Характерними були зачіски козаків. У XVI—XVIII ст. побутували зачіски з санаторий Алмаз Трускавецпідголюванням волосся; залишали і відрощували пасмо волосся — чуб (від перського «чоб» — китиця, пасмо). Про цю зачіску згадує ще візантійський історик X ст. Лев Диякон. Вона зображена на українських народних картинах («Козак Мамай»). Бороди козаки голили, але носили вуса. Серед козацької старшини, дворянства переважала зачіска із залишеним кружком волосся на маківці.Санатории Трускавца
Головні убори козаків відрізняються великою різноманітністю. Для запорізьких козаків найхарактернішою була шапка з високою смушевою околицею і сукняним червоним або зеленим верхом, оздобленим навхрест золотим позументом. Шлик завершувався золотою китичкою. Побутували й інші шапки. У виборних козаків — з невисокою хутряною околицею і низьким (як берет) верхом, оздобленим золотим позументом. У реєстрових козаків шапка мала конусоподібну форму з хутряним низьким околком. Серед козаків були поширені шапки різної висоти, циліндричні з плоским і опуклим наголовком. Найчастіше ці шапки були трофейними. У козацької старшини
Санатории Трускавца
побутували шапки з розрізом на околиці. Гетьмани носили невисоку і облягаючу голову шапку-султанку, облямовану дорогим хутром, на якій над чолом прикріплювали спеціальною оздобою (аграфою) дві пір'їни.
Сорочки одягали білі, полотняні, домашнього виготовлення, або шовкові.
Поясним одягом служили шаровари: саєтові, тобто сукняні, нанкові (щільноткана крамна або домашнього виготовлення тканина) червоні, сині, зелені, а також шкіряні, з кишенями, облямованими золотим позументом. Шаровари XVIII ст.санаторий Алмаз Трускавец були дуже широкі й здалеку нагадували спідницю. У поясі вони стягувалися на шовковий або вовняний очкур із золотими китицями на кінцях. Холошні шароварів прив'язували до литки срібними підв'язками чи шовковими шнурками із золотими або срібними китицями на кінцях. Китиці виглядали з-під холошень, опущених на халяви чобіт.
Верхнім одягом у козаків були чемерки, жупани, каптани (кунтуші), шуби. Чемерки, жупани виготовляли з дорогого червоного, вишневого, синього сукна або із шовковистої штофної візерункової тканини.Санатории Трускавца Цей одяг мав спинку з двома клинами-вусами, невисокий комір-стійку. Внизу рукавів прикріплювалися гачками неширокі відлоги з іншого сукна, контрастного за кольором або темного оксамиту («кавраші», «заковраші»). Жупан був рясним у подолі. Зверху чемерки козак одягав каптан, який був іншого кольору, ніж чемерка (якщо чемерка червона, то каптан голубий, зелений, синій). Каптан робили довгим, рукави — широкими, з розрізом («роздьором») на ліктях. У ці розрізи просували руки.Трускавец санатории Каптан декорували золотим позументом. На нього часто одягали бурку (кирею) довгий одяг, зроблений зі шкіри або сукна без рукавів. Стан підперізували поясом. Пояси носили ткані візерункові (шальові) однотонні, виткані з турецького або перського шовку-сирцю. Кінці бурякових, малинових, зелених, синіх поясів перетикали золотою або срібною ниткою. Запорожці носили також короткі шкіряні пояси, що охоплювали стан один раз, їх оздоблювали різними металевими накладками. Ззаду до них чіпляли китиці,а спереду — гачки, пряжки, ремені для кинджалів, шабель, люльок.трускавец цены
Взуттям служили сап'янові чоботи (жовті, зелені, червоні) с золотими, срібними або мідними підківками. Халяви чобіт були прикриті шароварами. З-під них виглядали тільки передки чобіт з вузькими і загнутими догори носками.Санатории Сходница

