Лист
Вторник, 21 Декабря 2010 г. 00:40 редактировать + в цитатник
В колонках играет - Björk - Pagan Poetry
Настроение сейчас - патетік
Своє життя я почав усвідомлювати лише з 15 років. Головним чинником цього розуміння постала любов до духовного розвитку, який в той період заключався в спілкуванні зі старшими людьми або ж і з однолітками, які були або обдаровані або не по рокам обізнані з життям. Дискурси на різні теми та внутрішні обмірковування привели до створення власних теорій та тез. Наприклад, найобгрунтованіша теорія – теорія «ресурсів дружби». Коротко охарактеризувати її можна як відповідність подачі та віддачі суб’єктів спілкування, їхня активність та пасивність та негативні наслідки однобічного руху інформації. Керуючись цією теорією з 10 класу школи, я почав обирати певне коло спілкувань, в яких би духовні скарбниці співрозмовників взаємно збагачувалися.
Такий вибір також зумовлений крахом довіри до звичного гурту людей – однокласники зняли маски і сказали 90% складом що всім до мене не має діла (форма була надзвичайно груба); мене ніхто не сприймає в серйоз з-за м’якості характеру та не розділення їхніх спільних поглядів. Звичайно, це породило певну екзинтенційну кризу – школа була мов пекло, кожен день тягнувся вічністю. Це не завадило мені закінчити школу з золотою медаллю без хабарництва та лестощів, чим я певний час був задоволений.
Ненависть до свого шкільного оточення стала приводом до прогулювання школи. Я ходив і думав. Інколи зустрічався з дорогими мені людьми, - це мов бальзам на душу. Але яка б хороша розмова не була – час радості минає швидко. І потім цілі дні одиноцтва та безсонних ночей.
3 роки – з 9 по 11 клас я займався наукою та пияцтвом. Заняття наукою в вигляді читання художніх та наукових творів, пияцтво – мінімум раз на тиждень напиватися до крайнього стану…за що тепер жалкую підірваним здоров’ям.
Але в той період зародилася іскра, яку я тепер найбільше ціную в своєму житті : любов до мистецтва. І особливе місце тут займала музика.
Довгий час я був просто меломаном, розбирався в жанровій різновидності та в творчих доробках багатьох виконавців.
В 10 класі я вирішив вивчати мови. І для цього я мав лише одну причину : розуміти слова пісень, співаних іноземними мовами. Вибір же французької – з любові та насолоди творчістю французької співачки Мілен Фармер. Ну і ще слова Вольтера : «Скільки мов ти знаєш – скільки разів ти людина».
Готувався, вивчав мови, захоплювався літературою, отримував естетичну насолоду від прослуховування якісної музики.
Все йшло своїм непомітним кроком і тут відбулося моє знайомство з музикантами, які потім стали мені друзями. Ми мали схожі музичні смаки, і любили підспівувати. Одного вечора, коли ми співали хором (нас було троє), я просто віддався співу; динаміку, яку я раніше приховував адже соромився свого голосу як розмовного так і співочого. Після закінчення пісні, друзі запитали, чи не навчався я десь співу. Звісно ж ні, але вони були дуже здивовані і сказали, що якщо я не розвину свій голос – це буде найбільшою помилкою в моєму житті. Ці слова перевернули в мені все з ніг на голову, я не повірив, казав щоби мені сказали правду, але вони настояли на своєму. З тих пір (літо перед першим курсом) я займаюсь вивченням музичної теорії та практики. Освоїв гітару, трішки фортепіано, але основний мій інструмент – голос, який я розвивав півтора року. Ази вивчив на уроках хорового співу, потім з педагогами по вокалу. Я відчував прогрес, а головне – радість. Кожен момент співу - будь то розспівування чи виконання окремих композицій – це певний момент, який ста для мене сакральним: невагомість, заспокоєння, рівновага, щастя – ось ті слова, яким я можу охарактеризувати свій стан. Якщо важкий тиждень, день, погане самопочуття, - години співу завжди заряджали енергією та силою.
Музика стала для мене справжнім порятунком в моєму житті без мети. Вона стала самоціллю та само засобом, я був увесь в цьому ідейному світі.
Як писалося вище, я робив успіхи. Мене хвалили викладачі, після прослуховування завжди з ентузіазмом бралися працювати зі мною, навіть після того як я просив меншу платню за годину заняття викладачі казали що зменшать ціну, аби тільки я займався співом. Тож я мав підкріплення, адже раніше я боявся того, що я звичайнісінький мрійник, який придумав собі заняття та гадає що може бути причетним до прекрасного : музики. Але ж слова похвальні та відгуки кількох друзів – музикантів засвідчували реальність мого музичного таланту. Моя однокласниця, яка тепер навчається в інституті музики на оперну співачку, була дуже вражена, коли я попросив її прослухати мене. Вона сказала що якщо я продовжу співати , то мене чекатиме велике майбутнє, і вона з радістю допоможе, коли мені буде щось потрібно.
Я не ходив, я просто літав, забувши всі негаразди, яких було дуже багато… Тоді я почав писати свою музику. Це був надзвичайно великий прогрес, я навіть не думав, що зможу не тільки виконувати, а й творити. Через кілька місяців власних композицій було достатньо для судження про певний стиль. Ознайомивши друзів – музикантів зі своїм доробком, я отримав лише позитивні відгуки та похвальні слова. Я всіх дивував (невелике коло, але з освідчених та свідомих людей ).
