнее время верхний слой стал также нести декоративную роль. На него наносят неровности в соответствии с рисунком для лучшей имитации натурального дерева.

В настоящее время производят ламинат 4 основных классов (по EN13329).

Классы 21-23 — для домашнего использования (в настоящее время уже не производятся).

Класс 31(AC3)— для домашнего использования

Класс 32(AC4) — для домашнего с повышенной нагрузкой и для коммерческого с низкой

Класс 33 (AC5-AC6) — для коммерческого использования с большой нагрузкой

Класс 34 (Считаются спортивными покрытиями) — более прочный, чем 33.

Классы — понятие относительное. В немецком, австрийском и бельгийском ламинате износостойкость соответствует показателю AC, который демонстрирует износостойкость верхнего защитного слоя. Само понятие «класс» с показателями от 31 до 34 демонстрирует плотность и возможность выдерживать нагрузку саму HDF основу (древесная плита). Именно поэтому, зачастую можно встретить бюджетные виды ламината с показателями AC5 на 32 классе. Это означает не что иное, как то, что ламинат имеет основу для бытовых помещений с повышенной нагрузкой на верхний слой. Китайские производители пользуются этой путаницей и пишут только «33 класс» хотя верхний защитный слой может варьироваться от AC3 до AC5, но этот показатель крайне редко указывается. Именно поэтому два одинаковых на вид ламината 33 класса от разных производителей могут служить совершенно по разному. Табер тест (taber test) при котором абразивная головка вращается выполняя обороты (часто встречается понятие как «обороты ламината»), как раз и показывает износостойкость по классификации AC. В зависимости от крупности абразивного материала, один и тот же ламинат может пройти тестирование с большими или более низкими показателями.

В Северной Америке используется собственная система сертификации, разработанная организацией North American Laminate Flooring Association (NALFA).

Прародитель ламинированного паркета, известного сегодня, был разработан в 1977 году в шведской компании Pergo, в то время являющейся частью группы Perstorp. Конструкция первого ламината отличалась от современной: декоративный слой был пропитан меламиновой смолой, нижняя часть доски изготовлялась из ламината на основе фенольной смолы. Под воздействием высокого давления и температуры оба слоя интегрировали на основу с помощью термоактивного клея.

В то же время проводились и другие эксперименты по изготовлению ламината, особенным успехом пользовался материал на основе тонкого ламината, произведённого под воздействием большого давления. Но все эти методы производства были признаны нежизнеспособными: они требовали слишком высоких затрат на производство и, как следствие, не могли получить широкого распространения.

Прошло 10 лет, и фирма «Хорнитекс» разработала принципиально новую технологию производства ламината. Происходила шлифовка двух древесноволокнистых плит, между отшлифованными сторонами размещалась клейкая пленка из фенольной смолы. Далее сверху накладывалась сначала декоративная бумага, пропитанная меламиновой смолой, затем верхний слой пленки, содержащий минеральные частицы, в том числе природный минерал Корунд. Нижняя сторона покрывалась крафт-бумагой с фенольной пропиткой. В результате сжатия под воздействием высокого давления и температуры и формировалась ламинированная доска.

Ламинат (плита HDF) является древесным напольным покрытием и наряду с плюсами дерева, подвержен губительному влиянию влаги. Поэтому большинство производителей требует укладывать под ламинат пароизоляционную плёнку толщиной 200 микрон (полиэтилен, герметично склеенный между собой). Кроме того, ламинированные полы очень требовательны к ровности пола, допускается перепад не более 3 мм на 1 погонный метр.

Между ламинатом и пароизоляционной плёнкой, также необходимо укладывать «подложку». Это материал, толщиной от 2 до 10 мм из пенополистирола (иногда фольгированного), вспененного полиэтилена, древесно-бумажной массы или пробки. Основная его задача — устранение перепадов, так же возможности возникновения скрипов. В качестве дополнительных свойств выступают теплоизоляция и шумоизоляция. Некоторые виды подложек, за счёт толщины, позволяют укладывать ламинат и на полы с большими неровностями, что противоречит инструкции по укладке ламината большинства производителей.

Все современные ламинированные полы бесклеевые. Пластины пола соединяются между собой с помощью замка, присутствующего на каждой пластине. Замки можно разделить на 3 вида:

Соединение типа «конструктор». При таком соединении, необходимо «подстраиваться под замок», то есть поднимать уже собранный ряд ламината для соединения с новой пластиной, которая соединена только по одной стороне (длине). Соединять ламинатные доски необходимо сначала по длине, а затем получившиеся полосы скреплять между собой. Лучше работать с напарником.

