Чи не клену. Не кляв. Чи не прокляну.

В. Стус

Колись вже здається так давно. На самому початку дев’яностих у Відні, якраз 7 жовтня мені показали чудовий пам’ятник генералу який… здався і здав Відень. Вдячні віденці поставили генералові пам’ятник не за те що він здав город ворогам. А за те що він здався без єдиного пострілу, а тому зберіг життя своїх солдатів, австрійців і віденців. І ніхто з німців не сумнівався, і не сумнівається і зараз у мужності і головне у честі і гідності цього австрійського генерала. А розуміння воїнської честі у німецьких військових традиційно високі і відповідають хіба що честі японських самураїв.  Так що треба зрозуміти наскільки важко цьому австрійському генералові дався цей вчинок. Що правда здався генерал не кому завгодно, а Наполеону. Прізвище того дійсно мужнього  австрійського генерала я не запам’ятавале йогокрасива та кремезна фігура на коні вже майже 200 років красується у центрі Відня. І сидячи на вулиці у зручному кріслі затишного кафе, та п’ючи найсмачнішу віденську каву я згадав про пам’ятник ще одному генералові. Пам’ятник генералові Ватутіну на вулиці Грушевського у Києві.

Найстрашніша річ у світі написана на цьому пам’ятнику – «від українського народу». Хоча напевно який сенс у цьому напису є. Бо і кулю він отримав від «українського народу» від душ сотень тисяч мертвих і ненароджених. А пам’ятник йому і досі стоїть у декількох десятках метрів від Верховної Ради України. Як потужно «правильно», та радісно у всіх фільмах про визволення Києва показують, як твердо і рішуче Сталін поставив «задачу» взяти Київ до 7 листопада. І Жуков та Ватутін радісно взялись виконувати цей божевільний наказ божевільного, відкинувши план маршала Рокоссовьского обійти і взяти Київ з білоруських лісів.

Так склалось що, теж в осені 1240-го року хан Батий прийшов брати Київ. Але навіть самий жорстокий монгольський Хан не кинув своє військо у холодні води Дніпра. А терпляче вичікував коли Дніпро замерзне. Чи міг червоний генерал Ватутін почекати поки Дніпро замерзне? Міг. Через рік  Червона армія декілька місяців спокійно чекала під Варшавою поки німці не придушать «Варшавське повстання». Так що чекати в Кремлі вміли, якщо хотіли. Але навіщо чекати, якщо можна по «хохлах перейти на інший берег Дніпра» (Г.Жуков). З батальйону мого діда на інший берег Дніпра вийшло семеро і це при тому, що їх батальйон не був у першій хвилі атаки. На моє наївне питання, а як же це можливо  переплести Дніпро у жовтні? Прозвучала, дуже коротка і шокуюча відповідь: «А плести все рівно не можно було, ні на плотах, ні на дошках, заважали трупи. Тому ми просто бігли на інший берег Дніпра по трупах». І бігли вони на той берег Дніпра, хто з цеглиною, хто з сокирою. Є одна дуже рідка фотографія на який солдат стоїть з сокирою під табличкою «Даешь Киев».  Це напевно єдина правдива фотографія про визволення Києва, бо єдиною зброєю, «чорної піхоти» кинутої на Київ, була або цеглина!!!, або сокира. Це важко уявити, але це історичний факт. На взяття Києва людей кинули з цеглиною або сокирою у руках у темні жовтневі води Дніпра.

Ось такий пам’ятник видатному генералові Ватутіну стоїть біля Верховної Ради, пам’ятник генералові, який з трупів «холів» зумів построїти міст на інший берег Дніпра. Як сказав сучасний російський письменник-фантаст Алекс Кош: «Лише самібездарнівійнипроходятьвтривалихікровопролитних боях. Справжньомуполководцюдостатньоодноготочно вивіреногоудару».

Ось такі два різні погляди на війну, ось такі два різні пам’ятники, два різні генерали у Відні і у Києві.

 Тому і 7 листопада найбільш сумне свято в історії  Київа всіх часів. Немає більш кровавого і темного свята на всьому важкому шляху нашого міста. В цей день майстри червоного цинізму і брехні повинні йти не по Хрещатику, а на берег Дніпра і не квіти туди нести, а хліб як на могилу, і вимолювати прощення і у мертвих, і у не народжених.  

Яровий, душа! Яровий, а не ридай.
У білій смути серце Україна.
А ти шукай – червону тінь калини,
На чорних водах – тінь її шукай.

В. Стус