Одяг козацької старшини і святковий одяг козаків відрізняється передусім оздобами. Так, жупани старшини прикрашалися срібними або золотими ґудзиками, золотим позументом козацькі полковники й гетьмани носили одяг з тканин, характерних для одягу європейської знаті. Кунтуші декорували золотим привозним мереживом. Поверх жупана козацька старшина накидала на плечі підбиту хутром зелену шубу («делію»). Жупан та кунтуш, оздоблювали золотою тасьмою. Нагрудну частину делії прикрашали золотими петлицями. Комір скріплювали коштовною оздобою.
Гетьман носив поверх жупана і кунтуша червону, підбиту дорогим хутром бурку з великим хутряним коміром, скріпленим аграфою. Поли бурки також обшивали золотою тасьмою.
Отже, святковий одяг заможних козаків відрізняється барвистістю і насиченістю кольорів. У ньому переважають червоні, сині, зелені кольори.
Одяг заможних городянок і шляхтянок вирізняється дорогими різноманітними тканинами. Для його виготовлення використовували алтабас, брокат, камку, китайку, фаландиш, адамашок. Заможні городянки, як і селянки, носили сорочку, плахту, вузьку запаску, фартух. У строї городянок було й таке вбрання, що доступне тільки заможним жінкам. В холодні дні міщанки і шляхтянки носили шапку-кораблик з одним виступом над чолом, а другим — на потилиці. Цю шапку виготовляли з червоним, синім або зеленим верхом. Заможні облямовували кораблик дорогим соболиним хутром. Такі головні убори зображені на живописних полотнах XVIII ст. Крім кораблика, шляхтянки носили дорогу червону шапку, оздоблену золотим позументом і перлами, її форма нагадує сучасний берет з околком.
Сорочка шляхтянок була з тонкого полотна і мала великий овальний виріз на грудях.
Нагрудним одягом служила голуба, зелена, червона, синя корсетка, оздоблена золотим позументом.
Поясне вбрання — спідниці — шили з дорогих тканин: шовку, оксамиту, тафти. Дівчата-шляхтянки спереду до спідниці чіпляли візерунковий фартух. Отже, у XVII—XVIII ст. традиції українського народного костюма зберігаються навіть в одязі шляхтянок.
Верхній одяг шляхтянок і заможних городянок був дуже різноманітний. Найбільш поширеним і улюбленим його компонентом вважалася сукня. Це довгий з рукавами одяг з відкладним коміром або з великим вирізом для шиї. Сукні вишивалися шовком або оздоблювалися кольоровим шнуром, тасьмою.
Байбарак — це сукня з розхилом піл від горловини донизу. Його виготовляли з тонкої вовняної тканини і обшивали тасьмою або дорогоцінним, найчастіше бобровим хутром.
Каптан (кавтан) — одяг з фалдами, який повторює крій свити з прохідкою. Найчастіше виготовляли з синього, зеленого або малинового сукна з шалеподібним коміром і манжетами на рукавах. Підкладку робили з білого або червоного шовку. Поли каптана, комір, вилоги на рукавах облямовували парчею.
У холодну пору шляхтянки і заможні городянки одягали поверх каптана футерко. Це зелена шуба з довгими рукавами, підбита дорогим хутром лисиці, куниці, білки. Її носили накинутою на спину, не одягаючи руки в рукави. Комір зав'язували двома пришитими кольоровими стрічками. Цей одяг побутував до середини XIX ст.
Кунтуш був не тільки чоловічим, а й жіночим вбранням. Чоловічий кунтуш мав розрізи у ліктьовій частині рукава. Чоловіки носили його поверх жупана. Жінки пришивали до кунтуша додаткові вузькі рукави з іншого матеріалу. Отже, жіночий кунтуш мав дві пари рукавів. Одяг з неправдивими рукавами побутував також і в Західній Європі, особливо в період пізньої готики. Кунтуш шили з фіолетового, бурячкового, зеленого оксамиту або алтабасу — дорогої золототканої, срібно-тканої зеленої, синьої тканини. Комір кунтуша, як і каптана, — шалеподібний, викладений дорогим хутром. Підкладка кунтуша також хутряна. На талії його застібали і прикрашали оздобою, виконаною із золотого позументу.
Жупан — святкове вбрання, подібне за кроєм до свити. Шили з тонкого сукна блакитного або темно-коричневого кольору, з двома вусами, що оздоблювалися золотими шнурками або позументом. Іноді цими оздобами обшивали всі шви на жупані. Комір жіночого жупана був відкладний і обшивався чорним або темно-вишневим оксамитом (побутували й коміри з бобрового хутра). Відвороти на грудях обшивалися парчею або оксамитом.
Капота за своїм кроєм і виглядом подібна до жіночого жупана. Вирізняється дуже довгим, широким, заокругленим коміром з сивого смуха. Смухом обшивали також поли і весь низ довкола. Цей одяг був розповсюджений у західних регіонах України.
Основним взуттям жінок були колись чоботи із сап'яну сап'янці. У свято вбирали червоні, жовті, зелені сап'янці. Були поширені також «чорнобривці» — чоботи, комбіновані з чорної та жовтої шкір. Чоботи прикрашали швами, головками цвяхів, складками («рісуванням»). Крім чобіт, були в ужитку черевики, які шили з кольорової шкіри або з міцної дорогоцінної парчі та обшивали золотими нитками.
Улюбленою і дуже поширеною серед дівчат та жінок прикрасою вважалося намисто. У козацькі часи часто одягали «добре намисто» — коралі, перли різної величини. Поширеним було і гранатове намисто, а на Гуцульщині — намисто з венеціанського скла, інкрустованого золотом. У намисто впліталися хрестик і дукач — золоті або срібні монети, що звалися «дукатами». Особливо популярним у XVII ст. серед шляхтянок і заможних міщанок було перлове намисто, коштовні ланцюги, сережки, перстені, браслети, кольорові стрічки.
Вбрання селян. Одяг селян не залежав від примхів моди так, як одяг шляхти і замолених городян. Селянське вбрання наслідувало попередні давньоруські форми. Його, як і раніше, виготовляли в умовах натурального господарства. З полотна шили чоловічі й жіночі сорочки, спідниці, фартухи, чоловічі штани. Широко застосовували вовняні тканини як домашнього виробу, так і привозні. Із сукна виготовляли верхній одяг: свити, опанчі, киреї, сердаки, чугані, чугаї, чумарки. Тонка орнаментована вовняна тканина була чудовим матеріалом для поясного жіночого одягу: запасок, обгорток, плахт, спідниць. Багато компонентів одягу шили із крамного шовку, парчі, оксамиту, алтабасу, польського й англійського сукна, оксамиту. Вони потрапляли в село торговими шляхами, а також їх як трофеї привозили з походів додому козаки. Дуже поширеними були жіночі очіпки із парчі.
Чоловіче вбрання. Селянський чоловічий одяг XVI—XVIII ст. був надзвичайно різноманітним за кроєм, формою, декоруванням.
Зачіска. В Україні чоловіки знали чотири способи підстригання волосся: «у кружок» і «під макитру», які були найбільш поширеними у XVI ст. серед селянства (крім Карпат), зачіска з довгим волоссям, яке спадало на плечі й спину (західні області України), і зачіска «до закаблука» з підголюванням потилиці. Вони завжди органічно поєднувалися з головним убором та з усіма іншими складовими частинами строю.санаторий Шале Грааль,
Головні убори. Найпоширенішими головними уборами були смушева шапка і капелюх. Шапки були різноманітні за формою і назвами. Повстяні й сукняні високі головні убори називали «ковпаками». Найпоширенішою була висока конічної форми смушева шапка. На території правобережної України селяни носили ще й різні за висотою шапки циліндричної форми. Шапки з квадратним верхом були запозичені, їх виготовляли із сукна або овечого хутра.
Натільний одяг. Чоловічий селянський стрій включав білу полотняну сорочку трьох типів: тунікоподібну, з поликами на кокетці. Найдавніший тип сорочки — тунікоподібний. У боки такої сорочки вставляли прямі або розширені донизу клини. Від їх форми залежала ширина і силует сорочки: пряма або розширена донизу (північні райони України, Поділля, Закарпаття, Буковина). Тунікоподібна сорочка не мала морщення біля горловини.
Другий тип сорочок мав вставку в плечовій частині — полик. Горловину викінчували обшивкою, коміром-стійкою або пилогим коміром. Розріз найчастіше був спереду. Щоправда, на Поліссі і Півдні України траплялись сорочки з вирізом з боку грудей. У Карпатах побутували сорочки з розрізом на спині. У святкових сорочках розріз оформляли вишивкою або тканням. Комір защіпали на запонку («шпоньку») або ґудзик. Найчастіше комір з'єднували червоною стрічкою або червоним шнуром, який закінчувався китичками. Усі ці яскраві доповнення надавали строям певних характерних рис із різними нюансами художньо-емоційної виразності.
Довжина сорочок була різною. На Поліссі, Західному Поділлі, в Карпатах сорочку носили навипуск, поверх штанів, інколи її довжина сягала нижче колін. На Поліссі низ сорочки декорували червоним тканням або вишивкою. Своєрідну особливість мали короткі сорочки, які носили на Закарпатті.
Від основних видів сорочок походять їх різновиди, утворені кроєм, — так звана «стрілкова сорочка» і «чумачка». Перша дістала назву від стрілки (пагона), яку нашивали у плечовому шві. Сорочка-чумачка ширша, ніж звичайно, бо з боків має вставлені клини. Найбільш поширена чумачка на Півдні України. На Дніпропетровщині існує ще й різновид чумачки («лоцманська сорочка»), у якої широким є не тільки стан, а й рукави.санаторий Шахтер,
Поясний одяг — штани були двох типів: з широкими штанинами і вузькими. Неширокі штани, які кроїлися з двох прямих перегнутих полотнищ, з'єднаних прямокутною вставкою, у XVIII ст. носили на Поліссі і в західних областях України. В Карпатському регіоні горяни надавали перевагу вузьким вовняним штанам, оздобленим шнурами і вишивкою на бокових швах. У Західному Поділлі штани від коліна до низу, по горизонталі, декорували складочками («рісуванням»). У центральних областях України носили полотняні та вовняні штани з широкими штанинами, заправленими у халяви чобіт.
Пояс. У талії штани стягувалися мотузком («очкуром»). Крім того, носили різні за шириною шкіряні пояси. У XVI— XVIII ст. в Україні побутували старовинні чумацькі череси — довгий шкіряний пояс з пряжкою на одному кінці та ремінцем на другому. Черес був своєрідним сховком, кишенею, де чумаки зберігали гроші, а також обладунком. До череса підвішували кисет з тютюном, за нього закладали люльку. Широкі шкіряні пояси побутували в Опіллі. В Карпатах, зокрема у гуцулів, вони були дуже високими. Інколи черес застібався на п'ять пряжок і мав висоту 25—ЗО см. Гуцульські череси оздоблені металевою фурнітурою, емалями. Широкі шкіряні пояси («югаси») були розповсюджені у лемків. Крім шкіряних, побутували вовняні, ткані або брані пояси, які виступали кольоровим акцентом на тлі вбрання. На Поліссі іноді сорочку підперізували скрученим вовняним шнуром, обидва кінці якого завершувалися китичкою.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Нагрудний одяг. В Україні був широко розповсюджений нагрудний одяг, зокрема сукняний, хутряний, із будь-якої простої тканини на ваті. Спочатку безрукавки виготовляли нерозпашними, з розрізом для голови. Потім у буковинських і бойківських безрукавках збоку робили розріз і зав'язували шнурком під правою рукою. Справжніми мистецькими витворами, синтезом багатьох технологій і технік вважаються хутряні безрукавки карпатських горців: гуцулів, бойків, лемків. Потрібно виявити неабияке уміння і вправність для того, щоб виправити якісно шкіру, раціонально її розкроїти, а тоді ще й оздобити капелями, ґудзиками, металевими пластинками аплікацією зі шкіри, косичками, хутром, вовняними кольоровими кульками, шнурами.
Верхній одяг чоловіків, переважно сукняний, складався з традиційних компонентів: свита, сердак, опанча, кирея, бурка У центральних і південних областях України верхнім одягом служила свита. Похідними від неї були кирея, кобеняк, опанча. Свита була трьох типів, залежно від крою спинки: санаторий Карпаты, прямий без складок на спині; з прохідкою (не займана складками площина); спинка рясована, без прохідки (чумерка, чемерка, чекмень, черкеска). До свити в деяких випадках пришивали каптур. Тоді цей одяг перетворювався на кирею, кобеняк, опанчу, бурку.
Гуцульський сердак, бойківський сірак, поліська латуха зберегли давній тунікоподібний крій. До перегнутого полотнища з розрізом для голови вставляли з боків клини. Гуцульський сердак виготовляли з чорного, коричневого, білого, червоного сукна. Він був коротший за сірак і латуху, мав невеликий комір-стійку, прямі рукави. Сердак, як і інші компоненти гуцульського вбрання, дуже розкішно декорували: вишивкою, вовняними шнурами, кольоровими китицями, які чіпляли біля коміра. Частіше сердак носили наопаш. Бойківський сірак і поліську свиту-латуху шили довшими. Декорували, у порівнянні з сердаком, скромніше вовняними шнурами, інколи делікатною вишивкою, кольоровою тканиною на лацканах і манжетах.санаторий Женева, Своєрідний верхній одяг лемків — чуга («чуганя») ззаду мав прямокутний довгий комір, що закривав усю спину. Комір викінчувався тороками («свічками»). Вбрання мало довгі зшиті внизу рукави, які також закінчувалися тороками. Чуганю носили накинутою на плечі. Зашиті внизу рукави служили кишенями. Подібною за кроєм, але зі звичайними рукавами, була буковинська манта («мента»). У західних областях України побутував верхній одяг з полотна («полотнянка»).
Верхній зимовий одяг — кожухи носили в Україні всюди. Різнилися вони довжиною і оздобленням, а також формою крою коміра: від невисокої стійки до великого, який закривав спину. Кожухи декорували хутром, вишивкою, аплікацією. Відомі оздобленням богодухівські кожухи (Слобожанщина), кожухи Наддніпрянщини, Опілля, Поділля.
Взуття. Універсальним взуттям, як і раніше, у селян були постоли, личаки, черевики, чоботи.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
Отже, селянський чоловічий стрій XVI—XVIII ст. відрізнявся формою та декором. Його прикрашали вишивкою, тканням, аплікацією. Переважав білий колір з червоними акцентами та вкрапленням чорного і синього. І лише в Карпатах одяг селян відзначався барвистістю, яскравістю, з надміром червоного кольору й кольорових додатків.
Жіноче вбрання. Усі складові частини жіночого вбрання, за винятком прикрас, оздоблення одягу і головних уборів, були однаковими як у дівчат, так і в жінок. У XVI— XVIII ст. поширювались і вдосконалювалися ті компоненти, які побутували в Україні у попередні історичні періоди, зокрема в Київській Русі.
Дівчата готували собі вбрання заздалегідь, перед весіллям. Кожна молода дівчина мусила придбати для свого посагу певну кількість одягу. Число сорочок, запасок, крайок, намиста було виміром достатку і працьовитості. Звичайно дівчата мали в посагу десятки сорочок.
Вбрання дівчат приваблює і вражає різноманітністю і художньою довершеністю усіх його складових частин. Санаторий Весна Трускавец Від жіночого воно відрізняється насиченішим колоритом. Біла сорочка, плахта, верхній одяг у святковому і обрядовому строях гармонійно поєднуються в єдине ціле. Волосся заплітали в одну або дві коси. Носили їх або опущеними на спину, або укладеними вінкоподібно на голові. На Поділлі, Наддніпрянщині поширеною була зачіска «у дрібушки»: дві передні коси підплітали коло скронь, а потім усе волосся розподіляли на кілька пасем і заплітали в тоненькі кіски-дрібушки. Святкові зачіски виконувалися складніше — «у колокілки», «у зв'язки».
Звичним щоденним головним убором дівчат, як і в попередні історичні часи, була смуга тканини, або вишита стрічка. Її пов'язували так, щоб волосся на тім'ї залишалося відкритим.санаторий Алмаз, До начільної пов'язки ззаду прикріплювали стрічки, а над скронями застромляли квіти. У свята дівочий стрій збагачувався вінком з квітів, ковили, пір'я. Найбільш поширеними були вінки, сплетені з маку, чорнобривців, ромашки, барвінку, півоній, жоржин, а зимою — із штучних квітів. Вінок одягали тільки повнолітні дівчата. Вінок — це і знак цнотливості, тому збезчещена дівчина, за народними етичними нормами, не мала права його одягати. Складними були весільні вінки, а також весільні головні убори на твердих основах — обручах, прикрашених не тільки квітами, а й пір'ям, стрічками, намистинами мідними монетами, бляшками, дзеркальцями. У кожному етнографічному регіоні вінок мав свої особливості.
Заможні дівчата носили такі ж головні убори, але з дорожчих матеріалів. Начільна стрічка у їхніх вінках була із оксамиту, гаптована золотою ниткою, прикрашена перлами і самоцвітами.
Головні убори, як крона міфічного «світового дерева», спрямовані вгору — до неба, до сонця. То ж не дивно, що з ними були пов'язані космогонічні уявлення наших предків. Це засвідчують як форми, так і назви цього елемента вбрання, знаки сонця та місяця на них, а також зображення птахів, які в системі народного світогляду належать до вищого небесного світу.
Яскравий головний убір вдало поєднувався з іншими барвистими складовими частинами, одягу дівчат і молодих жінок.
Вбрання жінок включало білу довгу полотняну сорочку, плахту (центральні райони України, Слобожанщина, південні області України), спідницю з різних матеріалів, запаску, обгортку (Карпати), горботку (Поділля). У холодні дні як верхній одяг вбирали свиту або кожух.санаторий Шахтер, Майже повсюдно були поширені безрукавки із різних тканин. На голову зав'язували хустку, намітку, а на ноги взували чорні, зелені, червоні чоботи, черевики, а в Карпатах — розкішно декоровані шкарпетки і постоли. Шию і груди прикрашали намистом. На відміну від дівчат, заміжні жінки всіх соціальних прошарків, за давньою традицією, закривали волосся. Жіночий головний убір складався з багатьох деталей. Зокрема, під намітку одягали кибалку, очіпок, хустку. Очіпок («чепець», «чіпок») — це шапочка, пошита з тканини, яку жінки після весілля не знімали на людях з голови. Жіночі очіпки виготовляли з полотна, шовку, парчі. В урядовому записі, складеному в Стародубському магістраті 1719 р. по смерті Микити Потаповича, разом з іншими компонентами вбрання згадується «чепец на атласе, гаптований золотом, чепец на киндяку московский, чепец на черном атласе, гаптований золотом, три чепца на полотне, вьшитые золотом».
Від форми і висоти очіпка і кибалки (кільце, на яке намотували волосся) залежала форма всього головного убору, який включав убрус або намітку. Убрус («обрус») — старовинний головний убір, відомий з найдавніших часів. Його зображення знаходимо на багатьох книжкових мініатюрах XVII ст., а також на малюнках лицевих житій святих XVI—XVII ст. Поверх убруса, як і в добу Київської Русі, могли одягнути шапку., санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Починаючи від XV—XVI ст., на мініатюрах все частіше зображаються жінки в намітках на голові («перемітка», «перемєтка», «ручник», «серпанок»). Намітка — це довгий прямокутний шматок полотна 45 х 75 см завширшки і 3—5 м завдовжки. Способи пов'язування наміток можемо побачити на іконах XVI—XVIII ст. Аналіз портретного живопису XVII— XVIII ст. дає підстави твердити, що намітка була поширеним головним убором серед усіх українських жінок.
Дуже популярним головним убором була хустка. її пов'язували різними способами: кінцями під підборіддям, кінцями назад, на тім'ї, чалмоподібно.
Сорочка. Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка: тунікоподібна, з поликами і на кокетці. Жіночі сорочки не відрізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоби. Жіночі сорочки шили додільні, тобто довгі (до кісточок ніг) і з підточкою. Підточка — це нижня частина сорочки з іншого, грубшого, полотна. санаторий Карпаты В українському Закарпатті у жінок побутувала коротка сорочка; замість підточки тут носили білу полотняну спідницю. Сорочки були з відлогами комірами (західні області України) і з обшивкою горловини. Біля коміра або обшивки робили рясне морщення. Розріз-пазуха в сорочках знаходився спереду. Рукави на уставці й манжетах прикрашали вишивкою або тканням. Іноді декорували всю площину рукава — від плеча до манжета. Крім рукава, в жіночих сорочках прикрашали комір, пазуху, долішню частину одежі. Колорит, розміщення орнаменту залежали від традицій, які склалися в тій чи іншій місцевості України.
Запаски існували двох видів. Вужчі, які мають у верхній частині зав'язки, носять одразу дві: одну - спереду, другу ззаду. Інший тип запаски - широка. Нею обгортаю стан ззаду, а кінці сходяться спереду. Спереду одягають попередницю. Колір запаски буває червоний, синій, червоно-білий. Гуцули і бойки мають запаски яскравіших кольорів ткалися вони з вовни в суміші з шовковими нитками, а часом і металевими (срібними і золотими) нитками.
Дерга («джерга») виготовлялася з грубого сукна. Це робочий одяг - спеціально виткане полотнище, яким обгортали стан, утримувалося поясом або крайкою.санаторий Женева,
Спідниця з'явилася на східних землях України в кінці козацького періоду, у XVIII ст. На західних теренах вона була відома значно раніше. Спідниці шили із різних тканин: полотна, оздобленого вибійкою, різних привозних матеріалів, тканих із тонких або грубих вовняних ниток, — однотонні, у поздовжні пасочки, в клітинку.
Нагрудний одяг. Жінки, як і чоловіки, носили теплі хутряні або сукняні безрукавки. Важливим компонентом жіночого строю була корсетка («кірсетка», «керсетка»). Корсетки шили з тонкої вовняної тканини, оксамиту, шовку. їх оздоблювали вишивкою, намистинами, аплікацією з тканини, декоративними швами.
Верхній одяг. Жінки-селянки, як і чоловіки, носили свити із сукна. За кроєм жіноча свита була такою ж, як і чоловіча, вирізнялася тільки багатшим оздобленням. У всіх селянок побутували короткі куртки, капоти, гуні, бурнуси.
Чемліт у жіночому строї з'явився пізніше. Його шили з тонкого фабричного білого сукна, з коміром та манжетами, оздобленими чорним оксамитом, а часом і вишитими барвистими вовняними нитками. Спинка чемліта має підріз і зібрана від стану в складки.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
Юпка — це верхній жіночий одяг з черкесину, китайки, байки. За кроєм юпка нагадує корсетку, але з рукавами. Бувають юпки з кроєм у три, п'ять, сім «вусів»-складок. Колись «вуса» вважали прикметою заможності: чим багатша жінка або дівчина, тим більше «вусів» було в її одязі. За козацьких часів юпка оздоблювалася золотим позументом. Байкові юпки шили з зеленої, червоної, синьої тканини.
Прикраси. Найпоширенішою в Україні жіночою прикрасою було добре коралове намисто. У багатьох регіонах носили намисто із дутого скла. Відзначалися різноманітністю прикраси з металу. Заможні дівчата прикрашали себе дукатами, лічманами, згардами, силянками. Лічман — металева (срібна) кокарда з підвіскою. Згарда — намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик. Дуже багато виробів виготовляли в західних областях України з дрібного бісеру.
Дробинка («ланка», «силянка», «лучка», «ґердан», «криза»)— прикраса, виготовлена у вигляді стрічки, із срібних кольорових намистинок («пацьорок»). На обох кінцях виплетена стрічка має тороки, за допомогою яких вона пов'язується на шиї.
Шелести — шийна прикраса, яка також поширена у гуцулів. Це металеві дзвіночки або листочки, нанизані на ремінчик чи дротик.
У козацькі часи було популярним також намисто з бурштину. До прикрас слід віднести і пряжки-чепраги.Санаторий Весна Трускавец,
Намисто носили в будні й свята. В будні вбирали один разок, а в свято — скільки хто мав. Старші жінки одягали, як правило, один разок намиста. За народними віруваннями, намисто лікувало зір, болі голови (добре коралове намисто), зоб (бурштинове намисто), а також оберігало дівчину і жінку від «нечистої сили».
Отже, одяг козацьких часів відзначається високими мистецькими якостями, багатством тканин, золототканих складових частин і оздоб. Вбрання довге, силует об'ємний, пишний. У вишивці рукавів застосовуються грона виноградної лози, гілки калини, розкішні квіти.
У 1775 р. російська цариця Катерина II ліквідувала Запорізьку Січ і спеціальними указами заборонила носити українцям одяг із привозних золототканих тканин. На такий одяг мала право тільки козацька старшина, яку прирівняли до російського дворянства. Золототкані очіпки, корсетки, запаски, дівочі стрічки зберігалися у селян в скринях аж до початку XX ст.санаторий Алмаз

