В колонках играет - The Rasmus - Last Generation
Настроение сейчас - =)

мда.. не була тут 3 роки, і бачу тепер як я змінилася. ДУЖЕ змінилася за цей час. навіть дивно передивлятися ті тупі записи, зроблені на 1 курсі.
от і вір після цього у фразу: Люди ніколи не міняються...

В колонках играет - Nightwish
Настроение сейчас - Nemo

Привіт)
Знаю, давно не писала, просто часу не було...
Життя, як зебра - дійсно. Але чому сіро-чорна смуга така нескінченна? Щойно от розсварилася зі своєю близькою подругою.
Називається робимо втрьох (я, подруга і одногрупник-її близький друг) проект з соціології. Що я не скажу - не подобається другу, подрузі значить теж. Потім проходить півдня, день - він каже те саме, тільки іншими словами - його ідея близкуча! А Оля (тобто я) дурепою виявляється. Потім, що не скажу, давайте робити. вони: "Ми самі, потім знайдеш картинки на презентацію". Я знайшла їх. але вони бачте не підходять! Називається, не підпускають мене робити, а потім заявляє подруга, що я ні фіга не роблю.
Коротше, звинуватила мене у всіх смертних гріхах... Все! Набридло! Роблю сама проект! Ще є час... до середи... гм.......

В колонках играет - Kamelot - moonlight
Настроение сейчас - Депресія

Давно я не писала... Просто не хотілося... Хоча багато чого трапилося у моєму житті за останні місяці... От написала сьогодні цей вірш...

Чому я не можу жити нормальним життям?
Весь час втікаю, ховаюся… Від кого?
Від тої тіні, що кличу своїм ім’ям?..
Чи від пекельного, чорного болю того?

Від того болю, що руйнує і нищить все навколо…
Будь ти бідним, багатим чи ніким…
Що у світі лишилося ще доброго чи злого,
Все руйнує біль і станеш ти нічим.

Легко оглянутися назад чи дивитися в майбутнє…
Важче витерпіти теперішнє своє.
Біль – відчуття гірке, жорстоке, незабутнє…
Але і слово його позначає німе.

_8888_________88_________8888_
_88_88________88________88_88_
_88__88_______88_______88__88_
_88__888______88______888__88_
_88___88______88______88___88_
_88___888_____88_____888___88_
_88____88_____88_____88____88_
_88____88_____88_____88____88_
_88____88_____88_____88____88_
_88____88____8888____88____88_
_88___888____8888____888___88_
_88__88_____888888_____88__88_
!!!!!!!!!!!ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!!!!!!!!!!!_
_888888_____88__88_____888888_
_88__888888888__888888888__88_
_88______88__8888__88______88_
_88______88___88___88______88_
_8888888888888888888888888888_
_________888__88__888_________
__________888_88_888__________
____________888888____________
______________88______________


Сьогодні 17-та річниця Незалежності України! Вітаю Україну та українців, незалежно від того, де вони живуть чи знаходяться у цей визначний день! На головному майдані в Києві щойно було феєричне шоу українських зірок естради, яке закінчилося фантастичним шоу Руслани! дещо вийшло зняти з її виступу, якість погана, знімала з телевізора, але ж зняла!

Безталанна ненька – рідна Україна
Простягала руки до народу-Сина.
Терпеливо ждала, вірила – Дитина
Вже на ноги встала, що в муках родила!

Що відкрились очі - синії волошки,
Ще чуть-чуть і піде, зачекаю трошки...
Він збере в долоні срібні краплі-роси,
Окропить на щастя пшеничнії коси!

А свободи вітер, що вирвавсь на волю,
Не наробить лиха і зла не накоїть!
Лагідно торкнеться кожної травинки
Та розгорне крила моєї Дитинки.

І злетів Соколик, крила розправляє,
Сильні груди мужньо вітру підставляє,
Озирає оком безкрайні простори,
Засіває Мрію, щоб зростила Долю!

Розцвіте, як маки, в душі добре слово,
Защебече пісню соловей в діброві,
Задзюркоче щастям чистеє джерельце,
Я втамую спрагу, заспокою серце!

“Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша Доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!”
Василь Стасюк

В колонках играет - Girls Aloud - Jump
Настроение сейчас - Добрий

Мої любі, я сьогодні вже ввечері їду на море))) аж на 3 тижні... Не знаю ,чи вийде зайти в інет там, тож попрощаюся з вами зараз..
До зустрічі

В колонках играет - Tyler Hilton - Missing You
Настроение сейчас - Сумний

Сумую за тобою, почуй мене й прийди.
За тобою на Сонце піду, та не сила йти.
Повернися до мене, сили в мене вдихни,
Будь ласкавим і ніжним, як у чарівному сні…

Зорі, що охоплюють небо, світіть!
Вітри, що гуляють степами, несіть!
Принесіть мені вісточку серця його,
Донесіть спів моєї душі до нього.

Ватро, що палаєш вдалині, як маяк, гори!
Води, несіть мене в вир від землі!
Загубитися в океані надій не сила мені.
Хочу бути біля тебе, як вода у вогні.

Притупити свій біль від розлуки хочу я,
Врятувати тебе від спеки, любове моя.
Далеко ти, там де Сонце ліниво встає…
А я тут, де зима в гості рано прийде…

В колонках играет - Animal ДжаZ - Пуля в небе

-         Привіт, - почула Ната чийсь голос.

 

Дівчина розплющила очі. Над нею стояла Ніка і посміхалася. Ната роззирнулася. Вони до сих пір були в альтанці, але небо було ясне, навколо співали пташки.

 

-         Привіт, відповіла Ната, намагаючись піднятися.

 

Ніка їй допомогла.

 

-         Що з тобою було? – запитала вона.

 

-         Не знаю, просто раптом підкосилися ноги і я упала… - пробурмотіла Ната, струшуючи з одежі сміття.

 

-         А я раптом заснула, а прокинулася, ти лежиш на підлозі. Ти мене налякала! – сплеснула руками Ніка.

 

-         І дощ перестав йти, і чути все… - Ната озирнулася знову.

 

-         Який дощ? Де ти бачиш його ознаки? – здивувалася Ніка.

 

Ната вийшла з альтанки. І дійсно, ознак дощу не було.

 

-         Що ж це все означає? – скрикнула дівчина.

 

-         Щоб воно не означало, та мені вже час додому, - стомлено відповіла Ніка. – Ходімо, я тебе проведу.

 

І дівчата попрямували до виходу з парку.

 

                                               *        *        *

 

-         Дощ зла, - пробурмотіла Галя, - дивлячись як за вікном лив дощ.

 

-         Так, гарна робота, - до дівчини підійшов чоловік у синьому костюмі і погладив її по довгому рудому волоссі, яке хвилями спускалося ледве не до п’ят дівчини.

 

-         Дякую, - промуркотіла Галя і відвернулася від вікна.

 

-         Тепер справа за краплинами, які залишилися на дівчатах, - засміявся чоловік і, обнявши Галю за тонку талію, притягнув до себе. Через секунду вони злилися у палкому поцілунку.

 

-         Мені час йти, - відштовхнула чоловіка Галя і миттю вийшла з кімнати.

 

-         Руда Бестія, - пробурмотів чоловік, - чи не наробиш ти тих же помилок, що і твої сестри перед тобою?

 

Після цих слів він скажено засміявся , махнув рукою і розчинився у повітрі.

 

Галя, вискочивши з кімнати, старалася не дихати. На її вустах ще палав поцілунок Сантоса, а вона намагалася бути сама собою, що було дуже важко, коли тебе цілує сам Містер Недоторканість.

 

-         Нічого не хочу, - пробурмотіла дівчина. Але вона знала, що стала навіки його, коли у п’ятирічному віці вбила свою матір.

 

Галя різко присіла, її довге руде волосся почало скручуватися у змії і обплітати її ноги.

 

-         Мої рідна, - прошепотіла вона, - тепер ваша черга. Знайдіть тих дівчат і заберіть їх силу. Вона мені ще знадобиться, щоб виправити цей світ.

 

*       *        *

 

-         Дурепо, я що сказав робити? – кричав товстий чоловік, розмахуючи руками, як вітряками, перед носом у дівчини.