Соединение путем «подбивки». Пластина соединяется по одной стороне (длине), а затем физически добивается для соединения по ширине. При таком соединении возможно повреждение замков и зачастую данный способ запрещен на большинстве инструкций именитых производителей.

Соединение, при котором по ширине пластину фиксирует пластиковая вставка. При таком соединении не нужно поднимать ряд (как в 1 случае).

Ламинат по сути — это древесная основа в прочной обёртке, и влага для него губительна только с боков. Ламинат должен быть сухим, но если вы пролили на него жидкость, то её следует убрать. Существуют такие виды ламината, которые могут быть использованы для полов в помещениях с повышенной влажностью, например, в ванных комнатах. Обычно на упаковке ламината стоит маркировка, говорящая о том, можно ли его класть там, где всегда сыро. Особенно уязвима к действию воды у таких видов ламината система креплений. Поэтому даже влагоустойчивый пол необходимо насухо протирать мягкой тканью сразу же после того, как на него попала вода. При монтаже ламината, особенно в помещениях, где часто производится уборка (коридор, кухня) рекомендуется использовать специальный герметик для замков. Он не склеивает панели между собой, но в то же время хорошо защищает их от проникновения влаги.

Наиболее вредна для ламината горячая вода: он может вздыбиться, деформироваться, потерять внешний вид. Если пол залит полностью (или длительное время), то рекомендуется сначала убрать всю воду, затем снять плинтус (если есть возможность убрать воду из зазоров с помощью моющего пылесоса) и дать полу просохнуть около недели. Использовать фены и прочие нагревательные приборы не нужно — сквозняк намного лучше проветрит и просушит помещение.

Особого ухода, как паркет, ламинат не требует. Достаточно регулярно удалять пыль с его поверхности пылесосом, а раз в неделю проводить влажную уборку насухо отжатой тряпкой. Не чаще 1 раза в год специалисты рекомендуют обрабатывать ламинат специальной мастикой для ламината. Важно запомнить, что ни при каких обстоятельствах нельзя использовать для ухода за ламинатом средства, предназначенные для паркета: в их состав входит пчелиный воск, который разрушает ламинированный слой. Так же ламинат разрушают моющие средства с высоким содержанием глицерина (для блеска). Глицерин проникает в стыки ламелей и разрушает кромки, вспучивая их.

Пиломатериалы — продукция из древесины установленных размеров и качества, имеющая, как минимум, две плоско-параллельные пласти.

Пиломатериалы уложенные в штабель

Пиломатериалы получают в результате продольного деления круглых лесоматериалов (брёвен), а также продольного и поперечного деления полученных частей.

Пиломатериалы обычно производят на лесопильных предприятиях, где для этого применяются специальные станки и оборудование: ленточнопильные, круглопильные или лесопильные рамы и др.

Виды пиломатериалы казань

В зависимости от ориентации в бревне:

Пиломатериал радиальной распиловки — пиломатериал, полученный ориентированной распиловкой круглых лесоматериалов или брусьев с преимущественным направлением пропилов, близкий к радиусам годичных слоев древесины.

Пиломатериал тангентальной распиловки — пиломатериал, полученный ориентированной распиловкой круглых лесоматериалов с преимущественным направлением пропилов по касательной к годичным слоям древесины.

В зависимости от опилености кромок, обработки строганием и калибрования:

Обрезной пиломатериал — пиломатериал с кромками, опиленными перпендикулярно пластям и с обзолом не более допустимого по соответствующей нормативно-технической документации (обрезной пиломатериал может быть с параллельными и непараллельными (по сбегу) кромками).

Односторонне-обрезной пиломатериал — пиломатериал с одной кромкой, опиленной перпендикулярно пластям, и с обзолом на этой кромке не более допустимого в обрезном пиломатериале.

Необрезной пиломатериал — пиломатериал с неопиленными или частично опиленными кромками, с обзолом более допустимого в обрезном пиломатериале.

Строганый пиломатериал — пиломатериал, у которого обработаны строганием хотя бы одна пласть или обе кромки.

Калиброванный пиломатериал — пиломатериал, высушенный и обработанный до заданного размера.

В зависимости от гарантированности прочностных показателей:

Конструкционные пиломатериалы — пиломатериалы с гарантированными показателями прочности для изготовления деталей несущих конструкций.

В зависимости от вида сортировки:

Пиломатериалы машинной сортировки — конструкционные пиломатериалы, рассортированные с помощью механического устройства, действие которого основано на зависимости между модулем упругости и пределом прочности при изгибе, растяжении, сжатии.

