В колонках играет - Sugababes - Round RoundНастроение сейчас - ДобрийV. Веселий день або Барбі
-Софіє, вставай. Вже час, - будила сестру Карина.
-Відчепися, дай поспати у вихідний день.
-Нічого спати. Вставай. Будемо бігати.
-Куди? Магазини ще всі закриті.
-По яким магазинам? На стадіоні.
Софія щільніше натягнула ковдру на голову.
-Відчепися.
Карина засунула руку під ковдру і сильно вщипнула сестру за ногу.
-Ай!!! Ти що здуріла?!! – закричала Софія. Сон, як рукою зняло.
-От бачиш. Прокинулася.
-Ще тільки шоста ранку!!!
-„Кто рано встает, тому Бог дает”, - спокійно сказала Карина. – На, вдягайся, - і вона кинула Софії спортивний костюм. – Це тобі сувенір з Парижу.
Софія спіймала подарунок і з превеликим незадоволенням вдягнулася.
***
Олег сумно дивився у віко. Батьки відправляють його в закриту елітну школу десь в якомусь містечку під Черніговом. Про той випадок з Ігорем стало відомо тренеру, а потім і батькам. Його предки дуже просили Геннадія Анатолійовича не розповідати про це директору, пообіцявши, що самі вправлять мозок сину.
Вправляти мізки вони вирішили трішки дивно: відправили Олега в спец школу. Насправді, та школа була на зразок військового училища для підлітків. Батьки вирішили, що так буде краще. Хлопця така перспектива не дуже радувала, але, що ж поробиш? Батьки...
***
Леся була собою задоволена. Вася під її наглядом, жаль, що Дмитра вигнали зі школи. А так... Вчора вона цілу ніч протанцювала В „Ельдорадо”.
Дівчина виповзла з ліжка десь о дванадцятій ранку. Тут же задзвонив телефон.
-Ало, - взяла слухавку Барбі.
-Привіт, - на другому кінці дроту була Вася.
-Привіт. Чого трезвониш так рано? – обурилася Леся.
-Це рано? А що тоді пізно?
-Пізно, коли ти проворонила класного хлопця.
-Коротше, я сьогодні їду на інтелектуальну гру на „Відікон”. Ти зі мною?
-І що я там забула?
-Підтримаєш мене.
-Тебе? – Леся не могла надивуватися, що за нахаба ця Вася. Дзвонить ні світ, ні зоря. Ще й на інтелектуальне шоу кличе. От дурепа!
-Мене. Ну то як?
-Гаразд. Іду. Коли?
-Через півгодини спускайся.
-Що? – щелепа Лесі ледь не пробила підлогу від здивування. За звичай, Барбі треба година, щоб зібратися.
***
-Що далі? – простогнала Софія, коли вони вповзли до квартири. Точніше сказати, вповзла. Карина ж почувалася чудово.
-Облінилася ти тут без мене.
-Не правда.
-А що ж ти робиш?
-Завжди мені вистачає півгодинного качання пресу і піднімання гир.
-Ну а тепер ще будеш і бігати.
-Який ідіот бігає о шостій ранку?
-Ти.
-Дуже смішно.
-Тепер я в душ, а ти поки що звари кави з круасанами.
-Е ні, спочатку я.
-Хто з нас гостя?
-Приїхали. Ти теж тут живеш. Невже забула?
-Якщо і забуду коли-небудь, то ти ж у ту мить нагадаєш.
-Ну це ж я, - сказала Софія і перед самим носом Карини зачинила двері до ванної кімнати. – Чия взяла?
-Гаразд, я зварю каву. Але ти ж знаєш, як я це зроблю.
-Не біда. З’їм піцу.
***
-Добрий день. Ласкаво просимо на шоу „Леді-вчений” – верещав ведучий інтелектуального шоу. – Зустрічаємо наших прекрасних учасниць! Аристархова Василина Степанівна!
У зал вийшла усміхне на Вася.
-Добролюб Іванна Володимирівна!
Вибігло якесь мале дівчисько в окулярах.
-І остання учасниця... Мороз Олександра Анатоліївна!
Очі Барбі полізли на лоб, коли вона почула свої ім’я.
-Що? – перепитала вражена дівчина.
-Виходи, Лесю, не соромся, - вчитель підбіг і, боляче схопивши її за лікоть, потягнув униз. – Ну от, коли всі учасниці зібралися, можемо починати. Хто знає правильну відповідь, тисніть на кнопку на пульті і кажіть. За правильну відповідь десять балів, не правильну – мінус двадцять!
-Що за маразм? – не вгавала Барбі.
-Перше питання: як звали відомого українського поета, автора „Кобзаря”?
-Кого? – Леся вперше чула це прізвище.
-Тарас Григорович Шевченко, - Вася перша натиснула на кнопку.
-Молодець! Десять балів! Друге питання: Колонією якої держави була Австралія у XIX столітті?
-Великобританії! – цього разу перша була Іванна.
-Блискуче! Десять балів! У якому році було засновано Київську Русь?
-У 1991! – на кнопку натиснула Леся.
У відповідь тиша. Потім ведучий тремтячим голосом сказав:
-На жаль не правильно. Мінус двадцять.