 

-         Віднести це у фірму, - тихо відповіла дівчина.

 

-         А ти що зробила? – чоловік досяг своєї точки кипіння.

 

-         Там був дощ, я не змогла і кроку ступити! Вода так і норовила мене збити з ніг! – виправдовувалася дівчина.

 

-         Євгеніє, ти у мене більше не працюєш! – голос чоловіка перейшов на поросячий визг.

 

-         Але, - очі дівчини наповнилися сльозами, які блищали за лінзами її окулярів як діаманти.

 

-         Геть! – заревів від злості злий бос.

 

Євгенія розвернулася і поплелася збирати свої речі. Вона працювала тут недавно і тимчасово. Їй потрібні були гроші для ліків для своєї хворої рідної сестри. Їх батьки загинули кілька років тому в автокатастрофі і дівчата залишилися сиротами. Євгенії тоді виповнилося 18 років, а Ніні 15. З того часу пройшло вже чотири роки, тяжких і болісних чотири роки. Ніна після смерті батьків тяжко захворіла і майже не вставала з ліжка. Євгенія ж, покинувши навчання, стала заробляти гроші, щоб хоч якось вижити на цьому світі. І от, її вигнали з роботи через те, що йшов дощ! Дощ, але яку він владу має над долями людей! Наче це сам водяний бог руйнує долі людей, розриває нитки щастя та життя. Євгенія підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Від дощу немає і сліду. Як таке може бути? Ще недавно вода стікала річками по вулицях, у дворах утворилися цілі озера каламутної води… Але зараз нічого такого вже не було. Навіть натяку на те, що недавно була злива.

 

-         Це несправедливо, - прошепотіла Женя і поплелася збирати свої речі.

 

*       *        *

 

-         Ох і злива ж щойно була! – до квартири влетіла радісна Анастасія. – Мамо, ти де?

 

-         У ванні, гріюся після дощу.

 

-         Ти те ж його бачила? – Настя роззулася і почимчикувала на кухню.

 

-         Так. мені треба було вийти в магазин, а тут якраз дощ! – відізвалася мама.

 

-         Так… - пробурмотіла Настя, заглядаючи у холодильник, - що в нас тут є? – Погляд дівчини упав на миску з корейською морквою, - Чудово, - посміхнулася Настя і простягла руку з яскраво бардовими нігтями до їжі.

 

Раптом її вдарило током.

 

-         Ай! – скрикнула дівчина.

 

-         Що трапилося? – запитала мама, виходячи з ванної кімнати.

 

-         Нічого, - посміхнулася Настя і, взявши миску з морквою, побігла до своєї кімнати.

 

-         Зачекай! Візьми батон! – крикнула їй у слід мама.

 

-         Так, - засміялася Настя, - я зовсім про нього забула…

 

Настя зачинила двері у свою кімнату, вона терпіти не могла відчинених дверей, і вмостилася на дивані. У кімнаті було тепло після літнього дощу. Поставивши миску на диван, Настя підійшла до дзеркала. На неї глянула дівчина років 18-ти з каро-зеленими очима та попелястим волоссям, чорні ж брови виглядали трішки дивно, порівняно з кольором волосся… Дівчина у дзеркалі була втомлена, одяг мокрий наскрізь, але очі Насті світилися від задоволення. Що не кажіть, та вона любила погуляти під дощем, а потім вилежуватися у теплій ванні. Тому, довго не роздумуючи, дівчина поспішила до ванної кімнати.

 

Ванна була вже наполовину повна і, роздягнувшись, Настя занурилася у теплу воду. Вона відчула, як вода охоплює все її тіло і це було чудово. Настя заплющила очі від задоволення і подумала, що нічого в світі не зрівняється з водою… Раптом дівчина відчула дивне поколювання у всьому тілі. «Можливо вода стала гарячіша?» - подумала дівчина. Вона розплющила очі і… нічого не побачила. Нічого крім води. Настя різко випрямилася і її верхня частина тіла з’явилася над водою. Нижньої так само не було видно.

 

-         Що за… - пробурмотіла Настя.

 

-         Ти – Вода, - почула дівчина голос. – Ти – Вода… Запам’ятай це. Знайди Вогонь, Повітря і Землю. Тоді все зрозумієш.

