Неділя Торжества Православ'я

Торжество православ’я святкується в першу неділю Великого посту. Так було встановлено в Греції в 9 ст., в пам'ять про вирішальну перемогу над ворогами православ'я - іконоборцями. Вчення про вшанування ікон засноване на Святому писанні і затверджене звичаями перших християн, до 8 ст. зоставалось незмінним. Але в Греції з'явилась єресь іконоборців, яка розповсюдилась і на інші країни і згодом переросла в справжню іконоборчу колотнечу.

Шанувати чи не шанувати Святі образи – про це дискутували і в храмах, і в палацах вельмож, і на базарах, – здавалося, нема для хрещеного люду всіх класів, і всякого рівня освіченості важливішого питання. Раз по раз богословські суперечки переростали в політичні чвари і розпочиналася чергова різанина: то палили образи, виганяли з храмів і вбивали іконо шанувальників, розстригали їхніх єпископів, то з аналогічними драмами встановлювали образи. Занедбувалося сільське господарство, розладнувалася торгівля, занепадали ремесла, під натиском іновірців з кордонів імперії відступали війська християн – і все через те, що не було єдності щодо священних зображень. Здавалося, мусили б навести лад у країні царі, але й вони, часто змінюючись через політичну нестабільність, належали то до партії іконо шанувальників, то до партії іконоборців. Свята православна церква була гонима іконоборцями ще більше як язичниками. Більше 100 років лилась невинна кров і сльози істинних православних християн, які боролися за право зображати на іконах Господа нашого Ісуса Христа, Богородицю, святих, а також молитись перед іконами. Їх заточували до в’язниць, піддавали тортурам, а чесні ікони і мощі святих нещадно спалювались. Після VII Вселенського Собору (787 р), було прийнято канони про необхідність шанувати ікони й розп’яття. Та боротися з викривленнями, надмірностями в цій справі. На деякий час наступило ослаблення гонінь, та дуже швидко усе почалося спочатку: вогнища, кровопролиття, взаємні прокляття ну і, звичайно ж, велемудрі дискусії. Здавалося, кінця-краю не буде цій братовбивчій Бого зневазі.

У січні 842 р. помер імператор Феофіл, запеклий іконоборець. Жінкою Феофіла була Феодора, таємна шанувальниця ікон. Спадкоємець престолу – Михаїл Третій, – вихований матір’ю по-православному, був ще малолітнім, тож за нього державою, згідно з тодішніми законами, стала правити Феодора. Опікунами ж царевича були три найвищих сановники, які теж вклонялися Богові перед Святими образами. Навколо них і згуртувалися сили іконо шанувальників. Їхнім завданням було не просто відновити шанування образів, розп’яття, мощів, священних місць і таке інше, бо силоміць то вже робилося не раз, – а мирним чином і назавжди.

Найперше вмовили Вселенського Патріарха Йоана Граматика, ненависника ікон, зректися престолу. Патріархом обрали славнозвісного в ті часи вченого-монаха Мефодія, який витерпів багато мук і переслідувань від іконоборців. Наступного року, в лютому, було скликано помісний собор у Царгороді, на якому було відновлено іконо шанування та підтверджено постанови всіх попередніх Вселенських соборів. Були звільнені з тюрем іконо шанувальники і повернені на попередні посади, а іконоборцям було запропоновано або відректись від своїх неправильних переконань, або припинити церковне служіння. На знак того, що боротьба ця завершилась мирною перемогою, тоді ж було ухвалено святкувати нове свято – Торжество Православ’я. Його вперше було відзначено 11 березня 843 року, а нині святкується першої неділі Великого посту. І хоча єресі з’являлися подекуди й надалі, а нині виникають навіть так звані секти православного походження, проте Православ’я після цього собору має на них ліки – сформовані й остаточно затверджені догмати й канони.
А в тому, що церковне життя відтоді налагодилося, що подолання іконоборства було здійснено в обстановці миру й братолюбства, велика заслуга тогочасної глави Візантійської імперії цариці Феодори, яку Церква зарахувала до лику Божих угодників. Амінь.