Пиломатериалы визуальной сортировки — пиломатериалы, рассортированные путем внешнего осмотра, основанного на учете размеров, количества, характера и местоположения пороков древесины.

В зависимости от обработки торцов:

Торцованные — пиломатериалы обрезаные в размер по длине.

Неторцованные- пиломатериалы не обрезаные в размер по длине.

По сортименту:

Брус

Брусок

Доска

Шпалы

Обапол

Горбыль

Фронтальный погрузчик — универсальная самоходная спецтехника, разновидность ковшового погрузчика, предназначенная для захвата, погрузки и транспортировки различных материалов, а также для выполнения карьерных и землеройных работ. Фронтальный погрузчик способен транспортировать грузы, буксировать различное оборудование на небольшие расстояния. Основным рабочим оборудованием погрузчика является ковш, закреплённый на конце подъёмной стрелы. Также для ряда моделей предусмотрено сменное оборудование (крановые крюки, гуськи, вилы, ковши различной вместимости, вилки для одиночных грузов, захваты для брёвен, снегоочистители, двухчелюстные ковши и пр.) Поворот рабочего органа относительно стрелы осуществляется с помощью гидроцилиндров поворота, тяг и коромысел.

Ковшовый погрузчик, погрузчик фронтальный — вид погрузчика, в котором рабочим органом служит ковш.

Ковшовые погрузчики часто применяют в качестве снегоуборочной техники, особенно на пешеходной части улиц. Они также служат для перемещения, подъёма и погрузки сыпучих материалов на строительных площадках.

Рабочий цикл ковшового погрузчика состоит из следующих операций:

перемещение погрузчика к штабелю с одновременным опускание ковша;

внедрение ковша в материал за счёт усилия, создаваемого тягой базовой машины (трактора);

подъём ковша и транспортирование материала к месту разгрузки;

разгрузка ковша опрокидыванием.

Ковшовые погрузчики изготавливают на пневмоколёсном и гусеничном ходу.

Часто погрузчики оснащаются помимо основного рабочего органа (ковша) экскавационным оборудованием, бульдозерными отвалами, скреперным оборудованием и др.

Печь — устройство для отапливания различных строений (дом, баня, пр.) или для получения высокой температуры, необходимой в том или ином технологическом процессе (выпечка хлеба, обжиг керамики, термообработка металлов, лабораторные исследования).

Бани, отапливаемые «по-белому», бывают различных конструкций. В такой бане обязательно имеется каменная, кирпичная или металлическая калильная печь для бани с уложенными в неё (на неё) камнями для получения пара и с баком (регистром) для нагревания воды. Такая баня намного проще и приятнее в эксплуатации. Такую конструкцию имеют и современные индивидуальные бани.

Для сравнения бани и сауны, оснащенные дровяными печами, которые топятся из парильного помещения не требуют монтажа активной приточно-вытяжной вентиляции. При горении топлива внутри топки дымовые газы нагреваясь расширяются и под воздействием Архимедовой силы «всплывают» и удаляются через дымоход. При этом образуется разрежение давления внутри камеры сгорания, и, как следствие, дровяная печь автоматически втягивает в себя воздух из парилки через ящик зольника. По этой причине образуется зона разрежения давления уже внутри парилки, и в нее увлекается под воздействием разности давлений новая порция извне. Либо через неплотность дверного проема, либо для поступления свежих порций воздуха внизу входной двери специально делается отверстие. Такое же отверстие для поступления свежего воздуха может быть предусмотрено в стене или в полу парилки.

Наиболее известные печи:

Буржуйка

Голландка

Кухонная плита

Русская печь

Тандыр

Также современный мир немыслим без промышленных печей разнообразной конструкции и назначения.

Печь, в зависимости от конструкции, может топиться твёрдым (дрова, древесный, каменный уголь, торф), жидким (керосин, мазут, нефть и пр.) или газообразным топливом (в основном, природный газ) или электричеством (электропечь).

Бытовые печи на твёрдом топливе делятся на два вида: печи с принудительным движением газов (канальные) и печи со свободным движением газов (колпаковые). Первые в свою очередь различаются по конфигурации дымоходов (каналов): с последовательными каналами, противоточная система (финская, Finnish counterflow system), комбинированные и др.

Ковёр — плотное тканое изделие из пряжи различного рода (или синтетическая его имитация), употребляемое для покрытия полов, стен, иногда других поверхностей в помещении (столов, диванов и т. п.) в декоративных или утеплительных целях.