 

-         Хто… - почала було говорити Настя, але її перебили:

 

-         До того ж часу, ти нічого не дізнаєшся про себе більше. Шукай їх і приходь у стару альтанку у міському парку. Шукай…

 

Настя різко винирнула з води і, зачепившись за край ванни руками, думала про те, що це щойно було.

 

-         Невже наснилося? – пробурмотіла Настя. – Я заснула у ванні! – дівчину аж пройняло всю. Такого з Настею ще ніколи не траплялося. Вона могла ж потонути! – Я тут, - пробурмотіла дівчина, глянувши на своє тіло. Що під водою, що над водою – однаково було його видно. – Що ж то було?..

 

В колонках играет - Garbage - Bleed Like Me
Настроение сейчас - Добрий

VI. Дволикий Янус

 

 

У школі, як завжди було нудно. Вчителі на трьох парах повторювали, що тупішого та безсовісного класу у житті не бачили. При чому цікаво, що це саме вони кажуть і біолого-хімічному класу, і гуманітарному. То де ж правда?

 

На перерві, при появі Лесі у коридорах дівчата презирливо морщили носи, вчителі прискіпливо оглядали Барбі з голови до ніг, більшість хлопців сміялися, а інша їх частина дивилися не на Лесю, а на її ноги.

 

-         Два-нуль, - пробурмотіла Софія, побачивши героїню інтелектуальної гри у коридорі.

 

-         До речі, - запитала Аліна, - чули новину?

 

-         Яку? – запитала Санька.

 

-         Дмитро перейшов у іншу школу.

 

-         Справді? Ти добре постаралася, - почула Софія позаду голос Лесі.

 

-         Невже? А тобі яка справа? – прижмурилася Софія.

 

-         Не твоє діло. Але я б вчинила по-іншому, - повела плечем Барбі.

 

-         Чому ж не вчинила? Сміливості не вистачило? Чи була зайнята шоу „Ай к’ю повії”? – єхидно примружилася Софія.

 

-         Вистачило, - зло зиркнула на Софія Барбі. Виявляється не все так добре, як це розписувала Вася. -  Тільки навіщо мені на такого придурка витрачати свій дорогоцінний час?

 

-         Ах, так, ти його витратиш на іншого придурка, - хмикнула Софія. – А я-то думаю, що ж це Ярослав навколо тебе так і ходить.

 

-         Ходив, - поправила Марія.

 

-         Не важливо. Головне, що дорогоцінний час ти витратила на нього, - Софія ніколи не набридне знущатися з Барбі.

 

-         Багато ти розумієш! Ми з ним були не довго.

 

-         Угу. І що ж завадило?

 

-         Яка тобі різниця? – обурилася Леся.

 

-         Ніякої. Просто ти з ним повелася погано.

 

-         А ти з Дмитром ні?

 

-         Зрівняла. Ярослав тобі нічого поганого не зробив, а от Дмитро...

 

-         Може досить згадувати про те, що було в тому році?

 

-         Перечислити, що було в цьому? – Софія розвернулася. – У нас зараз алгебра. Ніколи з тобою теревенити.

 

І Софія з подругами пішли до класу.

 

-         Ох і ця Софія, - пробурмотіла Леся своїм подругам: Катерині та Олені, а також новоявленій Васі.

 

-         І як її можна терпіти? – додала Олена.

 

*       *        *

 

Після п’ятого уроку, на радість усім учням, вчителів зібрали на нараду. Тому про ніяку фізику і не було мови.

 

-         Увага! – вийшов до дошки Максим. – всі ви, мабуть, бачили вчора наших Васю та Лесю по телевізору!

 

-         Так! Звичайно! – загули всі.

 

-         Так от, Оплески Лесі. Вона здобула премію „Найтупіша стерво класу”!

 

-         І хто ж таке придумав? – підняла одну брову Барбі. – Сто відсотків – не ти.

 

-         Чому ти так думаєш?

 

-         Я просто впевнена.

 

-         На відміну від тебе, я не провалювався учора на грі. Так, що...

 

-         Софієчко, - прошипіла Леся. – Це ти придумала?