Життя перетворилось на яскраве та свіже кіно, разом з хорошим настроєм, дарованим музикою, я почав краще навчатися в університеті і сесії здавати в основному на п’ятірки. Влітку я вирішив поступати в вищий музичний заклад для глибинного вивчення музики після третього або четвертого курсу. Все літо я займався музикою та співами, вивчав теорію, грав на гітарі, синтезаторі та почав займатися в свого дідуся гри на тромбоні. Дідусь мій музикант; коли я був маленьким, він завжди казав що я буду тільки музикантом в майбутньому, адже мав хороший музичний слух. Проте ні батьки ні до цих слів серйозно не ставились, про що тепер я дуже жалкую.
Другий курс почався відразу з занять вокалом. Все йшло як по маслу.
Другого вересневого тижня я захворів: застуда. Через тиждень вилікувався. Продожив співати. Але через тиждень в горлі з’явився дискомфорт та зажатість, збільшилися лімфатичні вузли. В студентській поліклініці призначили лікування, але воно не давало результатів. Звернувся до лікарів в своєму рідному місті – всі казали різне, проте були й такі, хто казали, що горло моє абсолютно здорове.
Але процес музичний зупинився, минали тижні і горло просто не піддавалось лікуванню. І от почався термін затяжного лікування та болю в горлі, який триває й досі. Я не сидів склавши руки, адже горло для мене – найважливіше, що я мав, це ключ до омріяного світу, це те, що дозволяє мені стати інструментом та безпосередньо контактувати з музикою вживу…
Я обходив «всіх» київських лорів, фоніаторів, імунологів та інших лікарів, в поліклініках державних та приватних, навіть ЛОР-інститут …на що потратилося багато часу та пожертвувалося довірою багатьох викладачів університету, адже я багато пропускав пар, а за одиничне відвідування лікаря чи здачі аналізів чи проходження процедур (навіть затяжних, багатотижневих) довідок ніхто не хотів видавати… Скільки грошей витратилось… батьків, стипендії…
Але нічого не допомагало. В мене виявився хронічний атрофічний фарингіт, який викликає ларингіт, тобто запалення голосових зв’язок. Минулої зими в мене були загострення, коли я просто не міг розмовляти, горло боліло настільки, що кожен ковток води, їжі чи слини супроводжувався слізьми. В університеті я писав викладачам записки, де просив не запитувати мене усно, адже мені неможна розмовляти певний період. Не один викладач натякав або прямо радив змінити професію…
Другий курс для мене став справжнім пеклом. Безкінечний рух Києвом та черги в лікарнях, потім університет, потім знову процедури. Я був настільки обезсилений, що приїхавши в гуртожиток просто звалювався на ліжко та спав. Через кілька голин я прокидався та сідав за нічне домашнє завдання, адже з другою зміною (хоча і з першою ситуація мало змінилась) раніше виконувати завдання було неможливо.
Пройшовши всі можливі лікування (я вичитав в медичні літературі практично все про хвороби гола та особливо про фарингіт), вже зараз, осінню третього курсу я повністю розчарувався та зневірився. Весь жовтень я проходив нове лікування, кожна процедура якого коштувала більше сотні гривень, на що я потратив всю стипендію та всі запаси «на чорний день». Але результату як такого нема. Того ж жовтня було загострення на під час лекційного тижня, коли я знову не міг ні говорити ні їсти. Загострення вилікував, але зараз мені просто страшно : якщо на початку осені вже було загострення, що ж тоді очікувати взимку з нечуваними морозами…
Я вважаю це трагедією, карою, кармою…весь час про це думаю і не можу зрозуміти за що життя ставить мене в таке положення…
Коли музика стала мені відомою та доступною – життя просто закрило переді мною двері до того світу. А побувавши в медитативному стані виконання неодноразово, зараз я просто напросто волаю всім серцем знову поринути туди, це моє найбільше бажання вже протягом року, навіть на рахунок пішов вже другий рік. Я продовжую писати музику, ціную творчий процес, але це не замінить ніколи тих почуттів та відчуттів, пережитих в моменти виконання.
Багато хто, вислухавши мене, кажуть в 99% випадків, що я повинен радіти з того, що я живий та маю батьків, навчаюсь в університеті…Але для мене то як наркотик : я просто сохну без співу, страждаю, і кожен день надіюсь, хоча надія тепер ледь жевріє.
1% кажуть, що я можу продовжувати писати та виконувати свою музику гітарою чи фортепіано. Але, мій рівень гри на інструментах ніколи не буде професійним, адже музиканти навчаються з дитинства, тому їхні руки мають дещо інші якості, спеціально розвинуті для гри на певному інструменті. Голос же таких обмежень не має (в моєму випадку не мав).
Влітку я планував зібрати музичний колектив для виконання своєї музики, але включно по сьогоднішній день практично весь вільний час лікуючи горло та зв’язки. Плюс, друга зміна ставить мене в складне положення, адже ті, кого я ще літом запросив – вільні лише в другій половині дня.
Цей лист я планував написати ще минулого семестру, але все надіявся : «переживу і все буде добре. Не може ж це тривати так довго…».
І от, лист написаний. І адресат цього листа – ....
Я хотів би вас запитати поради, або вашого бачення моєї ситуації, яка мені вже зіпсувала всі нерви.
В будь – якому випадку дякую.