Мед, або, як його ще називають, "небесна роса",трускавец цены
в багатьох культурах — символ "солодощів". Мед, медові напої вважалися стравою богів. Поряд із медом шануються і бджоли — помічники божеств. За традицією, мед жертвується померлим, а також є засобом захисту від злих сил. А ще — символізує жіночі чари.Трускавец санатории
У міфології багатьох народів мед пов'язаний зі світовим древом. Так, за віруваннями стародавніх скандинавів, три медові джерела точаться з-під кореня священного ясена Іггдрасіля, кора якого теж укрита медовою росою. У мордовській пісні мед крапає із бруньок гігантської яблуні. Коріння цієї яблуні — на всю широчінь землі, гілки її — на все небо. Віск від меду, що скрапує, осідає на листочках. А на кінчиках тих листочків горять свічечки.
За деякими міфами, мед було вкрадено в богів, які єдині мали право споживати цю чудову страву. Існують міфи про походження меду зі слини, сліз, крові божества чи жертовної істоти. Розповідають також, що мед (як і бджола) з'явився з мертвого тіла.Санатории Трускавца
Міфологема меду в українців пов'язана з культом предків та поховальною обрядовістю. Мед входить до складу багатьох ритуальних страв, таких як кутя, коливо, сита, шулики. Кутю готують на Різдво, коли, за повір'ям, усі душі померлих родичів збираються в хаті на Святу вечерю. Коливо та сита — обов'язкові страви поминального обіду.санаторий Шахтер Трускавец
Мед є жертовною їжею тих духів, для яких, за народною уявою, "царство Христове закрито". Це мертвонароджені діти або такі, що померли відразу по народженні. Їх заведено поминати осібно на четвертий день Зеленого тижня, який зветься Русальним четвергом. Увечері цього дня на перехрестя доріг виносять мед у мисочці чи щільники. Це роблять із метою заспокоїти душі померлих. Якщо вранці мед буде з'їдений або початий, а санаторий Женева Трускавец навколо виднітимуться невеличкі сліди, значить, "русалочки потупали".
Існує думка, що мед у слов'янських казках функціонально споріднений із нектаром давньогрецьких міфів. Обидві ці страви виконують роль епічної мертвої води: "Тоді він (вовк) узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі живущою — оживив". Це пов'язано із дивовижними антисептичними властивостями меду. Давні греки використовували мед як розчин для бальзамування небіжчиків. Загальновідомим є факт, що тіло Александра Македонського, який помер у Вавилоні, везли до Александрії і поховали в саркофазі, наповненому медом.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец Це гарантувало майже довічне збереження тіла від тління. У давньогрецькій міфології таку ж функцію виконував нектар. Вживання цього чарівного напою забезпечувало вічну юність. Є міф про Тітона — земного юнака, якого покохала богиня Зоря. Щоб ніколи не розлучатися з Тітоном, Зоря випросила в Зевса дозвіл годувати свого коханого амброзією — їжею богів, що дає безсмертя. Але Зоря забула про нектар, який робить богів вічно молодими.санаторий Весна Трускавец Внаслідок, її нещасний коханець приречений був довіку жити у ветхому старечому тілі.
У народній словесності мед є синонімом багатства, достатку, про що свідчать вирази "жити як у меду", "і медом не заманити" (у значенні не звабити ніякими принадами), "і медом не годуй" (у значенні, що хтось має все жадане і йому більше нічого не потрібно). Коли щось особливо притягує людей, кажуть, що воно "як медом намазане". Мед часто згадується й у протилежному контексті. Про злиденне життя, скрутну ситуацію чи важкі обставини кажуть "живеться не з медом", "ні мед, ні кутя", "як мусі в меду", "вхопив шилом меду".
В українських епічних творах мед згадується нечасто.санаторий Алмаз Трускавец Зазвичай це характерна приповідка наприкінці чарівної казки: "І я там був, мед-пиво пив, та лише вуса обмочив" ("І я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, а до рота не попало"). Це своєрідне замовляння. Оповідач заявляє, що він — очевидець якихось дивовижних подій, причетний до таємниць потойбічного світу ("І я там був..."). Він, так би мовити, їв (точніше, робив вигляд, що їсть) за одним столом із мешканцями того світу їхню звичайну страву — мед-пиво. Але ж причастя їжею предків, отже, й переходу до іншого світу не відбулося, бо насправді ритуальне мед-пиво лише "по вусах текло, а до рота не попало".Санатории Трускавца

Мед пов'язаний із культом померлих ще й тому, що в певній своїй якості цей продукт мав алкогольні властивості, тому мед часто співвідносять із пивом. А у фольклорі ці два напої можуть взаємозамінюватися. Очевидно, саме це призвело до появи такого вислову, як "мед-пиво". Вираз "наварити меду (пива)" означає заподіяти щось дуже лихе, надзвичайно небезпечне для ворога. У поемі Т. Шевченка "Гайдамаки" є рядки:

...Наварили ляхи пива, санаторий Женева
А ми будем шинкувать,
Ляшків-панків частувать.

У колядках мед згадується як перший зі святкових напоїв. Він призначений лише для господаря хати, найпочесніших гостей та колядників:

А в цього пана скам'я застлана,
Та на тій скам'ї три кубки стоять:
В першому кубці — медок-солодок,
В другому кубці — кріпкеє пиво,
В третьому кубці — зелене вино.
Медок-солодок для пана того, санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Кріпкеє пиво для жінки його,
Зелене вино для його діток.

Мед символізує жіночі чари. У народній пісенності мед виступає сексуальним символом:

Була у нас бочка-дубівка,
У ній чіп коротенький,
Мед солоденький.
Не багато розточила,
Весь рід звеселила.

У піснях про кохання вживається вираз "медові вуста". Мед використовують у шлюбній обрядовості. У деяких регіонах України дівочу косу на весіллі розплітають стрілою і розчісують гребенем, вмоченим у мед чи вино. Символіка цього обряду прозора: стріла — символ чоловічого начала, давній атрибут підземного бога. Гребінь — символ жіночості, втіленням якої була прадавня Велика Богиня. Санаторий Весна Трускавец,

Із медовим сп'янінням пов'язане й таке поняття, як мед красномовства, характерне для давньої книжності. За скандинавськими міфами, мед поезії є сумішшю бджолиного меду та крові мудрого чоловічка Квасіра, вбитого злими карликами. Верховний бог Одін із великими труднощами зміг дістати цей напій, заплативши за нього власним оком. Одін віддав мед скальдам — мандрівним поетам-співцям, тому про них говорили, що вони черпають свою мудрість із ока Одіна. Отже, традиційне ставлення до поетів як до людей незвичайних, улюбленців богів певною мірою пов'язане з поняттям про поетичний мед. Проте іноді мед означає щось надмірно приємне. Так, вирази "обливати солодким медом", "як медом по губах мазнути", "з медом на вустах", "(говорити) з медом та маком" та інші вживаються на позначення гарних, зазвичай облесливих і нещирих промов. Тому-то й мудрість народна попереджає: "Не передай куті меду".

У XIV—XVI ст. асортимент убрання розширюється.Санатории Трускавца Суспільство все більше розшаровується на стани. З'являються нові форми одягу, котрі вирізняють той чи інший стан. У цей період дуже активно розвиваються ремесла. В усіх містах і містечках України проживали ремісники, які виготовляли ту чи іншу складову частину вбрання. Крім цього, у XVI—XVII ст. багато матеріалів і компонентів одягу ввозилося в Україну з інших держав.Санатории Сходница Крам зі сходу привозили купецькі каравани. З Києва такий караванний шлях ішов Дніпром до Кафи. Зі Львова каравани споряджалися аж до Константинополя. В Україну ввозилася велика кількість шовкових тканин, коштовних поясів, взуття. В архівних документах згадуються такі тканини як оксамит, адамашка, сукно люнське (ліонське), голландське, англійське, французьке, моравське.трускавец цены Звичайно, всі ці коштовні матеріали були здебільшого у побуті заможних верств суспільства.
Вбрання української шляхти і заможних городян. Архівні дані свідчать, що шляхта і заможні городяни одягалися дуже розкішно. Їхнє вбрання було пошите з дорогих тканин і тонкого сукна, привезеного з Англії, Нідерландів, Франції, Чехії, інших країн Європи та Арабського Сходу. Головні убори відзначалися різноманітністю форм і матеріалів: круглі оксамитові шапки,Трускавец санатории смушеві шлики, сукняні ковпаки, підбиті лисячим, соболиним, куничим хутром. Інші складові частини костюма українських шляхтичів і заможних городян виготовлялися також з дорогих привозних тканин. Їх одяг формувався під впливом іноземної моди того часу, проте багато елементів в одязі залишалося традиційними. Знатні чоловіки носили дві сорочки — нижню і верхню. Верхня сорочка з шовку або тонкого кельнського полотна дуже часто прикрашалася вишивкою. Низ сорочи заправляли в штани із тонкого привозного сукна.Миротель Трускавец
Верхнім одягом заможних міщан і шляхти був оздоблений шовковими шнурами. В одному з реєстрів викраденого майна згадується сукман із муравського сукна з нашитими на ньому червоними і чорними шнурами. Гардероб заможних включав однобортні та двобортні жупани. Серед українського міщанства побутувала також сукняна плащоподібна ферезія, прикрашена на грудях петлицями,санаторий Шахтер Трускавец а також плащоподібне сукняне вбрання з каптуром («ярмак», «опанча»). Подекуди таке вбрання називали «гунею», а одяг з відлогою (каптуром) — «кереєю». Зимою шляхтичі носили делію, пошиту з оксамиту або дорогого тонкого, найчастіше зеленого, сукна, підбиту дорогим хутром (ведмедя, вовка, куниці, соболя, горностая), з великим хутряним коміром, прикрашену золотими або срібними шнурами. Плащоподібний безрукавий одяг застібали коштовною оздобою («аграфою», «клямрою») на правому плечі.санаторий Женева Трускавец
Поширеним зимовим одягом були хутряні кожухи і шуби. Хутро покривали дорогими тканинами. Застібали верхній одяг ґудзиками з коштовних металів. Як правило одяг людей вищих станів включав спідній жупан. Поверх жупана одягали ферезію, керею чи будь-яке інше вбрання. Всюди в Україні поверх жупана носили каптан — «кунтуш». З іконографічного матеріалу відомі кунтуші не лише з розрізом навпроти ліктів,санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец а й з розрізом рукавів, що починаються від пройми, а також з рукавами, розрізаними по всій довжині. Кунтуш міщанина, або каптан, був без характерних поздовжніх розрізів на рукавах. Кунтуші прикрашали золотою тасьмою. Носили їх розстібнутими, показуючи нижній жупан, або застібнутими, підперезаними широким поясом.
Верхній одяг міщани підперізували золототканими литими або срібними вузькими, зіставленими з окремих ланок, поясами, іноді оздобленими коштовним камінням.
Найбільш поширеним взуттям були високі чоботи з кольорового сап'яну і низькі — «боти». Іноді чоботи носили зі шпорами.санаторий Весна Трускавец
Отже, одяг людей вищих станів був яскравим, розкішним, декорованим вишивкою, золотим позументом, шовковими шнурами.
Вбрання козаків. Багатством форм, вишуканістю, барвистістю відзначався одяг українського козацтва. За своїм соціальним станом українське козацтво XVI—XVIII ст. не було однорідним. Тому й одяг був різноманітним і свідчив про станову належність козака. Одяг рядового козацтва — скромний, нагадує селянський. У запорожців похідний одяг був бідним, але вдалі військові походи на турок, татар давали змогу козакам одягатись у дорогі трофейні речі — шуби, жупани, саєтові (тонке англійське сукно) шаровари, шовкові сорочки, шапки-шлики, чоботи, чекмені. Тому домашній парадний одяг у козаків був розкішним. Крім названих видів одягу, козаки носили сукняні широкі киреї й короткі юпки, схожі на турецькі куртки, короткі шкірянки.санаторий Алмаз Трускавец
Одяг запорізького козацтва включав білу сорочку, шаровари, часто оздоблені широким золотим позументом уздовж бокових швів, пояс, черкеску, сукняний напівкунтуш, каптан, жупан, виготовлений з грубого сукна, хутряну шапку з чорних лисиць, шапку із шликом, який закінчувався золотою китицею, чоботи.Санатории Трускавца

У XVIІ—XIX століттях в Україні, крім гаптування, тобто вишивання золотом і сріблом, що виконувалися в монастирях черницями, існувало багато поміщицьких майстерень, де жінки-кріпачки вишивали речі панського побуту: скатерки, серветки, різноманітний одяг, предмети оздоблення інтер'єру. Відомі майстерні Гудим-Левковичів у селі Григорівка на Київщині, Санатории Трускавца Тарновських у Качанівці, Сокиринцях на Чернігівщині, в селах Яланець, Клембівка на Поділлі, Бурімка, Долина на Полтавщині. В цих майстернях жінки-кріпачки вишивали для поміщика та його родини різноманітні предмети побуту та одягу.
З кінця XVIII до 80—90-х років XIX століття найбільшого поширення набула вишивка бісером. Малюнки й сам бісер надходили переважно з-за кордону. Основними центрами бісерного виробництва були Венеція та Богемія. Виробництво скла у Венеції має давні традиції, про що свідчать мозаїки собору Сан-Марко, будівництво якого розпочалося в X столітті. З 1221 року всі склодувні майстерні, з метою запобігання пожежам, були переведені на острів Мурано. Саме там і утворився центр з виготовлення бісеру, який упродовж тривалого часу залишався єдиним в Європі.
Венеціанська республіка пильно охороняла секрети виготовлення бісеру. Монополія Венеції зберігалася аж до кінця XVII століття, а на початку наступного конкуренцію їй склала Богемія. Різні методи виробництва були наслідком того, що існували й різні види бісеру: круглий — венеціанський і гранчастий — богемський.
Бісер продавався у вигляді так званих «бунтиків» — маленьких в'язаночок з 10—12 ниток, з'єднаних на кінцях печаткою фірми. Для створення одного бісерного виробу необхідно було 20—30 видів бісеру. Загальна ж кількість видів бісеру (за розміром, кольором) сягнула майже 1500. Найдавніші бісерні вишивки виготовлялися шитвом «у прикріп». Виконуючи його, нитка з нанизаним на неї бісером викладалася відповідно до контуру малюнка й прикріплювалася іншою ниткою. Трускавец санатории Пізніше у зв'язку з появою великої кількості дрібного бісеру, майстрині перейшли на вишивку за клітинками, подібну до вишивки хрестиком.
На початку XIX століття основою бісерних вишивок було полотно, в якому кожна сторона клітинки дорівнювала двом ниткам основи. Наприкінці 1830-х років почали використовувати для основи канву з паперу з круглими дірочками, відстань між якими відповідала розмірові бісеринки. Поява канви, хоч і спростила роботу майстринь, водночас значно погіршила естетичні й технічні властивості виробів. Пізніше почали використовувати канву з тканини, що значно збільшило розмір клітинок, отож і малюнка. Крім вишивки, для виготовлення бісерних виробів часто застосовували в'язання гачком.
Вишивка бісером широко побутувала як у вищих сферах суспільства, так і в поміщицькому середовищі. Вишивали не тільки доньки поміщиків, а й самі поміщиці, виготовляючи величезну кількість різноманітних виробів з бісеру для того, щоб прикрасити власний побут. Це різноманітні гаманці, сумочки, портмоне, чохли для меблів, вставки на ломберні* столики, обкладинки альбомів, картини (як із жанровими сюжетами, так і з різноманітними квітковими букетами, романтичними пейзажами).
Багато вишивали також і в монастирях на замовлення світських людей. Ці вишивки вирізнялися особливою досконалістю художнього й технічного виконання.
У панських майстернях жінки-кріпачки для потреб поміщика та його родини виготовляли численні вироби, які вражають складністю вишивки, на виконання якої витрачалось іноді по кілька років.
Вишиванням захоплювалися не тільки жінки, а й чоловіки. Образ губернатора, який вишиває, — то не лише творча фантазія Гоголя. Це був типовий факт того часу. За згадками сучасників, і сам Гоголь любив вишивати, але приховував це від сторонніх. Подобалося вишивати також і Лєрмонтову.
Вишивка бісером. Перед вишиванням увесь бісер розкладають у маленькі плошечки за кольором. Малюнок вишивки, зображений по клітинках, кладуть перед собою і лінійкою відокремлюють перший ряд. Так зручніше слідкувати за малюнком і добирати бісер необхідного кольору. Трускавец санатории Кожна клітинка малюнка відповідає окремим бісеринкам. Закінчивши вишивати перший ряд, лінійку пересувають на один ряд і виконують другий і т. д. Вишивати необхідно за рядами, разом із тлом, тобто ввесь малюнок від одного краю до іншого. Якщо тло не зашивається, а малюнок складається з окремих груп, поєднаних між собою, то краще за рядочками вишивати кожну групу. Тканина має бути щільно натягнутою в пяльцях.
Існує два види прикріплення бісеринок до тканини.
Перший — санаторий Шахтер найпростіший. Через кожну бісеринку протягується дуже тонка голочка з шовковою, краще з капроновою, ниткою і стібком прикріплюється до тканини. Стібок повинен лягати на зворотному боці вздовж ниток тканини, а голка, як у звичайній вишивці, входити між нитками тканини (рис. 1). При такому методі роботи зворотний бік вишивки буде чистий. Не слід допускати, щоб на зворотному боці були довгі переходи робочої нитки.
Другий вид прикріплення бісеринок застосовує шов з перехватами, або прикріпками. В такому разі вишивка йде за рядками. На закріплену з правого краю робочу нитку послідовно, відповідно до малюнка, нанизують різнокольорові бісеринки. Нанизавши всі бісеринки одного рядка, нитку з ними прикріплюють з лівого краю і зворотним ходом голки роблять прикріпки (рис. 2).
Стібки прикріпок мають лягати між бісеринками. Прикріпки можна виконувати іншою ниткою.
Іноді натрапляємо на такий дрібний бісер, що навіть дуже тонка спеціальна голка не пролазить у нього. В подібному разі кінець робочої нитки змащують клеєм, що дуже швидко висихає (ПВА), протягують її крізь бісеринку, потім втягають нитку в голку і прикріплюють бісеринку до тканини. Окрім цього, необхідно застосовувати другий вид — шов «у прикріп».
В XIX столітті набуває поширення вишивка білим шовком на тонкій прозорій тканині. Нею прикрашали очіпки, шарфи, носові хустинки, різноманітні деталі жіночого вбрання. В основі орнаментації — тонко прорисовані вибагливі квіти, пишні букети, перев'язані стрічками, бантами. Для підсилення святковості й піднесеності додавали золоту і срібну нитки, мереживо.
Як відомо, Тарас Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, замальовував його крій, оздоблення, характерні деталі. Не випадково у своїх творах він намагався звернути увагу глядача то на вишиту сорочку в портреті Василя Кочубея, то на вишитий прозорий рукав блузи, прикрашеної білим шитвом, в портреті Марії Максимович, Санатории Трускавца любовно виписував орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія».
Речі, які дійшли до нашого часу й пов'язані з ім'ям Великого Кобзаря, викликають особливий інтерес. За переказами, жінки-кріпачки в Сокиринцях вишили за малюнками Шевченка блузу й хусточку. Прозора, мов обсипана яблуневим цвітом, вишивка блузи — наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, що тількй-но пробуджується й розквітає в душі.

