Хотілося, щоби вона просто так підійшла і провела рукою по плечу. Хотілося ніжності й уваги. Хотілося миттєвого погляду, що запалює і полонить, надихає і штовхає на безглуздя. Хотілося - лету, крил і неба безмірного. Хотілося, щоби обернулися до тебе, коли ти стоїш і чекаєш. Хотілося впевненості і спокою, щоби без криги і холоду, щоби без сутінок. Хотілося розради і свята. Хотілося наповнити чашу щастям і, не розплескавши, ділячись з усіма, віддаючи, пронести її по життю. Хотілося бути маленьким, дитиною, пестунчиком долі, щоби всі навколо милувалися твоїм словом, твоїм задумом. Хотілося насолоджуватися мистецтвом і поринати в найпотаємніші куточки пензлевого дотику. Хотілося наповнюватися музикою, відтворювати її в собі, ставати звуком, й ізсередини свого відчуття, полонити собою Всесвіт. Хотілося бути звабливим, і зваблювати красу, але не знущатися, не використовувати, а напиватися нею. Хотілося досягти гірської вершини і там, стоячи між небом і землею, зрозуміти свою присутність в цьому світі. Хотілося - різнобарвності і порятунку. Хотілося перехопленого погляду, від якого дзвенить і паморочиться в голові. Хотілося плескоту хвиль.
Хотілося...Чого тільки не хотілося, але найбільше...
* * *
Найбільше хотілося, щоби вона просто так підійшла і провела рукою по плечу.
не думай, пожалуйста,ничего
плохого, пошлого или хуже -
что я там "всю жизнь лишь тебя одного"
и 5 детей, и прожить за_мужем.
нет, нет, это, знаешь, не то чтоб любовь,
и не то чтобы поиск какой-то опоры...
просто мне не хватает по жизни мостов
и мне очень нравится этот город.
ты похож на него. ты красив как и он.
ты чужой как и он, и нет права сказать мне:
мой повеса, распутник, мой милый шпион
моя дикая нежность и рваное платье...
я молчу. и улыбку сложив под язык,
как таблетку от сердца. скольжу по прохожим
ты отвык от меня? да не то чтобы отвык.
и не знал никогда... но мы странно-похожи.
диссидент и эстет. сибарит-ловелас,
мизантроп и агностик. слова не решают...
и при встрече мне хочется крикнуть хоть раз:
я хочу тебя, слышишь? но гордость мешает.
Жили-были одинокий мальчик и одинокая девочка . Однажды они встретились и прожили долго и счастливо - двое суток. И умерли в один день, от тоски. От того, что не могли поверить, что вся эта любовь и все это счастье настоящее.
это знаете, как бывает..
смотришь на человека и совершенно не слышишь, о чем он говорит.
любуешься им.
рассматриваешь черты лица.
сходишь с ума.
всё это будоражит твоё сознание.
и чувствуешь себя счастливым.
и больше ничего не надо