 

-         Я? – здивувалася Софія. – Навіть, якщо я, то Максима я б не змогла заставити цього сказати...

 

-         ... якби він сам так не думав, - закінчив думку Софії Євген.

 

-         Ах он воно що! – піднялася Барбі. – Це змова?

 

-         Так, змова, - легко погодився Максим.

 

-         Але змова, щоб ти не була повним посміховиськом, - додала Софія.

 

-         Знаєте, що? – Леся вже була червона від злості.

 

-         Не знаємо, скажеш, - відповіла Марія.

 

-         Я не потребую ні у чиїй допомозі. Чи ви хочете, щоб я бігала перед вами на задніх лапках та заглядала вам у роти?

 

-         Нічого ми такого не хочемо, - заперечив Максим.

 

-         Тоді чого? – грізно наступала на нього Барбі.

 

-         Ми тобі вже пояснили, - хмикнув Максим.

 

-         Ах ти ж, - і ще б трішки і Леся накинулася на нього.

 

Софія, зрозумівши, що може бути, швидко підбігла до підвіконника, взяла пляшку з водою і вилила її на голову Барбі. Та деякий час стояла приголомшеною, потім розвернулася на каблуках і вибігла з класу.

 

-         Круто ти її, - Вася поклала руку на плече Софії.

 

-         Дякую. Три-нуль, - відповіла та.

 

-         Що далі? – поцікавилася Вася.

 

-         Та ніби все, - полегшено зітхнула Софія.

 

Вона давно вже придумала план, як здихатися Барбі та Дмитра. Для цього вона попросила Васю, щоб та звабила Дмитра, а далі повинно було статися те, що сталося.

 

-         Знаєш таке прислів’я „За двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш”? – запитав Максим у Софії.

 

-         Знаю, звичайно, - відповіла та.

 

-         Ти не тільки погналася за двома зайцями, ти їх ще й спіймала та чортів їм надавала. Молодець!

 

*       *        *

 

Останнім був урок фізкультури. Марія була звільнена, тому вона пішла з Вадимом гуляти, а Софія, Санька та Аліна поплелися на урок. У роздягальні, як завжди, було темно, тісно і душно. Дівчата передяглися і зайшли до спортзали.

 

Вчительки ще не було. На іншому кінці зали хлопці з паралельного класу грали в баскетбол. Один із них кинув м’яч сильніше, ніж очікував і попав Саньці по голові. Той хлопець, що кинув підбіг і забрав м’яча, не вибачившись.

 

-         Гей, у тебе язика немає?! – закричала на нього Санька.

 

-         Чому немає? Є.

 

-         А вибачитися важко?

 

-         Ну вибач.

 

-         Без ну.

 

-         Багато хочеш.

 

-         Я тобі зараз покажу „багато хочеш”, - перекривила Санька хлопця.

 

-         Та що ти причепилася?

 

-         Це я причепилася? Це в тебе руки не з того місця виросли!

 

-         На бійку нариваєшся?

 

-         А ти станеш дівчину бити? І не соромно?

 

Хлопцю Санька вже добряче надоїла і він замахнувся на неї, але дівчина була проворнішою і кинула в нього м’яч.

 

-         Ти що з глузду з’їхала?

 

-         Тепер ми квиті.

 

-         Що тут відбувається? – прозвучав голос Марти Василівни, вчительки з фізкультури. – Зараз же припинили. Стали всі в шеренгу. Рівняйся, струнко, вільно. Сьогодні ми здаємо біг човником і кидання м’яча в кошик. А зараз по колу! На розминку!..

 

*       *        *

 

-         Шикарна квартира, - сказала Марія, коли вони прийшли до Вадима.

 

-         Дякую. Проходь.

 

Марія зайшла в кімнату і вражено вигукнула:

 

-         Оце так!

 

А дивуватися було чому. Вікно було зашторене, а скрізь куди не глянь стояли улюблені квіти Марії – троянди.

 

-         Це все для мене?

 

-         Так. Для тебе, - Вадим почав цілувати її шию, плечі...

 

Потім вони плавно перемістилися до дивану.

 

-         Що ти робиш?

 

-         А ти здогадайся.