До цього етнографічного регіону належить Північне Прикарпаття (Львівщина й частково Тернопільщина), гірські райони Карпат (Івано-Франківська, частково Львівська області) та Закарпаття.
Вишивки Львівської області становлять окрему групу. Тут вирізняються Сокальський, Городоцький і Яворівський райони. Вишивкам Сокальщини властиві легкі узори рукавів жіночих сорочок, що створюють враження тонкого мережива. Їх виконують переважно хрестиком нитками чорного кольору.
Для Городоцького району типові орнаменти, складені з санаторий Шахтер багатопроменевої розетки та її фрагментів. Вишивають червоним, додаючи синього, рідше чорного кольору, так званим городоцьким швом.
Високими художніми якостями характеризуються вишивки Яворівщини. Тут склався свій спосіб вишивання, що набув широкої популярності. Наприкінці XIX століття його називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», що їх вишивали хрестиком, «стебнівкою». З 20-х років XX століття майстрині почали вишивати рослинний (квітковий) орнамент гладдю («кладенням»), сміливо користуючись жовтими, синіми, червоними, зеленими нитками.
Сучасні майстри Львівщини — заслужений майстер народної творчості Марія Федорчак-Ткачова, Ганна Надвірна, Олімпія Гушул та інші — використовують і розвивають надбання своїх попередників.
Городоцький шов «півмісяці» поширений у вишивці Городоцького району Львівщини. За композицією ці вишивки являють собою чергування круглих розеток — «місяців» або «півмісяців» з ламаної стрічки. «Півмісяці» вишиваються переважно червоним кольором у техніці гладі. Стібки гладі кладуться щільно, один до одного, початок стібка сусіднього сектора збігається з кінцем стінки попереднього (рис. 48).

«Вужики» (або «ламана волоска») вишиваються білими нитками на синьому тлі. Цей шов є різновидом широкого «тамбурного шва» (рис. 49). Виводимо голку з робочою ниткою на лицьовий бік в точці 1. Вколюємо в точку 2, відступивши вправо на відстань, що дорівнює ширині майбутнього шва, виводимо її знову на лицьовий бік в точці 3. При цьому робоча нитка повинна утворювати петлю й лежати під голкою. Маємо перший стібок. Потім знову робимо нахилений стібок 4—5 і т. д.Санаторий Весна Трускавец  Момент виконання цього руху показано на малюнку. Чим менша відстань 1—3, тим щільнішим виходить шов.

«Триступенева кривулька» застосовується як обводка до орнаменту. Вона поєднує в собі шов «уперед» і «назад голку». Виконується справа наліво за рахунком ниток тканини. Закріплюємо робочу нитку в точці 1 (рис. 50) і, виконавши стібок 1—2 «назад голку» на три нитки тканини, знову виводимо голку в точці 1 на лицьовий бік. Наступний лицьовий стібок виконуємо вправо вниз.  Відрахувавши чотири горизонтальні і три вертикальні нитки тканини, переводимо голку на зворотний бік у точці 3. Потім на звороті тканини робимо стібок на три нитки тканини до точки 4. Виводячи голку в точці 4 на лицьовий бік, швом «назад голку» виконуємо лицьовий стібок 4—3, а зворотний 3—5, тобто по зворотній стороні тканини, треба відрахувати шість вертикальних ниток тканини. Далі швом «назад голку» виконуємо наступні два лицьових стібка 5—4 та 6—5. Голка, виконавши стібок 6—5, повертається в точку 6 — початок стібка. Знову робимо нахилений стібок 6—7, і голка виходить на лицьовий бік в точці 8. Потім повторюємо три стібки «назад голку» і т. д.

Аплікація, або «накладне шиття». Аплікація — вид художнього оформлення виробів кольоровими клаптиками тканини чи шкіри, попередньо вирізаними й нашитими на окремі елементи узору.
Для цього краще застосовувати несипкі тканини — драп, сукно та ін. Якщо тканина сипка, її попередньо дуже накрохмалюють і прасують через вологу тканину гарячою праскою.
На тканину наносять потрібний рисунок. Деякі його деталі переводять на клаптики, вирізують і накладають їх по рисунку на тканину. Потім окремі частини узору приметують до тканини і пришивають по контуру будь-яким швом: гладдю, «тамбурним», «строчкою», «ретязем» тощо. Поверхню вишитого узору додатково можна прикрасити різними швами, Трускавец санатории намистинками, ґудзиками і т. д.
Трохи інакше виконують аплікацію з тюлю. На лицьовий бік тканини наносять рисунок. Потім під тканину, тобто з вивороту, пришивають тюль. По лініях рисунка вишивають густою гладдю або «петельним швом», захоплюючи кожним стібком обидві тканини. Таким самим швом зшивають тюль з тканиною по контуру вставки. Після цього зайві шматочки тканини навколо вставки вирізають і виходить вставка з тюлю, на якій аплікацією з тканини виробу виконано узор.
Складочки прикрашають вирізи сорочок і низ рукавів. Поверх дрібно закладених складочок виконується вишивка різними узорами. На рис. 51 продемонстровано техніку вишивки по складочках. Стібок — горизонтальний, що захоплює відразу дві, іноді три й більше складочок залежно від узору.

Китиці. Верхній одяг прикрашають китицями. Вони виконуються таким чином: м'яку вовняну нитку намотують на дощечку, ширина дощечки відповідає довжині майбутніх китиць. Кінець робочої нитки втягують у голку й кілька разів обмотують один з перегинів намотаних ниток. Робочу нитку зав'язують. Потім розрізають ножицями протилежний перегин і робочою ниткою, що залишилася, пришивають китицю в потрібному місці.
Закарпаття вирізняється самобутністю технік виконання й кольорової гами, яка охоплює до 10—15 барв. Використовуються також бісер, стеклярус, лелітки (металеві блискучі кружечки). Рукава жіночих сорочок — густі, без пробілів, виконані «кучерявим» стібком, «заволікуванням», а також прозорим шитвом. Особливо цікаві сорочки з брижами. Це густо зібрані складки з вишитими поверх них узорами на манжетах, навколо шиї.
Окрему групу становлять вишивки Гуцульщини, історико-етнографічного регіону, куди входять гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і Рахівський район Закарпаття.
Кожний район, навіть село має художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхній власник. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди підпорядковані якомусь основному, провідному. Завдяки цьому складається чорно-фіолетова гама санаторий Шахтер верховинських вишивок, темно-вишнева — пистинських, ясно-червона — яворівських, зелено-голуба — села Річки. У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотаво-жовтим і зеленим. Цікавими є узори, у яких нитки кладуть у двох протилежних напрямках, через що колір має два різні відтінки. Снятинський одяг прикрашають білим, прозорим шитвом, мережками, багатим рослинним візерунком.
Місцевою своєрідністю характеризуються вишивки села Космач. Космацька вишивка — яскраве художнє явище. Упродовж тривалого часу вона зберігає свою мистецьку самобутність. На противагу гуцульським вишивкам, в яких орнамент суцільно вкриває поверхню рукава, тут основну увагу в жіночих сорочках зосереджено на вишивці уставки, яка горизонтальною смугою прикрашає біле тло рукава. Вона вишивається окремо, а потім за допомогою вузенької стрічки узору «обшиття» прикріплюється до виробу. Від різниці широкого рукава і вужчої уставки утворюються «призбирки», які народні майстрині перетворили на засіб художньої виразності. Космацькі уставки виконуються дрібним хрестиком, лише «снурки», що обрамлюють орнаменти в єдину композицію, вишиваються дрібними скісними стібками. Це «пшеничка», «сосонка», «кривулька». Основна прикмета космацької вишивки — осіння гама кольорів, насичена червоними, оранжевими, жовтими тонами. Чоловічі та жіночі сорочки вишивають тільки хрестиком. Рисунок їх має чітку геометричну будову, всі елементи з'єднані в ланцюжок і ніби рухаються в один бік — «летючий», «безконечник». Назви космацьких орнаментів пов'язані з формами зразків: географічні — «микулицькі», «рожнівські», рослинні — «дубовий лист», «соснові», «сливові», «черешневі», тваринні — «баранкові», «качурові», «павукові» тощо. Найулюбленішою є композиція орнаменту «лекачі», яка справляє враження руху завдяки динамічній побудові різноманітних трикутників, зірок, квадратиків. Космацькі вишивки лягають густими лініями орнаментів без просвітів білого тла.
Велична краса карпатської природи з її яскравими глибокими барвами сприяла виробленню своєрідної образотворчої мови. Так, у вишивці Гуцульщини поширеним є монументальний геометричний орнамент, контрастні зіставлення кольорів. Оперуючи простими геометричними елементами, їх різноманітним колірним забарвленням, народні майстрині створюють неповторні оригінальні вишивки.
На Гуцульщині й досі більшість жінок вишиває. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння в їхніх роботах! Техніки вишивок дуже складні, потребують великого хисту і вправності. Найпоширенішою серед них є «низинка». Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивну колірну гаму. Майстрині застосовують такі давні техніки, як «колення», «кручення», «позадголковий шов». Рукава жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою — дрібними «розетками», «кочільцями», «ромбиками», іноді вишивку розмішують у вигляді скісних орнаментальних смуг різної ширини.
Вишивці кожного району, навіть села притаманна художня своєрідність. Так, у Яворові орнаменти були «сливові», «черешневі», «соснові», «кручені». Найулюбленішим мотивом залишався узор «скриньковий» у вигляді ромбів або зиґзаґів, утворених прямокутниками, а також малюнок «головкатий» — у вигляді ромбів чи трикутників з маленькими ромбиками-«головками» на верхніх кутах. Колорит яворівських вишивок червоний, підсилений жовтим, зеленим і чорним. Поступово гама змінюється в бік багатобарвності: переважають блакитні, зелені, сині кольори, у брусторівських вишивках — зелені, чорні. Вовняні, високого рельєфу вишивки поступаються місцем тонким бавовняним. У верховинській вишивці домінує чорний колір, орнаменти утворюються від різноманітної комбінації ромбів, трикутників. Відмінність вишивки цього мистецького осередку полягає в детальному розробленні середини елементів. Кожна форма орнаменту подрібнюється на маленькі квадратики, які, мов перлини, заповнюють увесь внутрішній простір. Улюбленими є мотиви «очкатий», «качуровий», «скриньковий».
У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотаво-жовтим і зеленим. Снятинські вишивки виконують білим, прозорим шитвом, мережками «цирками» багатих рослинних візерунків.
Щедро, барвисто, з великим художнім смаком оздоблюють на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки*, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Серед орнаментації трапляються антро- та зооморфні мотиви. На спинках кептарів, на всю їхню висоту вишивали людську постать, а біля талії — низку маленьких фігурок. Стилізовані зображення жіночої фігури, що мають відгомін давньої символіки, характерні для оздоблення бокових швів сердаків, на рукавах кожухів. У селах Вербовець, Санатории Трускавца Старий Косів поширений мотив багатоногих птахів з піднесеними й розпущеними крилами, що укладалися рядами в орнаментації рукавів кожухів. Космацький кептар щедро прикрашений квадратами коричневого сап'яну, густо вибитими металевими прикрасами — капселями, жаб'ївський — вишитий барвистими вовняними шнурками з перевагою зеленого, верховинський — по низу оздоблений широкою узористою стрічкою кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі зубці з сап'янових аплікацій, вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкривають візерунками аплікацій з мотивів «рачки», «кучері», «зубці», улюбленим є мотив «дерева життя». Не можуть залишити людину байдужою розшиті вишивкою місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не тільки зміцнювала лінії швів, але й була яскравою декоративною оздобою. Сердаки обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простоту й лаконічність крою. Вишивали мотиви «кучері», «звізди», «зубчики», нашивали яскраві червоні ґудзики, китиці.
У Косові жила і працювала знаменита майстриня Ганна Герасимович (1889—1974). За величезний внесок у розвиток вітчизняної художньої культури їй одній з перших на Гуцульщині було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України. Усе своє творче життя Ганна Герасимович збирала й вивчала скарби народної вишивки. Зачарована побаченим, вона створила нові рисунки, що лягали на полотно скатерок, серветок, доріжок, сорочок. Під її вправними руками утворювалися гуцульські орнаменти: «скриньковий», «головкатий», «лумеровий», «чічкатий» та ін. Її вишивки — це поєднання вікових традицій Трускавец санатории народної творчості та індивідуальних пошуків художниці. Узори, виконані майстринею, приваблюють тонким відчуттям колориту, життєрадісною гамою колірних сполучень — червоного, жовтого, оранжевого, зеленого, чорного. Найулюбленішою технікою майстрині була «низинка», але вишивала вона також хрестиком, білою мережкою — «циркою». Основою її композицій найчастіше були ланцюг видовжених ромбів з тонкою філігранною розробкою всередині й зовнішнім обрамленням «гребінчиком», «кучериками» тощо. Вишивки прославленої художниці зберігаються в багатьох музеях країни.
Серед учнів Ганни Герасимович — заслужений майстер народної творчості України Ганна Кива (1930— 1981). Народилася вона на Київщині, в дитинстві навчилася від матері вишивати, виявивши великі здібності. Навчаючись у Косові, назавжди полюбила мистецтво цього краю. В орнаментах «Селянської скатерті», серветок «Голуби», «Два кольори» використано мотиви вишивок Карпатського передгір'я, сіл Городенківського району, в орнаментах диванних подушок «Квіти з полонини», «Зірочки» бачимо нове переосмислення народних мотивів «рачки», «кучері», «чічки», «головки».
Параска Хім'як з уславленої династії Шкрібляків мистецтва вишивки навчилась у дитинстві від своєї тітки Катерини Шкрібляк-Корпанюк — першої в Яворові вишивальниці. В яскравій мажорній гамі орнаментів вона передає всю красу карпатського краю. У вишивках Параски Хім'як вражає насамперед здатність майстрині шукати й знаходити нові художні рішення, створювати неповторної краси узори. Скатерки, рушники, сорочки приваблюють своєю розмаїтістю, підкресленою декоративністю. Вона використовує традиційні народні мотиви: «скриньки», «кривульки, «кучері», мажорну гаму кольорів: червоних, жовтих та ін.
Етнічні райони Карпат дотепер зберегли свої традиції вишивки. Саме тому вирізняється вишивка Бойківщини, Опілля, Покуття. Покуття займає територію на південному сході в межиріччі Дністра, Бистриці Надвірнянської, Ворони та Пруту. Покуття розташоване у Придністровській частині Поділля та Прикарпаття, охоплюючи райони Снятинський, Городенківський, Тлумацький, частково Коломийський, Тисменицький. У с. Корнів Городенківського району популярною є вишивка дрібним хрестиком орнаментів в поєднанні з мережкою хрестатою, в с. Ясенів Пільний — сорочки, в яких плечики вишиті орнаментом «розкалисті». На Покутті поширеним був звичай сорочки «рісити». Варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відмінності. У Стецеві «червонєнки» були оранжевого кольору, у Воронівцях і Раковцях (Городенківський район) — темно-вишневого.
Улюблений сюжет узору — композиція із чотирикутників, уся площина яких заповнювалася нитками блискучого кольору. Сорочки «чорнєнки» носили заміжні жінки. Оздоблювали їх здебільшого орнаментом геометричних мотивів. Це скісні вертикальні або розміщені в шаховому порядку лінії, що суцільно вкривали весь рукав. Нижче плечика й «морщенки» смуги орнаменту розташовувалися горизонтально у три-чотири ряди, складаючись із різноманітних елементів: ромбів, квадратів, зигзагів. Особливістю сорочок є ажурне мережання окремих частин, шви перетворювалися на широкі орнаментальні смуги, переважно вишневого кольору. Трускавец санатории На Покутті трапляються мотиви геометричного орнаменту — ламана лінія, хрест, квадрат з гачками, що виконувалися «вирізуванням», «виколюванням», у Снятинському районі — білим, у Тлумацькому — чорним.
Село Виженка Чернівецької області славиться народними умільцями. У руках Параски Клим розквітають усі барви цього краю, багатство кольорів лягає на полотно рушників, сорочок. Особливо майстерно вишиває вона сорочки «рукав'янки», щедро прикрашені скісними лініями орнаментальних узорів. Найулюбленіша гама кольорів — поєднання жовтого й коричневого або вишневого й зеленого.
Поблизу Чернівців, у Лужанах, Новосілці, у свята дівчата вдягають оздоблені бісером сорочки, суцільно вишиті на рукавах, грудях рослинним орнаментом. Яскраві, соковиті кольори вишивок переливаються на сонці усіма барвами райдуги і справляють незабутнє враження.
У містечку Вашківці, неподалік від Чернівців, Жив і працював заслужений майстер народної творчості України Григорій Гарас (1901 — 1972), який присвятив усе своє життя мистецтву орнаментики. На основі народних зразків буковинського орнаменту він створив понад три тисячі нових малюнків для вишивок і ткацтва, чим надзвичайно збагатив скарбницю народного мистецтва. По світу мандрують узори, створені Григорієм Тарасом, радуючи людей своєю декоративністю, підкресленою яскравістю, гармонією колірних сполучень, енергійним ритмом ліній. Традиційну буковинську вишивку майстер наповнив диханням нової епохи, вніс нові ритми, кольорові сполучення.Санатории Трускавца
Народні традиції вишивки Буковини творчо продовжують Ніна Медвецька, Вікторія Лека, які створюють красиві жіночі блузи, різноманітний дитячий одяг. Композиції рослинного та геометричного орнаментів на їхніх виробах чіткі, лаконічні, малюнок часто полегшений, обводиться смужкою чорного кольору, що надає йому графічної виразності.
Вишивка — один з найбільш масових і улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно застосовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності й неповторності. Нині вишивка органічно ввійшла в наш побут, прикрасила сучасний інтер'єр. Речі з вишивкою дуже популярні в нашій країні й за кордоном.
Кольорова гладь з настилом поширена на Буковині. Настил виконується нитками більш м'якими, ніж ті, якими вишивають. Стібки настилу кладуться щільно, один біля одного. Напрямок стібків настилу має бути перпендикулярним до майбутніх стібків вишивки. Для отримання опуклішої вишивки кладуть кілька шарів настилу, до того ж в центрі поверхні, що застеляємо, стібки коротші. Внаслідок цього в центрі утворюються три шари настилу, а по краях — два. Кожний шар настилу розташований до попереднього під кутом.