***
Тільки Софія ввімкнула плеєр, тільки вмостилася, щоб слухати Руслану, задзвенів телефон.
-Карино, візьми! – крикнула дівчина.
-Угу, - відповіла Карина і зняла слухавку. – Ало... Це тебе, - покликала вона сестру.
-Іду, - Софія натиснула на паузу. – Ало... Гаразд.
-Ти куди? – запитала Карина, коли побачила, що Софія кудись збирається.
-На репетицію, - зітхнула та, надягаючи бриджі.
-Я з тобою, - категорично сказала Карина.
-Давай, - Софія давно вже зрозуміла, що сперечатися з Кариною без толку.
***
Пройшла година і за цей час Вася мала тридцять балів, Іванна сто тридцять, а Леся мінус п’ятдесят.
-Отже, за підсумками нашої гри, - сказав ведучий, - перемогла Добролюб Іванна Володимирівна. Оплески!
Зал, шаленіючи від того, що ця нудота закінчилася, захлопав, мов скажений.
-Ти зовсім здуріла? – накинулася Барбі на Васю, коли вони вийшли з телестудії.
-Чому? – щиро здивувалася та.
-Ти виставила мене посміховиськом!
-А по-моєму, я тобі рекламу зробила.
-Рекламу?
-Угу.
-Яку? – не зрозуміла Леся.
-Тебе покажуть по телевізору і у тебе буде купа прихильників.
-Ти знущаєшся? Які ще прихильники, якщо я виглядала, як остання дурепа!
-Чому остання? Перша.
-Я тобі зараз як дам перша!
-А що я не так сказала? – тепер настала черга Васі дивуватися.
-Потрібно було сказати, що ніяка я не дурепа.
-А, пробач. Ніяка ти не дурепа. Просто у хлопців, які на тебе глянуть буде текти слина.
-Правда? – Леся поправила волосся.
-Правда, - покривила душею Вася. Ох, як ця тупа та самовдоволена Барбі її вже дістала! Але такого казати ні в якому разі не можна. Доведеться просто терпіти її та лестити.
***
-Тільки благаю, сиди тихо, - попросила сестру Софія, коли вони дійшли до дому Валерія, їхнього гітариста.
Він жив у приватному секторі, тому крику від сусідів не було.
-Привіт, - сказала Софія, коли їм назустріч вийшов хазяїн дому. – Познайомся, це моя сестра Карина, а це – Валерій.
-Дуже приємно, - в один голос сказали Карина та Валерій.
-Вже всі прийшли? – запитала Софія.
-Так. Тільки вас чекали.
-Тоді починаймо?
Друзі зайшли у спеціальну звуконепроникну кімнату. На дивані сиділи Олексій та Микола, барабанщик та клавішник. Марина щось кричала по телефону, Аня наводила красу, Лариса та Інна про щось шепотілися у другому кінці кімнати.
Софія познайомила зі своїм гуртом сестру. Карина мовчки кивала, усміхалася, а потім і собі сіла на диван.
-Почнемо з чого? – ліниво потягнулася Аня.
-З останньої, - відповіла Софія.
Карині сподобалося їхнє останнє надбання. Пісня була жвава, весела, незважаючи на трохи сумний її зміст. А, взагалі, її сестра добре писала вірші. Олексій потім писав до них музику.
-Якщо твої очі не брешуть,
Якщо моя інтуїція мене не підводить.
Якщо я для тебе дійсно хоч щось значу,
Тоді спитай, чому ж я плачу.
Я б тоді розповіла все, що на душі у мене,
Я б тоді сказала, що ти для мене значиш.
Я б тоді тобі сказала, чому я так тебе кохаю,
Але не питай за що... Не знаю.
Вчорашні танець, посмішку, обійми, поцілунок
Я хочу зберегти у серці назавжди.
Після стількох зусиль я хочу, щоб ти мене кохав,
Хочу бути твоєю назавжди. Якби ж ти все це знав.
Коханий мій, серце моє, моє життя,
Благаю, не відвертайся, не забувай мене.
Знай, я для тебе багато чого зроблю,
Бо я тебе всім серцем люблю.
Ще пам’ятає душа моя той біль страждань,
На які мене ти засудив жорстокістю своєю.
Але я витерпіла. Дівчина сильна, коли кохає.
Що я тоді відчувала лише сам Господь знає.
Забута, покинута, нещасна свою любов несла я
Через тернисті шляхи обману, сліз та зрад.
Пройшовши крізь біль, відчай та невдачі
Невже не заслужила я хоч краплю з тобою щастя?
-Ну як? – запитала Софія.
-Супер. Тільки чому вона така весела, якщо мова йде про не щасливе кохання.
-Вона не про не щасливе кохання. Вона без кінця. Попереду на дівчину чекає щастя з коханим.
-Або море сліз і крові, - хмикнула Карина.
-Чому ти така песимістка? – образилася Софія.
-Та нічого. Мені здалося чи ця пісня дійсно автобіографічна?
-Здалося, - відвернулася Софія. – Продовжуємо! – Софія не захотіла слухати того, що їй хоче сказати сестра.
