Неділя блудного сина
наближається Великий піст. Минулої неділі ми слухали притчу Ісуса Христа про митаря і фарисея, а сьогодні Євангельське читання - притча про блудного сина. Розповідається про те, як батько простив свого непутящого сина. Цю притчу Христос розповів невипадково. Адже Він в основному перебував серед простих людей, які не знали грамоти, не знали Святого письма і яким книжники і фарисеї (найвища церковна влада) говорили про те, що вони пропащі грішники, яким годі сподіватись на Божу милість. Нібито варто сподіватись лиш на кару Господню. І знаєте, вони були з цим згодні. Вони, правда, грішили протягом життя, але жити по-іншому не вміли, мабуть, і не могли. Церковна влада давала їм непосильні для виконання приписи, які власне відображали лиш зовнішню праведність, і дуже мало впливали на внутрішній стан душі.
І ось серед таких людей, з'явився Ісус, і вчення Його було нове і несподівано радісне. З простих і доступних Його розповідей, люди з подивом дізнавались, що Бог є любов, і що Він настільки добрий і милосердний, що з великою радістю прийме і спасе кожного, незалежно, скільки б він не згрішив у своєму житті, при умові щирого розкаяння і виправлення. Доказом любові і Господнього піклування про них ставали чуда, які творив Ісус Христос. Чи то зцілення від недуг, чи чудесне перетворення води на вино під час весілля, чи то насичення більше п’яти тисяч зголоднілих людей у пустині. Тому дуже багато ізраїльтян щиро любили Ісуса і перебували біля Нього днями і ночами. Щоправда, не тільки слухали, але й дуже багато з них блудниці, митарі, які збирали з людей непомірні податки, інші слухачі, щиро розкаювались і міняли свою поведінку. Дуже багатьох таким чином спас Христос для Царства небесного. Ось і на сьогоднішній службі ми читали з Євангелії Його притчу про блудного сина, в якій розповідається, як молодший син попросив у батька віддати частину майна, яка йому належить. З цим пішов з дому, надіючись найти кращу долю. Але через свою погану поведінку і легковажність, не тільки не здобув прибутків, а й витратив з „друзями” і блудницями все до останньої копійки. Його становище було настільки важке, що він радий був з`їсти щось із свинячого корита, але й цього йому не дозволяли. Доведений до відчаю, він зрозумів, що сам же і винний у своїх бідах. І розкаявшись, вирішив повернутись до батька і просити, щоб він його хоч у наймити взяв. Тепер давайте уявимо батька, який уже не надіявся побачити свого сина, бо вважав, що його уже й живого нема. Він би багато віддав навіть за звісточку про нього. А коли побачив сина і зміг його обняти, радості батьковій не було меж. Він покликав гостей і влаштував пишний бенкет, щоб відсвяткувати цю подію і насолодитись своїм батьківським щастям. Та не обійшлося тут без ложки дьогтю. Повернувся до дому інший син – працьовитий, розважливий, чемний. І наскільки кам`яне було у нього серце, що він, почувши про повернення брата, не тільки не зрадів, навпаки - його охопила лють. Що з тобою, хлопче? Твій брат повернувся і як би ти прибіг привітатись, то побачив би, відчув би, що він дуже змінився і не претендує на твою частку майна. Адже не ти особисто, а батько придбав усе, що тепер належатиме тобі. Своєю працею, своїм розумом… а ти, замість величезної вдячності і поваги докоряєш йому у тому, що він прийняв до своєї хати рідного сина? Звідки у тебе стільки злості? Адже твій батько люблячий, справедливий і милосердний. Ти так довго з ним живеш, чому ж не засвоїв його чеснот, його праведності. Чому не хочеш бути схожим на свого отця? Так, твій брат наробив багато помилок, але він їх зрозумів і став на шлях виправлення, і багато в житті може досягти, ще й тобі у пригоді стати… Такі думки виникають у нас, коли ми слухаємо цю притчу Ісусову. Але повірте, що розповідь ця і про нас з вами.
Давайте поміркуємо. Ми християни. Всі діти Отця нашого небесного. А чи не буваємо ми схожі на жорстокосердного сина? Ще й як буваємо. Ось такий простий приклад. Приходить до нас до церкви нова людина. Чи ми зустрічаємо її з любов`ю? Люди, які приходять до церкви вперше, стикаються з такою кількістю докорів і зауважень, що рідко хто з них наважується прийти ще раз. Повірте, як мені, як настоятелю, буває неприємно слухати про такі речі. Адже серед усіх жителів нашого селища небагато тих, хто постійно ходить до церкви регулярно. Але таких людей знають, за ними спостерігають, від них чекають відповідних вчинків, відповідної поведінки. А що ж бачать насправді? Одного разу мені довелось розмовляти з чоловіком, який спитав мене; „Знаєте, чому я не ходжу до церкви? Бо кожної служби до церкви ходить мій сусід. А як би ви тільки почули, як він вдома лає свою сім`ю - старих батьків, жінку, дітей. Його розмова переповнена лайкою і прокльонами. Та хіба тільки він? І від інших чоловіків і навіть жінок, що ходять до церкви, можна таке почути. Повірте, я не можу прийти і стояти поруч з такими людьми на молитві. Хоч в Бога я вірую, але з цієї причини до церкви не ходжу…” Що сказати? Важко і боляче було слухати цю розповідь. Знаю, що таких людей в громаді не багато, але є. Ми про них знаємо, і молимо Господа, щоб вони виправились і не накликали осуду на себе від народу і не грішили перед Богом. Адже Христос навчав: «Тоді буду знати, що ви мої учні, коли будете мати любов між собою». А де ж та любов, коли людина, прийшовши перший раз до церкви, 20 разів почує: не там стала, не тудою перейшла, не так одягнена … не так, не так, не так… Коли шанованого віку парафіянка по дорозі до церкви, встигне кілька разів полаятись? Коли наші парафіяни, родичі між собою, судяться роками? Цей список можна було б продовжувати, та чи варто?
Церква — це училище благочестя. Чому ми не хочемо слухати Ісуса Христа, який закликає нас бути добрими, милосердними, люб`язними? Чому ми не хочемо бути схожими на нашого Вчителя і Спасителя? Адже відповідь доведеться дати кожному. І якою ж опечаленою і розчарованою буде душа, коли побачить, що багато її трудів, постів і молитов закреслиться тим, що своєю поведінкою відігнала не одну людину від церкви, від віри, від Бога…
Повірте, важко говорити вам ці слова. Адже до переважної більшості з вас вони не стосуються. Але ми є однією сім`єю і давайте будемо дбати про те, щоб не було у Церкві вчинків, схожих на вчинки твердосердного сина з Євангельської притчі. Станьмо світильниками для людей, які ще не сповна пізнали вчення Христове. Хай ваша люб'язність, миролюбність, мудрість і доброзичливість запалять серця інших людей любов`ю до Господа, і світло це освітить і обігріє наше життя, і закличе на нас ласки Божі.
Хай благословить вас Господь усяким добром на землі. А м і н ь .
Проповідь о.Леоніда Лотоцького з книги Життєва стежина.
|
|