Борщівська вишивка - це сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візиткою краю.
Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір вишиття пов’язаний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII ст. Борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і татар. Вороги безжально спустошували і грабували села, забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками. І клятву виконали.Санатории Трускавца
Особливу цінність і нині має давня бабусина й прабабусина сорочка. Саме вона цінується і в Україні, і за кордоном. Відома вона як «борщівська бавляна сорочка», шита «по рукавах». Найголовнішими її ознаками є біле домоткане, здебільшого конопляне полотно, простий крій і густий, тугий візерунок, вишиття грубою вовняною ниткою – «чорною бавною». Саме ті жінки санаторий Шахтер, які вишивали такі сорочки у 20-30 роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною обіцянкою.
При всій різноманітності борщівських вишиванок, адже практично не зустрічається двох абсолютно однакових, існувала чітко вироблена тридільна система розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита - уставка, під нею - морщинки, тобто підуставкова смуга вишивки і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) мала конкретні назви.
Відтак борщівська Трускавец санатории чорна сорочка займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання.
Борщівська вишивка є унікальним і неповторним народним мистецтвом. Вона відома не лише в Україні, але й поза її межами. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська, як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

Голубці. Пшоно (на правобережній частині Півдня України, Південному Поділлі, у Карпатах — кукурудзяні крупи, на Полтавщині — гречку) злегка приварювали, змішували з підсмаженою цибулею, свинячими шкварками,санаторий Алмаз Трускавец а у свято — з сирим м'ясним фаршем, додавали спецій та начиняли цією сумішшю запарені свіжі або квашені капустяні листки. Навесні капусту заміняли молодим листям червоного буряка, а на південному заході — молодим листям винограду Потім голубці злегка підсмажували, складали у горщик,Санатории Трускавца заливали — у піст водою навпіл із квасом, у м'ясоїд юшкою на кістках чи м'ясі, додавали сметани і ставили у добре витоплену піч. Голубці вважалися готовими, коли капуста ставала м'якою.
На Лівобережжі та Півдні голубці робили великі, на цілий капустяний лист, а у Подністров'ї та Карпатах листя ділили на декілька часток (господиня, яка робила великі голубці, вважалася там ледачою). Полтавські куховарки віддавали перевагу великим голубцям за те, що вони соковитіші.
Санатории Трускавца Голубці готували на повсякдень, але у більшості районів Правобережжя, крім Полісся, вони входили й до складу святкового меню. З 20—30-х років нашого століття голубці почали начиняти рисово-м'ясною сумішшю, а тушкувати, додаючи замість квасу томатний сік, соус чи пасту.Санатории Сходница

ВАРЕНИКИ З ПЕЧІНКОЮ І САЛОМ
Печінку обчищають від плівок, відварю­ють, пропускають через м'ясорубку ра­зом з вареним свинячим салом, додають дрібно посічену підсмажену цибулю, пе­рець, сіль, добре перемішують і роблять вареники.
При подачі на стіл гарячі вареники по­ливають розігрітим вершковим маслом.
Для начинки — 700 г печінки, 100 г сала, 2 цибулини, 4 горошини чорного перцю, 2 ст. ложки масла.
Трускавец санатории
ВАРЕНИКИ З КАРТОПЛЕЮ І ГРИБАМИ
Картоплю обчищають, відварюють, про­пускають крізь м'ясорубку, додають злегка підсмажену дрібно посічену ци­булю, мелений перець, сіль, січені варені гриби і все добре змішують. Із тіста і картоплі роблять вареники і варять їх. При подачі на стіл вареники поливають олією з підсмаженою цибулею.
Для начинки — 1кг картоплі, 2 цибу­лини, 4 ст. ложки олії, 100 г сушених грибів, 4 горошини чорного перцю.
ВАРЕНИКИ З КАПУСТОЮ
Квашену капусту віджимають від соку, а свіжу обчищають, промивають і дрібно шаткують. Підготовлену капусту тушку­ють до готовності, додаючи половину жиру, томату, води або бульйону. Потім додають злегка підсмажену цибулю, ко­рені, сіль, цукор, все змішують і знову підсмажують, щоб капустяна начинка трохи підсохла. Із тіста і заправленої капусти роблять вареники і варять їх. При подачі на стіл готові вареники поли­вають олією, змішаною з підсмаженою цибулею.трускавец цены
Для начинки — 1кг капусти квашеної або свіжої, 2 ст. ложки жиру, 1 ст. ложку цукру, 4 горошини чорного перцю, 2 цибу­лини.
ВАРЕНИКИ З КАПУСТОЮ ТА ГРИБАМИ
Санатории Сходница
Тушковану капусту змішують з підсмаженою цибулею і грибами, до­дають сіль, мелений перець і добре пере­мішують, після чого роблять варе­ники.Перед подачею на стіл вареники поли­вають розтопленим вершковим маслом.трускавец цены
Для начинки — 900 г квашеної капусти або 1 кг свіжої, 100 г сушених грибів, 2 ст. ложки вершкового масла, 2 цибулини. 4 го­рошини чорного перцю.
Трускавец санатории
ВАРЕНИКИ З КВАСОЛЕЮ І ГРИБАМИ
Квасолю перебирають, промивають, роз­мочують, варять до готовності, відціджу­ють відвар і протирають крізь сито або пропускають крізь м'ясорубку.санаторий Шахтер Трускавец До під­готовленого пюре додають дрібно посі­чену і злегка підсмажену цибулю, дрібно посічені відварені гриби, мелений перець, сіль і все добре перемішують. При подачі на стіл вареники поливають розтопленим вершковим маслом.
Для начинки — 1,5 склянки квасолі, 2 ст. ложки жиру, 100 г сушених грибів, 2 ци­булини, 4 горошини чорного перцю, 1 ст. лож­ку солі, 4 ст. ложки вершкового масла для поливання.санаторий Женева Трускавец
.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) ТрускавецГотові вареники варять, відкидають на сито, дають обсохнути, перекладають у каструлю, обливають розігрітим маслом, ставлять в духовку на кілька хвилин і подають на стіл.
Для начинки — 100 г сушених білих грибів, З цибулини, З ст. ложки вершкового масла.
ВАРЕНИКИ З РИБОЮ
санаторий Весна Трускавец
Судак або щуку обчищають, відділяють філе риби від кісток і шкіри, дрібно сі­чуть, додають дрібно посічену і злегка підсмажену цибулю, сіль, мелений пе­рець, розмочений у воді білий хліб, про­пускають крізь м'ясорубку і роблять ва­реники з цією начинкою.
Для начинки — 300 г судака або щуки, 1 цибулину, 6 ст. ложок олії, шматок білого хліба завбільшки з половину курячого яйця, 2 горошини чорного перцю.
санаторий Алмаз Трускавец
До готових вареників подають відцідже­ний полуничний сік або поливають сме­таною. Таким же способом готують ва­реники з суницями або малиною.
Санатории Трускавца
На 3 склянки пшеничного борошна — 0.75 склянки води, 1 яйце, 4 склянки полу­ниць, 0.5 склянки цукру.
ВАРЕНИКИ З ВИШНЯМИ АБО ЧЕРЕШНЯМИ
Миротель Трускавец
санаторий Шахтер Трускавец
Так само виготовляють вареники з ви­шень з кісточками. В цьому випадку вишні перебирають, відривають плодо­ніжки, обмивають холодною водою і об­сушують. Готові вареники обережно виймають з киплячої води, щоб не розірвати обо­лонку. Вареники з вишнями подають до столу з відцідженим солодким соком або по­ливають розтопленим маслом і посипа­ють цукром.Окремо подають сметану.
санаторий Женева Трускавец
На З склянки пшеничного борошна – 0.75 склянки води, 2 яйця, 4 склянки вишень, 0.5 склянки цукру.
ВАРЕНИКИ З ЯБЛУКАМИ
Тісто приготовляють звичайним спосо­бом, тільки збільшують у два рази нор­му яєць і розкачують тісто не дуже тонко. Яблука беруть спілі, найкраще санаторий Весна Трускавец паперівку, тонко зрізують з них шкіроч­ку, розрізують на половинки, видаляють насіння з серцевиною, шаткують солом­кою і пересипають цукром, дають соку трохи стекти. Можна яблука злегка по­сипати меленою корицею. Готові вареники при подачі на стіл по­сипають цукром, але найкраще їх поли­ти медом.
На 3 склянки борошна — 0.75 склянки води, 2 яйця, 800 г свіжих яблук, 0.5 склянки цукру.
ВАРЕНИКИ ІЗ СВІЖИХ СЛИВСанатории Трускавца
Сливи промивають, виймають кісточки, дрібно нарізують, пересипають цукром і дають постояти 25-30 хвилин, після чого відкидають на сито і відціджують сік. Готові вареники подають на стіл і по­ливають відцідженим соком із слив.
санаторий Алмаз Трускавец
Для начинки — 700 г свіжих слив, 0.5 склянки цукру.