Ковёр — одно из древнейших изобретений для декорирования и утепления любого дома - фото товаров: от юрты кочевого племени до роскошного дворца в барочном стиле. На протяжении многих веков ковер был не только символом достатка, но и предметом искусства, поскольку для его выделки требовался длительный кропотливый ручной труд.

По характеру узоров и технике исполнения все ковры можно разделить на три основные группы: ворсовые, безворсовые и войлочные.

С изобретением анилиновых красителей в XIX веке ковровое производство пережило настоящий бум. Ковры резко упали в цене, повысилась конкуренция. Вековую гегемонию Персии начали теснить Турция, Китай и даже Европа. Но самые лучшие ковры, например из шелковых нитей — по-прежнему весьма дороги. Сегодня анилиновые краски постепенно вытесняются полимерными и синтетическими, которые не нуждаются в закреплении и не линяют. Самое современное, третье поколение красителей — хромовые. По свойствам они практически неотличимы от натуральных, но не такие сочные по цвету.

Тем не менее, современные технологии позволили уравнять качество синтетических ковров с классическими шерстяными. При том, что синтетические ковры серьёзно выигрывают в эксплуатации: за ними проще ухаживать.

В зависимости от технологии производства и способа закрепления пряжи на основе выделяют следующие типы ковров: тканые, плетеные, войлочные, тафтинговые (от англ. tuft — «растить пучками») и иглопробивные. Иглопробивное и тафтинговое производства скоростные, автоматизированные, дешевые. Процесс изготовления тканых ковров значительно медленнее и сложнее. Имитируя традиционную ручную работу, тканые ковры ощутимо дороже тафтинговых и иглопробивных. Они представляют собой плоские текстильные изделия, состоящие из двух перекрещивающихся систем нитей: продольных и поперечных.

История тканных ковров насчитывает не одну тысячу лет. С давних пор люди украшали жилище коврами. Простые, тканые вручную и плотные куски связанной материи служили не только декоративным целям, но и свидетельствовали о достатке хозяев, а главное — служили надежным способом защиты от холода.

Первые в истории тканые картины, изготовленные в технике ковров, датируют XVI—XI веками до н. э. Их изображения нашли в гробнице Тутмоса IV, эпохи Нового Царства. А найденная в Бени-Хассане фреска (X век до н. э.) скрывала самое древнее в истории изображение процесса изготовления ковров.

Мероприятия по рыбоотведению

8.21. При отсутствии в зоне водоприемных отверстий достаточных по рыбоотведению сносящих скоростей и устойчивой связи токов у водоприемников, размещаемых в глубоко врезанных в берега акваториях (ковши, каналы, врезки) с транзитными потоками, обязательно проведение мероприятий по рыбоотведению молоди рыб.

Их подразделяют на два вида: рыбоотведение с пропуском рыбы через водоподъемные агрегаты и рыбоотвод с интенсификацией бытовых струйных течений.

Для систем промышленно-коммунального водоснабжения наиболее изученным является рыбоотвод с интенсификацией естественных струйных течений, некоторые виды которого рассматриваются в Пособии.

8.22. Гидравлическая струенаправляющая рыбоотводная система компонуется с водоприемной частью водозабора на основе анализа гидравлико-ихтиологических и технических данных по водозабору и при необходимости на основе модельных гидравлических исследований.

Конфигурация береговых врезок-ковшей должна соответствовать наиболее благоприятным структурным течениям потока в бытовых условиях, обеспечивающих надежную связь с транзитными течениями основного потока при минимальной принудительной интенсификации.

На рис. 158 представлена схема СПК для водозабора производительностью до 6 м3/с с устройством вдоль водоприемника гидравлической напорной струенаправляющей системы, состоящей из двух распределительных водоводов (рис. 159), установленных по бортам каждой секции водоприемника. Система включается в эксплуатацию при работе СПК в режиме питания по схеме с низовым входом в меженные периоды. Подвод воды к распределительным водоводам осуществляется от основных напорных водоводов водозабора. По длине распределительных водоводов размещаются напорные насадки. Распределительные водоводы устанавливаются таким образом вдоль водоприемного фронта, чтобы относительно равномерными струями создавать локальный транзитный поток, омывающий водоприемные окна с фильтрами и сносящий молодь рыб без травмирования. Струи должны обеспечивать не только отвод молоди рыб от фильтрующей поверхности, где принимаются расчетные скорости на подходе 0,04-0,08 м/с, но и условия для выноса ее из углубления в транзитный поток водотока или безопасную зону водоема. Величина расхода, отбираемая для питания гидравликой струенаправляющей рыбоотводной системы, принимается в пределах 5-10 % производительности водозабора.