ВАРЕНИКИ З СУШЕНИМИ СЛИВАМИ санаторий Алмаз,

Сушені сливи промивають у теплій воді, заливають кілька разів киплячою водою, поки не будуть м'які. Після цього сливи вибирають з води на сито, підсушують, охолоджують, виймають кісточки, кожну сливу посипають цукром і роблять ва­реник, трикутної форми з цілою сливою. Можна також після видалення кісточок відварені сливи дрібно нарізати і пере­сипати цукром. При подачі на стіл вареники посипають цукром і окремо подають сметану.

Для    начинки — 300   г   сушених   слив, 0.5  склянки цукру, 0.75 склянки сметани для поливання.

ВАРЕНИКИ З МАКОМ санаторий Шахтер,

Мак заливають окропом і зливають сміт­тя, що спливло наверх, потім вдруге заливають окропом і залишають на 10-15 хвилин. В цей час воду підігрівають, але не кип'ятять. Після цього мак від­кидають на сито і, коли стече вода, пере­кладають у посудину і розтирають. Роз­тертий мак змішують з цукром і про­довжують розтирати ще 4-5 хвилин. Далі роблять вареники і відразу ж кла­дуть їх у киплячу підсолену воду, бо тісто швидко розмокає від води, якою насичений мак.

Готові вареники подають на стіл з цук­ром або медом.

Для     начинки — 1.5 склянки маку, 0.5 склянки цукру.

ВАРЕНИКИ ГРЕЧАНІ З СИРОМ санаторий Шале Грааль,

"У кипляче молоко  або  воду всипають сіль, борошно і заварюють тісто. Свіжий сир протирають крізь сито, до­дають цукор, сирі яйця, сіль і добре ви­мішують. Підготовлене тісто беруть невеликими шматочками, роблять на долоні круглий тонкий коржик, кладуть на середину сир, складають удвоє і роблять вареники півкруглої форми. Вареники варять у підсоленій воді про­тягом 10-12 хвилин.санаторий Шахтер, При подачі на стіл гарячі вареники по­ливають    маслом    і    окремо    подають сметану. У тепле тісто додають яйце і добре роз­мішують.

На 2 склянки гречаного борошна — 0.5 склян­ки молока або води, 1 яйце. Для начинки — 600 г сиру, 0.5 склянки цукру, 1 яйце, 0.75  склянки сметани, 2 ст. лож­ки вершкового масла.

ВАРЕНИКИ З ГРЕЧАНОГО і ПШЕНИЧНОГО БОРОШНА З СИРОМ санаторий Карпаты

Пшеничне і гречане борошно просіва­ють, змішують, додають молоко або во­ду, цукор, яйця, сіль, замішують прісне тісто і розкачують шаром в 1-1,5 мм і завширшки 5-6 см. Сир протирають крізь сито або пропу­скають крізь м'ясорубку, кладуть цукор, яйця, сіль і добре вимішують. Із тіста й сиру роблять вареники і варять їх. При подачі на стіл поливають маслом.

На 1.5 склянки пшеничного і 1.5  склянки гречаного борошна — 1 склянку молока або води, 1 ст. ложку цукру, 1 яйце. Для начинки — 800 г сиру, 0.5 склянки цукру, 1 яйце, 2 ст. ложки вершкового масла, 0.75 склянки сметани.

Вареники — одна з найпоширеніших страв з вареного тіста з начинкою.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец Остання могла бути пісною чи скоромною — залежно від християнського календаря. Як начинку використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варені й товчені сухофрукти (сушину),санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавецварену квасолю, горохове пюре, пшоняну чи гречану кашу й навіть борошно. Борошняна начинка була типовою для Полтавщини та Південної Чернігівщини. Для цього підсмажували сало, доки воно не перетворювалось на суху жовту шкварку, і у киплячий смалець, розмішуючи, додавали борошно.санаторий Весна Трускавец
До вареників із сиром, фруктами чи ягодами додавали сметану або ряжанку. Запивали їх холодним свіжим або кислим молоком. У повсякденному меню українського селянина вареники зустрічалися нечасто, вони були окрасою недільного й святкового столу. Вареники входили також до складу урочистих трапез (весілля, хрестини, поминки, гостини, храмові свята), їх варили на толоку й обжинки. Вареники були обов'язковою стравою, котру несли молодій дівчата-дружки на другий день весілля, а жінки — породіллі.санаторий Весна ТрускавецПри цьому примовляли: Щоб повна була завжди, як вареник. У цих випадках вареники символізували продовження роду.
ПРИГОТУВАННЯ ТІСТА ДЛЯ ВАРЕНИКІВ:
Тісто для вареників приготовляють з пшеничного борошна, води, яєць і солі. санаторий Алмаз ТрускавецПричому воду слід брати холодну, а не теплу, оскільки холодна вода довше тримає вологу, тісто довго не висихає і при виготовленні, вареників добре злипається. Тісто ж повинно бути середньої густоти, бо густе тісто важко розкачувати, а також важко ліпити з нього вареники.Щоб зліпити вареник напівокруглої форми, з розкачаного тіста склянкою вирізують круглі коржики, кладуть на середину начинку і зліплюють напівкруглі краї вареника.
Зліплені вареники кладуть у таку кількість підсоленої киплячої води, щоб вони могли вільно варитися. Вареники вважаються готовими, коли вони після 5—6 санаторий Алмаз Трускавецхвилин варіння спливуть на поверх­ню води. Після цього шумівкою виби­рають їх у друшляк, дають стекти воді, а потім перекладають у сотейник або каструлю, поливають розігрітим вершко­вим маслом і злегка струшують, щоб ва­реники покрились жиром і не прилипа­ли один до одного. Залежно від того, з яким фаршем приготовлені вареники, при подачі на стіл їх поливають маслом, посипають цукром або окремо подають сметану
Для виготовлення тіста для вареників на 3 склянки пшеничного борошна — 0.75 склян­ки води, 1 яйце, 0.5 чайної ложки солі.
ВАРЕНИКИ З СИРОМСанатории Трускавца
Сир для вареників беруть найсвіжіший, пропускають його крізь м'ясорубку або протирають крізь сито, додають сирі яй­ця, цукор, сіль, все добре змішують, після чого роблять вареники. Готові вареники кладуть гарячими на та­рілку, поливають маслом і, коли потріб­но, щоб були солодкими, посипають цук­ром, змішаним з товченою корицею, і окремо подають збиту сметану.
Для начинки — 800 г сиру, 0.5 склянки цукру, 2 яйця.Санатории Трускавца

Борщ — одна з найпопулярніших українських страв. На Україні існувало три різновиди борщу.Санатории Трускавца
Перший, червоний, найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою (пастернаком), пізніше — з картоплею. У святкові чи недільні дні борщ варили на м'ясній юшці (із свининою чи птицею), в будень — затовкували або засмажували салом із часником та цибулею. Для бощу звичайно заквашували червоний городній буряк і використовували як його, так і квас. Для смаку додавали сироватку чи маслянку (рідину, яка залишалася після виготовлення сиру й масла), а в особливо урочисті дні забілювали сметаною.Санатории Трускавца Гостроти борщу додавав червоний стручковий перець, особливо поширений на Півдні України. Борщ готували з квасолею (Середнє Подніпров'я, Полтавщина, Поділля), на Півдні додавали злегка підсмажене борошно, пшоняну або гречану кашу (затирали борщ), а на Полтавщині — галушки. На Поділлі для закваски борща готували спеціальний квас із запарених житніх висівок — грис. На крайньому заході борщ варили дуже рідкий, лише з буряками, заправляючи засмажкою, а для кисло-солодкого смаку додавали сік свіжих вишень або яблук. У піст борщ варили без сала та м'яса, лише на олії, проте намагалися додати до овочевої юшки гриби, в'ялену, сушену або смажену рибу. Червоний борщ широко вживали не лише як повсякденну обідню страву, але й на Різдво, весілля, хрестини, поминки.
Другий різновид борщу — щавлевий, зелений, або весняний. Його варили з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою).Миротель Трускавец Так само як і червоний, щавлевий борщ у піст готували без сала і м'яса, на олії, з грибами та рибою.
Третій різновид борщу — так званий холодний (холодник) — готували виключно влітку. Молодий городній буряк варили, різали соломкою, заправляли квасом-сирівцем, сироваткою (маслянкою, сметаною), додавали зелень петрушки, кропу, цибулі, часнику, по можливості круто зварене яйце. Це був сирий борщ, оскільки варили (та й то окремо) лише буряк. Їли охолодженим, нерідко з вареною картоплею замість хліба.
Спосіб приготування щавлевого і холодного бощу зберігся до наших днів майже без змін. Червоний же борщ отримав для за кваски порівняно нові продукти — свіжі помідори, томатний сік, соус або пасту. Ці додатки поступово витіснили буряковий квас. На Півдні почали додавати до борщу солодкий перець — ротунду.
санаторий Алмаз Трускавец
Сучасних рецептів борщу є безліч, ми розмістимо тільки найосновніші та найекзотичніші.
БОРЩ УКРАЇНСЬКИЙ З М'ЯСОМ
Дрібно нарубані миті кістки варять 3— 4 години, додають м'ясо і варять до готовності. Зварене м'ясо нарізують порціями, а бульйон цідять. Обчищені і промиті буряки шаткують соломкою, солять, збризкують оцтом. змішують, кладуть у каструлю, додають жир, зібраний з відвару, томат, цукор і тушкують до півготовності. Цибулю. очищені і обмиті корені моркви та петрушки шаткують санаторий Весна Трускавецсоломкою і злегка обсмажують на маслі. У проціджений бульйон кладуть нарізану частками картоплю, доводять до кипіння, додають нарізану кубиками свіжу капусту і варять 10—15 хвилин. Потім в бульйон кладуть тушковані буряки, злегка підсмажені разом з цибулею корені, нарізані свіжі помідори, чорний і запашний перець, лавровий лист і підсмажене, розведене відваром, борошно.
санаторий Весна Трускавец
Дають 5 хвилин покипіти, заправляють товченим з зеленню петрушки і часником салом, доводять до кипіння і дають настоятися протягом 15—20 хвилин. Подаючи на стіл, у борщ кладуть порцію вареного м'яса, сметану і посипають зеленню петрушки.санаторий Алмаз Трускавец
На 400 грам м'яса - 400г капусти, 400г картоплі, 250г буряків, по 0,5 склянки томату і сметани, по 1 кореню моркви і пертушки, 1 цибулину, 20г сала, 1 ст. ложка вершкового масла, цукру і оцту, 1-2 зубці часнику, 2 горошини чорного перцю, 1 лавровий листоксанаторий Шахтер Трускавец

Українці — спрадавна хліборобський народ, відтак і традиційна українська санаторий Весна Трускавецкультура ґрунтується на цінностях хліборобської праці та шануванні хліба. Любов до хліба відобразилася й у традиційному меню українців, яке у всіх районах України в основному складалося з хлібних страв і борошняних виробів. санаторий Весна ТрускавецЦе і традиційні вареники, галушки, гречаники, сочники, шулики, потапці, присканці, млинчики, і обрядові - коровай, корочун, лежень, мандрики, паска, гуски, шишки. Доповненням до борошняних страв для наших предків були риба, ягоди, молоко та молокопродукти, олії, рідше - м’ясосанаторий Алмаз Трускавец. У щоденному побуті м'ясо використовували переважно у вигляді сала та смальцю, а ковбаси й інші м'ясні продукти можна було побачити на столі лише святкового дня — ними ласували зрідка...
Так як традиційні страви – це страви в основному повсякденні, то готуватися вони мали легко та швидко, не потребуючи багато часу. Відтак, українська народна кухня взяла свій початок від простих у приготуванні сільських страв, основою яких є злакові та овочі, такі як картопля, капуста, буряк та гриби. Тому й традиційна кухня українців багата великим розмаїттям овочевих страв. Це — і борщ, і капусняк, і голубці, і квашена капуста, і солоні огірки, і гарбузова каша. Любили українці також різноманітні страви з яєць, особливо - яєчню із салом і ковбасою.санаторий Алмаз Трускавец
Оскільки в Україні домашнім вогнищем здавана була вариста піч, то наші предки готували переважно варену, тушковану й печену їжу. Навіть чумаки, які возили сіль з Криму й Приазов'я, та запорозькі козаки у походах робили у землі тимчасову пічечку — кабицю і готували в ній традиційні страви — куліш і кашу, лемішку й галушки. Навіть з упольованої дичини переважно варили юшку, а не смажили її на рожні.Санатории Трускавца
Багато зі страв української кулінарії набуло етнічної символіки, яка визначалася насамперед через усвідомлення українцями окремих страв як своєрідного коду національної культури, вписаних в систему етнічної історії. Вони розумілися ними і як зразки найвищих досягнень власного кулінарного мистецтва.
Кожна страва на сайті подається з коротким описом, історією та рецептами приготування.Санатории Трускавца

Дев'ятнадцятого серпня за новим стилем е свято Преображення Господнє, або Спаса, В цей день у церкві святять груші, яблука, мед і об­жинкові вінки, або жмут колосся жита й пше­ниці.Санатории Трускавца
Колись правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Повер­нувшися з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розгівлялася: їли яблука з ме­дом і запивали виноградним або яблуневим ви­ном, — «щоб садовина родила».Миротель Трускавец
В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про за­пас!»
Перед Спасом є два тижні посту — «спасів­ка». Існує леґенда, що спасівка — це є продов­ження Великого посту. Бог призначив для Ве­ликого посту дев'ять тижнів, а святі отці поча­ли просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст.санаторий Алмаз Трускавец Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів весною перед Великоднем і два тиж­ні вкінці літа перед Спасом. Ось чому за народ­нім віруванням у спасівку треба так само по­стити, як і у Великий піст.
Спаса — це день поминання мертвих родичів; за народньою мітологією, це третій виступ мер­ців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.Санатории Трускавца

Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці - це апокрифічна книга, написана приблизно у 170— 180 році, яка називається Протоєвангеліє Якова.санаторий Алмаз Трускавец
У Протоєвангелії Якова читаємо: Пречиста Діва Марія по батьковій лінії походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. її батьки жили в Назаретгі були заможними людьми. Батька звали Яким, а матір—Анна. Вони відзначалися великою побожністю і жертовною любов'ю до Бога та ближнього. Яким ділив зібрані з власного поля плоди на три частини: одну частину давав на жертву Богові, другу—для бідних, а третю залишав собі. санаторий Весна ТрускавецВеликою журбою Якима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність вважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини.Санатории Трускавца Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. Яким і Анна обіцяли присвятити дитину Гос-подеві, якщо Бог вислухає їх прохання.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец Господь Бог вислухав і дав їм дочку, яка була призначена на Матір Божого Сина. Цю вістку Бог передав Анні через св. Архангела Гавриіла, що об'явився їй і сповістив про те, що вона зачне Преблагословенну Доню, яку назвуть Марією.
Значення празникасанаторий Женева Трускавец
Богослужіння цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або Його світле Воскресіння. Головні мотиви цієї радості — це кінець бездітності праведних Якима та Анни, це початок нашого спасіння, це праведна гідність Богоматеринства, це особлива роль і значення Богородиці в ділі спасіння людства. Св. Іван Дамаскин каже про цей день так: "День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радості, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість".санаторий Шахтер Трускавец

День святого Михайла, або Собор святого архистратига Михаїла відзначають 21 листопада.трускавец цены Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах.Трускавец санатории
Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами: гримить грім — значить, святий Михайло бореться з чортами.
Існує дуже поширений переказ про чорта, який намагався сховатися від архистратига Михаїла. Щоб урятувати, чорт почав називати предмети, за якими Михайло не дістав би його.
Серед можливих варіантів він називав навіть людину, але архистратиг Михайло сказав, що в цьому разі людину він уб'є та дасть їй царство небесне,Санатории Трускавца а чортові все одно — непереливки! Так чорт перелічив геть усі предмети, під якими міг би сховатися, аби Бог його не дістав, а про кущ ліщини забув. Тож мисливці радять під час бурі в лісі ховатися під ліщиною, оскільки там грім не вб'є.
А за одною старою легендою, одного разу звичайний мисливець випадково вбив у лісі чорта. До нього з'явився святий Михайло та запропонував виконати будь-яке бажання мисливця. Той забажав обмінятися зі святим Михайлом рушницями. Трохи повагавшись, Михайло погодився на такий обмін. Одну умову поставив святий: якщо мисливець передумає та схоче обмінятися рушницями назад, то мусить прийти на те саме місце.санаторий Шахтер Трускавец
І почало цьому мисливцеві так щастити на полюванні, що годі й казати! Тільки кожного разу, як він із цієї рушниці стріляв, такий грім над землею лунав, що люди лякалися. От і власник рушниці нарешті вирішив позбутися магічного подарунка, щоб лихо не накликати на свою голову. Пішов на зазначене місце та й обмінявся рушницями із святим Михайлом назад. Але й колишня його старенька санаторий Женева Трускавецрушниця тепер теж набула чарівних властивостей! І мисливська удача не покидала вже його довіку.
21 листопада часто випадає перший сніг, тому й прикмета: “Михайло на білому коні приїхав”.
Існують також інші народні прикмети:санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец
Якщо цього дня сніг буде мокрим, то майбутній урожай буде хорошим.
Якщо стоятимуть густі тумани, то така погода протримається до зимового Миколая.
Якщо на Михайла ніч ясна, то зима буде сніжна і красна.
Якщо Михайло дощем служить - добру й суху весну ворожить.
Іній - на великі сніги, а туман - на відлигу.
Якщо відлига - не жди санного шляху до Миколи (19 грудня).санаторий Весна Трускавец
Як на Михайла вітер з полудня, то буде тепло і до півгрудня.
День на Михайла похмурий і на деревах іній - до хорошого врожаю.
Від Михайла зима морози кує.
Як Михайло закує, то Микола не розкує.
Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна й красна.санаторий Алмаз Трускавец

14 жовтня в Україні відзначається одне з найбільших шанованих свят - Покрова Пресвятої Богородиці в народі його ще називають Третя пречиста.трускавец цены Цього дня ми з вдячністю і вірою приймаємо заступництво і клопотання за нас перед Богом Пресвятої Діви Марії, згадуємо історичні події далекої Візантійської епохи, з якої походить коріння національного українського свята. "Покрова накриває траву листям, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем". В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови, від Покрови і до початку Пилипівки - шлюбна пора в Україні.
Трускавец санатории
У Карпатській Україні до Покрови осипом до поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Для того, щоб усі члени сім'ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.
Цікаво, що в народі збереглося повір'я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: "Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром".санаторий Шахтер Трускавец
Для козаків свято Покрови було найбільшим святом. Цього дня у козаків відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю закупницею і покровителькою. На Запорожжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.санаторий Женева Трускавец
Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву -Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва.
Українська Повстанська Армія, яка постала в час II світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської та більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за День Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці.санаторий Весна Трускавец
Українська Повстанська Армія героїчно і жертовно боролася за Самостійнуі Соборну Державу. Найкращі сини й доньки і української нації встали до лав борців проти чужоземного поневолення. УПА воювала проти польських шовіністів Армії Крайової, проти гітлерівської Німеччини і комуно-большевицького Совєтського Союзу. Війна з московськими окупантами велась українськими повстанцями майже 10 років після завершення II світової війни.Санатории Трускавца
Проте день створення УПА не є державним святом. Досі в незалежній Україні Українська Повстанська Армія не визнана на державному рівні і не ошанована належним чином у суспільстві.санаторий Алмаз Трускавец

Останній - осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Він не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди, характер яких визначався станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят.санаторий Шахтер Трускавец В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від перших серпневих днів (день пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст — Пилипівка, що триває аж до Різдва.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем'яна, Михайла Архистратига.
Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ.санаторий Весна Трускавец У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду. Це - основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов?язані не із конкретною датою чи святковим днем,санаторий Алмаз Трускавец а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен з них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.Санатории Трускавца
В осінньому циклі знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів - так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат з різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.Санатории Трускавца

Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці,Трускавец санатории що відзначається на 50-й день після Паски. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.Санатории Трускавца
Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Санатории ТрускавцаЗабороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Звичайно їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків — ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками.Трускавец санатории
На Лівобережжі дівчата водили тополю — одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побугував близький за значенням обряд троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина.трускавец цены
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.Санатории Сходница

"Прийдіть вірні, заспіваймо духовну пісню і прославмо Христа,
який світло прославив чесного Володимира Великого князя"
(Канон утрені празника).Санатории Трускавца
Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою для нашого народу, передусім у дні його горя і руїни. Тією християнською вірою наш народ довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і кріпиться в неволі безбожного комунізму. І в тому якраз велика заслуга святого Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий.Трускавец санатории
ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — ХРЕСТИТЕЛЬ РУСИ-УКРАЇНИ
Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнкою була його бабка, свята княгиня Ольга, яка його виховувала. Свята Ольга через різні причини не наважилася запровадити Христову віру у своїй державі.трускавец цены Те, чого вона не зробила, здійснив її внук — Володимир Великий. Він не тільки сам прийняв святе Хрещення, але охрестив увесь наш народ. Тим актом він прирівняв нашу державу з християнськими народами Сходу й Заходу.
Князь Володимир вирішився прийняти святу віру не із Заходу Санатории Сходница, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією його пов'язували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Він відчув своєю душею, що християнська віра у візантійському обряді найкраще відповідає психіці і ментальності нашого народу. Крім того, ця віра принесла зі собою богослужбу і святі книги зрозумілою для народу мовою. Володимир Великий, як подає наш літопис, охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав ім'я Василія.
Санатории Трускавца
Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь Володимир насамперед охрестив своїх дванадцятьох малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні відоме в Києві під назвою Хрещатик. За його наказом охрестився столичний город Київ та ввесь народ. "Він наказав, — каже митрополит Іларіон, — по всій своїй землі хреститися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, щоб явно і голосно славилося по всіх городах ім'я Святої Тройці,Трускавец санатории та щоб усі стали християнами: малі й великі, раби й свобідні, молоді й старі, бояри і прості, багаті і вбогі. І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню. Хрестилися, якщо хтось і не з любови, то із страху до того, хто наказав... І в одному часі вся наша земля стала славити Христа з Отцем і Святим Духом... Він навернув з блудної дороги ідолопоклонства не одного чоловіка, і не десять городів, але всю свою область" (Митр. Макарій. История русской церкви, ?. І, с. 5).трускавец цены
Святий Володимир Великий відійшов до вічности 15 липня 1015 року. Його поховали у Десятинній церкві, у каплиці святого Климента, де вже спочивала його жінка Анна, яка померла ще 1011 року.
Санатории Сходница

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — АПОСТОЛ СВЯТОЇ ВІРИ
Володимир Великий не тільки прийняв святу віру і охрестив увесь народ, але також став її ревним апостолом, його головне завдання після хрещення — це справа церковної єрархії, священиків, будови Божих храмів та християнської просвіти. У 989 році, тобто наступного року після свого хрещення, він приступає до будови церкви на честь Успення Пресвятої Богородиці, яку називали також Десятинною, бо на її утримання він призначив десятину своїх княжих доходів. Тією церквою він започаткував будівництво Божих храмів у Києві і по всій Русі. Митрополит Іларіон у своєму "Слові" каже: "По всій руській землі він здвигнув церкви Христові і поставив йому служителів". А монах Яків, сучасник преподобного Теодосія Печерського, у своїй "Похвалі" на честь князя Володимира пише: "Всю руську землю і всі городи він прикрасив святими церквами".санаторий Алмаз
Християнська віра мала особливо благодатний вплив на серце, душу і характер Володимира. Він тією вірою переймається до глибини, нею живе і її практикує у щоденному житті, його життєписні одностайно підкреслюють, що християнська віра змінила його життя. Монах Яків каже про нього: "А блаженний князь Володимир усім серцем і всією душею Бога полюбив і Його заповіді цінив і зберігав". Насамперед видно його любов до ближніх, яка виявляється передусім у різних виявах милосердя. Митрополит Іларіон у "Слові" так славить його доброчинність: "Ти давав милостиню тим, що просили, одягав нагих, кормив голодних і спрагнених, помагав недужим, викуповував боржників, звільнював невільників. Твої щедроти й милостині ще й сьогодні люди згадують". А монах Яків говорить: "Я не можу описати всі його милостині. Він не тільки у своїм домі творив милостиню, але й по всьому городі. І не тільки в одному Києві, але й по всій руській землі".Санаторий Весна Трускавец,
Никонівський літопис свідчить, що Володимир "показав багато добрих справ, правду, довготерпіння, любов, смирення, милосердя, а до Бога і божественної віри горів духом, наче вогонь, і був дуже страшним для тих, які не вірили в Господа Ісуса".
"Усі сучасні джерела погоджуються, — каже проф. М. Чубатий, — що після хрещення Володимир зовсім змінив своє попереднє життя та перейнявся євангельськими правдами милосердя і любови до ближнього. Свої багатства обертав він не тільки на державні потреби й на будову церков, але також на допомогу бідним, хворим і вдовицям" (Історія християнства на Руси-Україні, Т. І, с. 279).
Наша Церква у богослуженні на празник святого Володимира прославляє його найкращими похвалами. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Тут він величається як "другий Костянтин словом і ділом", "істинний проповідник", "корінь правовір'я", "начальник благочестя і проповідник віри", "другий Павло", "нищитель ідолів", "рівноапостольний", "світильник світлий", "преславний Христовий угодник", "ревнитель апостолам", "преблаженний Отець" і "Учитель, яким ми Христа пізнали".
На стиховні вечірні ми звертаємося до нього: "Радуйся, руська похвало, радуйся вірних правителю, радуйся божественний Володимире, наш начальнику, радуйся віри забороло, радуйся чудо чудес преславне, і для прибігаючих тихе пристановище, радуйся всесвятий каменю віри і молільнику за тих, що тебе оспівують і вірно величають".
КУЛЬТ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГОсанаторий Женева,
Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу хрестителя і просвітителя Руси, все-таки після смерти його ім'я довгий час не було внесене до списку святих, і він не мав свого празника. Головною причиною було те, що при його гробі не діялися чуда, які є необхідною умовою канонізації. Монах Яків у своїй Похвалі захищає Володимира: "Не дивуймося, любі, коли він не творить чудес після смерти, бо багато святих праведних не ділали чудес, а вони святі". І за святим Йоаном Золотоустим він повторює, що "святу людину можна пізнати за її справами, а не за чудесами".санаторий Карпаты
Невідомий автор Похвали в честь Володимира з середини XII ст. скаржиться на своїх сучасників, бо Володимир не тільки не має празника в день своєї смерти, але навіть молитви не виголошують за нього.
Іпатіївський літопис під 1229 роком, згадуючи Володимира, називає його "Великий" і тим дає знати, що тоді його ще не почитали, як святого. Ні в одних синодиках, тобто списках святих, домонгольського періоду нема імени Володимира.
Відзначення дня смерти Володимира було встановлене десь після 1240 року, але не в Києві, а в Новгороді. Новгородський літопис під 1240 роком говорить, що 15 липня, тобто в день смерти Володимира, князь Олександр Невський здобув визначну перемогу над шведами на ріці Неві. Якщо б тоді Володимира уже почитали як святого, то літописець певно згадав би його і ту перемогу приписав би його заступництву.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), А тим часом він пише, що князь Олександр переміг шведів "силою святої Софії і молитвами Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, в 15 день місяця липня, в день святих Кирика і Юліти, в неділю Собору 630 святих Отців, що в Халкедоні".
І якраз з тієї нагоди, що князь Олександр Невський переміг шведів у день смерти Володимира Великого, у Новгороді 15 липня встановили його празник.
У Новгороді не могло бути мови про чуда при його гробі, тому треба вважати, що його празник установлений не як чудотворцеві,санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья), але як рівноапостольному Хрестителеві Руси. Іпатіївський літопис під 1254 роком уже називає Володимира святим. А Лаврентіївський літопис під 1263 роком згадує про празнування його пам'яти як святого. У 1311 році новгородський архиєпископ Давид збудував церкву в честь святого Володимира Великого на одній з брам свого Софійського кремля.санаторий Шахтер,
Мощі святого Володимира Великого спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви від 1240 року аж до часів київського митрополита Могили. У 1635 році, відбудовуючи Десятинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира митрополит П. Могила дав до Києво-Печерської церкви. Дещо з мощей послав у дар московському цареві Михаїлові, а останній передав її до Успенського Собору в Москві. А кисть руки П. Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.санаторий Шале Грааль,
Історик М. Чубатий подає дуже влучну характеристику особи святого Володимира Великого. "Особа святого Володимира Великого, — каже він, — мабуть, єдина перейшла з усіма варіянтами його життя в усну народну словесність як надзвичайна постать Володаря двох облич. Володимир — сильний, справедливий володар Руської Держави, що при допомозі своїх лицарів-помічників і героїв береже в державі лад, винищує всякі злочини та порушення права і справедливости. Це оборонець батьківщини перед зовнішніми ворогами. Санаторий Весна Трускавец, В усній словесності є теж другий Володимир, святий, богоугодний і милосердний, друг бідного народу. Цей другий Володимир — "сонечко ясне", батько всього народу, овіяний духом Євангелія не на словах, а на ділі. Він винищує нужду та вбожество у своїй країні. Це соціяльний реформатор не на засаді ненависти людини до людини, не на теорії боротьби кляс без основ християнської любови, це соціяльний реформатор, що усуває нужду, вбогість та недостаток у своїй країні задля Бога та в ім'я справедливости і євангельського братолюбія" (Історія християнства на Руси-Україні, ?. І, с. 287).санаторий Алмаз

Вітаю усіх українців з державним святом – Днем Конституції України!
трускавец цены
28 червня 1996 року Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід, прийняла Основний Закон України — Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства.
Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності України. Санатории Сходница Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність — фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.
Трускавец санатории
Гетьман Пилип Орлик і перша українська Конституція
Державні нації дбають про те, щоб молоде покоління прилучалося до власної історії. Пам’ятати її — право та обов’язок цивілізованих націй.Санатории Трускавца
Сьогодні з темряви віків проступають маловідомі досі або зовсім нові імена — величні тіні наших забутих предків. Сотні років від суспільства замовчувалися або зникали невідь-куди свідчення про славетних українців, людей великої сили духу, справжніх богатирів української історії. Багатьом поколінням українців прищеплювалися негативні образи-стереотипи наших предків, неспроможних бути добропорядними людьми. Чого вартий образ “зрадника” Івана Мазепи?
Але ж Іван Мазепа — найвідоміша постать в українській та європейській історіях. Його у своїх творах оспівували світові генії — письменники Вольтер, Байрон, Гюго, композитори Ліст, Маурер, живописці Делакруа, Верне та інші. А для багатьох із нас, на наш сором, він залишається зрадником...
Трускавец санатории
З архівів вилучалися документи, інші історичні джерела, які могли б пролити світло на об’єктивну історію України. А підручники радянської доби, та й художні твори, як правило, формували в молодого покоління образ шароварного українця-малороса, який понад усе полюбляє горілку й сало.
Пилип Орлик
Одним із таких “забутих” нами або маловідомих велетнів, без сумніву, є український гетьман Пилип Орлик. Життя його було складним, неспокійним. Гетьман-вигнанець, гетьман-емігрант...
трускавец цены
Походив Орлик із поважного чесько-польського роду, один із представників якого Степан (батько Пилипа), опинився на Віленщині (сучасна Білорусь) й одружився з православною українкою Іриною Малаховською. Це була майбутня мати Пилипа, який народився у жовтні 1672 р., а вже наступного року його батько загинув у битві під Хотином у польсько-турецькій війні. Початкову освіту хлопець отримав у Литві, вчився і закінчив Києво-Могилянську академію. Здібний випускник одержав посаду писаря Київської митрополії, потім служив у Генеральній військовій канцелярії.Санатории Сходница

Його порядність, працелюбність і глибоку любов до Вітчизни помітив гетьман Іван Мазепа і призначив генеральним писарем Козацької держави. Пилип стає найближчим помічником і однодумцем гетьмана Мазепи. На той час це була виняткова кар’єра. Далі Пилипа призначили до дипломатичної праці. Іван Мазепа втаємничує Орлика в усі секрети тодішньої української політики, і він стає її безпосереднім виконавцем. Гетьман був хрещеним батьком старшого сина Пилипа — Григора, якому доля пізніше присудить продовжити політичну місію рідного і хрещеного батьків у Європі. санаторий Женева

У 1707 р. гетьман та генеральний писар навіть поцілували хрест із животворящим деревом і поклялися на вірність одне одному: “...Як я присягнув, так і ти присягни мені перед тим-таки розп’ятим на животворящім дереві хрестом, що мені додержиш вірності своєї та секрету...” П. Орлик дотримався цієї клятви: він згубив усі свої маєтності, поставив на карту добробут своєї родини (дружина та п’ятеро дітей — три сини і дві доньки), кинув себе в неймовірні злопригоди й нестатки, але справі боротьби за незалежну Україну не зрадив ніколи.

Під час воєнних подій 1708—1709 рр. і поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи й разом із ним відступив на територію Туреччини, у Бендери. Тут отаборилось і запорозьке військо. Після смерті Івана Мазепи 5 квітня 1710 р. там же відбувся акт обрання гетьманом Пилипа Орлика та козацької старшини. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),

Цього ж дня було проголошено “Конституцію прав і свобод Запорозького війська”. Ця конституція стала вищою точкою політичного мислення українців у ХVIII ст., бо фактично проголошувала в Україні незалежну республіку. Це була одна з перших державних конституцій у Європі.

Як відомо, конституцію США схвалили й прийняли 1787 р., Франції та Польщі — 1791 р., у Російській імперії спроби створити конституцію були тільки в першій чверті XIX ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів у 1825 р.

Конституцію України одразу після її прийняття визнали уряди Швеції та Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Учені й політики нині небезпідставно вважають, що, втіливши ідеї її натхненника І. Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років (!) випередила ідеї Французької революції. Українська Конституція стала реальною моделлю вільної, незалежної держави, яка б засновувалася на природному праві її громадян на свободу і самовизначення. Санатории Трускавца,

Як складалася Конституція? Про це свідчать архіви Григора Орлика, в яких збереглися оригінальні тексти і записи його батька Пилипа: “Я один зложив найбільшу частину договору (Конституції. — І. М.) і зредагував цілий договір. Я зложив це за першим планом...” Хто брав участь у виробленні Конституції? “Поміж особами, — писав П. Орлик, — що обмірковували точки цього документа, були Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще деяких прізвищ не пригадую...”.

Отже, Конституція 1710 року була загальнополітичним актом волевиявлення Запорозького війська.
Дивно сьогодні читати цей твір! Крізь призму нашого непрощенного безпам’ятства з пожовклих сторінок постає світ, який вражає уяву й видається неймовірним. В Україні триста (!) років тому було створено одну з перших у Європі конституцій, а ми три століття потому не мали свободи!.. санаторий Женева

Конституція складається з преамбули (вступу) і 16-ти статей. У преамбулі подається коротка історія козацтва як виразника прагнень усього українського народу, піднесення і падіння козацтва після його “добровільного” переходу під проводом Б. Хмельницького під самодержавну руку Московської імперії. За допомогою всіх можливих способів і засобів ця імперія обмежувала і скасовувала права й вольності війська Запорозького, а на вільний козацький народ, якого не здолала збройно, віроломно накинула невольничу кормигу. Політику гетьмана І. Мазепи, його союз із Карлом XII преамбула характеризує як логічну й послідовну, обумовлену потребою визволення Вітчизни.

Послідовні 16 статей Конституції передбачали: санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

— установлення національного суверенітету;

— визначення кордонів Української держави;

— забезпечення демократичних прав людини;

— визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдності і взаємодії трьох гілок влади:
а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі на рік: перша — на Різдво Христове, друга — на Великдень і третя — на свято Пресвятої Богородиці;
б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку. На відміну від Московії, “самодержавіє гетьманському уряду неприлічно!”);
в) судової (підзвітної і контрольованої). Санаторий Весна Трускавец,

Такими в Конституції визначалися принципи побудови української держави. Кожна ж зі статей формулювала конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої Української держави від Московської імперії.

Одним із ключових моментів Конституції стало визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. “Як кожна держава складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, — записано в ній, — так і Мала Росія, Вітчизна наша щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої Польської і від Московської держави, які відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені...”.

Гетьман як керівник держави зобов’язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків. санаторий Алмаз

Державний скарб відокремлювався від гетьманського. На утримання гетьмана виділялися суворо визначені окремі землі та кошти. Полковники й сотники обиралися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра і що Україна на обох берегах Дніпра стає вільною від іноземного панування. санаторий Шале Грааль,

Цілком зрозуміло, що форма цього документа не позбавлена деяких хиб і помилок, адже писався він у надзвичайно складний час в умовах важкого економічного стану пограбованої Вітчизни. Але ж це перша Українська Конституція 1710 року!

Пилип Орлик як гетьман не мав достатньо можливостей для запровадження Конституції в життя повною мірою, проте вона не лишалася лише пам’яткою суспільно-політичної думки України, а протягом чотирьох років (від 1710 до 1714) була нормативним документом на всій правобережній Україні.

Цей документ відігравав велику роль у діяльності Пилипа Орлика. Він став важливою правовою основою при укладанні міжнародних договорів про допомогу у війні з Петром І. Орлик добре розумів, що йому одному не втілити в життя план відродження Української козацької держави.санаторий Шахтер Талановитий дипломат П. Орлик робив відчайдушні спроби умовити союзників в урядах Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Він активно листувався з монархами та іншими високопосадовцями, порушував українську проблематику на різних приватних та офіційних зустрічах. санаторий Шахтер Ніхто, крім Пилипа Орлика, не зміг підняти тоді українське питання на рівень загальноєвропейської політики. Ось що писав міністр закордонних справ Франції Дезайер після зустрічі з Орликом: “Новий запорозький гетьман — людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий”. (А було тоді Орлику всього 38 років).

У своїх стосунках із закордонними державами, до яких звертався Орлик по допомогу в цій складній для України ситуації, він підкреслював: “Ми не можемо дивитися холоднокровно на нещастя, яким віддана наша нація на порушення її прав... Ми говоримо, що з допомогою Господа Бога козацька нація буде обновлена у своїх правах”. Ці слова і сьогодні вражають проникливістю і болем за український народ, за його історичну долю. санаторий Женева

Високоосвічений, із тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виокремлювався у тогочасному середовищі української козацької старшини. Його головним бажанням було здобути політичну свободу своїй землі й народові, щоб заявляти, за висловом самого Орлика, “мої права і права моєї нації на Україну”. Розуміючи складність свого завдання, П. Орлик із сумом порівнював себе з корабельником, який повинен “у жорстокий час направити розхитаний вихорами і бурями український корабель до благословенних берегів нашої Вітчизни, котру стереже московський дракон, і повернути її колишню волю!”

Після невдач у військових справах, поразок шведсько-українських і польсько-українських у 1714 р.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья), після того, як Орликові не вдалося реалізувати плани визволення України, він разом зі своєю генеральною старшиною переїжджає до Швеції, у 1720 р. — до Австрії, пізніше — до Чехії. Від 1722 р. він дванадцять років живе у Греції, в Салоніках. Це був найтяжчий момент його життя, яке він порівнює з в’язницею. Тут він поховав свого молодшого 10-річного сина Якова. В еміграції деякий час із ним був і середній син Михайло, якого він теж втратив. Дружина Ганна довгий час перебувала у Кракові. Вона допомагала у громадсько-політичній праці спочатку своєму чоловікові, а потім старшому синові Григорові.санаторий Карпаты, Тривалий час Ганна з дітьми переховувалася в передгір’ї Карпат. Вона знайшла притулок у маєтку магнатів Потоцьких (нині це музей в Івано-Франківську).

Пилип Орлик помер у травні 1742 р. Поховано його в Яссах (Молдова), неподалік від Бендер. Мудрий державник, дипломат, творець нашої першої Конституції зустрів смерть у такому убозтві і бідності, що молдовський господар мусив поховати його власним коштом. Санаторий Весна Трускавец

Після смерті Пилипа Орлика його справу гідно продовжував син Григір, та він загинув на берегах Рейну в лавах французької армії в битві проти прусських військ 1769 року, на сімнадцять років переживши батька. На той час він уже був маршалом Франції. Його нащадки від шлюбу з графинею Оленою Дентевіль і досі живуть у Франції, дбайливо зберігаючи родинний архів. Цікаво, що від назви маєтності Григора Орлика під Парижем походить назва знаменитого летовища “Орлі”. Імовірно, живуть нащадки гетьмана-емігранта і в Україні.

Ось така коротка історія про двох українських патріотів Пилипа та Григора Орликів. Їх шанують і пам’ятають у Європі, зокрема у Франції, в Парижі. А чи всі ми в незалежній Україні, про яку так мріяли батько і син Орлики, знаємо їхні імена?санаторий Алмаз

"Радісно празнуємо у світлому дні твоєї святої смерти, Санатории Трускавца
Ольго богомудра, засилаючи молебну
пісню до Христа, що вінчав тебе вінцем нетлінним"
(Канон святої Ольги).
Трускавец санатории
На небосхилі святих Христової Церкви, наче зорі, сяють різні святі українського народу. Поміж ними особливим світлом святости ясніє княгиня Ольга, пам'ять якої відзначаємо 24 липня. "Повість временних літ" величає Ольгу такими словами: "Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком... Вона перша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь".трускавец цены
Свята Ольга це перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави.
СВЯТА ОЛЬГА — НЕЗВИЧАЙНА ОСОБИСТІСТЬСанатории Сходница
Свята Ольга належить до найсвітліших жіночих постатей на­шої княжої держави. Вона вирізнялася світлим характером, сильною волею та надзвичайною мудрістю в управлінні нашою держа­вою. Це жінка з великим державницьким умом. Наш літопис нази­ває її "наймудрішою серед усіх людей".Санатории Трускавца
Після смерти свого чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імени свого малолітнього сина Святослава. "Нікому з володарів, — каже істо­рик Наталія Полонська-Василенко, — не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару" (Історія України, ?. І, с. 101).
Трускавец санатории
Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. "Княгиня Ольга, — вважає історик Микола Чуба­тий, — стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України" (Історія Християнства на Руси-Україні, ?. І, с. 186).
Наша Церква у богослуженні празника величає Ольгу такими похвалами:трускавец цены "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять".Санатории Сходница

ХРЕЩЕННЯ СВЯТОЇ ОЛЬГИ
Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти хрис­тиянську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги. Ольга бачила також чесне і високо мо­ральне життя християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї з'явилося бажання стати християнкою. Проф. М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: "Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства" (Цит. твір, с. 174).санаторий Шахтер
Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв'язана. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі дже­рела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Руси вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великим почтом у Царгороді.

Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпис­копа і священиків.
Старання Ольги навернути санаторий Женева і свого сина Святослава на хрис­тиянську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо: "Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потре­би охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: "Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: "Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися". Вона ж говорила до нього: "Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме". санаторий Карпаты Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: "Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дарував Бог". І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту".санаторий Алмаз  Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. "Одне Ольга осягнула, — завважує історик М. Чубатий, — а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім розходжень у вірі в инших справах до самої смерти був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні на Божу волю" (Цит. твір, с. 182).
Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні по­літичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.санаторий Женева,
Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.
Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митро­полита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. санаторий Шахтер Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року неве­лику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Свя­тішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме.
КУЛЬТ СВЯТОЇ ОЛЬГИ В НАРОДІ
Після смерти княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья), Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.
Культ святої Ольги і празнування дня її смерти існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім'я було поміщено у список святих приблизно XII ст. санаторий Карпаты Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довіду­ємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відпи­сали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської области, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: "Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння". Згаданий сербський Пролог подає день смерти Ольги 11 липня.
Не можна з певністю сказати, чи окремаслужба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з сере­дини XV ст.Санаторий Весна Трускавец,
Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царго­родського патріярха Йоасафа пом'яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імени Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.
Постать святої Ольги, як володарки, кількома словами влучно окреслює історик Наталія Полонська-Василенко. "Підсумовуючи відомості про Ольгу, — каже вона, — треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу". Влучно охаракте­ризував її М. Грушевський: "Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала її ослабнути ні розвалитися". Вона наладнала дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імпе­ріями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави нази­вати її "світанком перед сонцем", а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була "наймудрішою серед чоловіків"