 

-         Припини.

 

-         Чому? Мені ж хочеться.

 

-         А мені ні.

 

-         Чому ти так? Не бійся.

 

-         А я не боюся.

 

-         Так в чому справа?

 

-         Я ж сказала: „Ні”.

 

-         А я: „Так”. Хочеш у слова пограти?

 

-         Не прикидайся! У тебе в голові тільки секс і більше нічого! Пішов ти! – Марія розлючено вибігла з кімнати і хлопнула дверима.

 

*       *        *

 

-         Санько, що на тебе найшло? – розпитувала Аліна подругу.

 

-         Мене просто дратує його ставлення до мене. Що він собі думає? Вдарити м’ячем, не вибачитися.

 

-         А класно ти йому врізала м’ячем.

 

-         Дякую. Сподіваюся у нього до сих пір щелепа болить.

 

-         До весілля переболить.

 

Дівчата засміялися.

 

-         Прогуляємося? – запитала Санька.

 

-         Ні. Не можу, у мене тренування.

 

-         Тоді до завтра. Бувай.

 

-         Бувай.

 

 

*       *        *

 

Санька пообідала, вигуляла Мілко і сиділа за комп’ютером. На завтра потрібно було зробити реферат з біології.

 

-         Ало, Санько, ти? – почула дівчина у слухавці голос Володимира.

 

-         Я.

 

-         Ти вибач мене, просто не знаю, що на мене найшло.

 

-         Вибачаю.

 

-         Тоді, щоб загладити свою провину, можна я тебе запрошу до кафе?

 

-         Не можна.

 

-         Чому?

 

-         Я не ходжу по кафе з такими, як ти.

 

-         Але я ж попросив пробачення!

 

-         А я тебе пробачила. Але в кафе з тобою не піду.

 

-         Чому?

 

-         Я вже пояснила.

 

-         Але ж ти і пробачила мені.

 

-         Так, але в кафе не піду.

 

-         Та пішла ти! – і Вова кинув трубку.

 

-         Ну і ідіот, - Санька також розізлилася. -  Дзвонить, запрошує на побачення, а потім кричить.

 

*       *        *

 

В колонках играет - LAMA - Знаєш як болить
До мене нарешті вчора повернулася муза!!! Я почала писати нову книгу. Ось її початок. Якщо сподобалося чи щось інше відчули, прочитавши, пишіть)))


-Я завжди хотіла літати у небі! – заявила Ніка, йдучи парком зі своєю подругою Наталею.
-А я бігати, швидше за всіх, - примружилася Ната, згадуючи останню здачу нормативів з фізкультури.
-І що ж тобі заважає? – посміхнулася Ніка.
-Моя впертість і придурок викладач, - пробурмотіла Ната.
Дівчата якраз звернули на тиху алею вкінці міського парку. Ніка озирнулася:
-Люблю тихі місця, вони завжди дозволяють задуматися над тим, яке коротке життя.
-Чому? – Ната неуважно пнула каштан, що завалявся в опалому вже у липні листі.
-Просто зараз може вискочити маніяк і все… копита відкинеш, - засміялася Ніка.
Вона завжди була грубою і любила чорний гумор. Наталка була більш спокійною, але любила гучні вечірки з безкоштовними напоями, які влаштовував її друг.
За розмовою дівчата не помітили, що на алеї стало вже зовсім тихо, не чути було навіть стуку їх каблуків… Почало темніти.
-Здається зараз буде дощ, - сказала, піднявши голову догори, Ніка.
-А нехай! Я люблю гуляти під дощем! – засміялася Ната.
Ніка стурбовано озирнулася. Дощу вона терпіти не могла, і тому не дуже хотіла під нього попасти.
-Давай заховаємося там, - кивнула Ніка на альтанку, що була попереду.
-Фє, - скривилася Ната, - вона вже зовсім трухлява!
-Ну то й що! Хоча б якась схованка.
-Дірявий дах тебе не врятує, - знову скривилася Ната.
-Але спробувати можна, - Ніка схопила за руку Нату і потягла до альтанки. Вже починало накрапати.
-Стій, - раптом зупинилася Ната. – Ти чуєш?
-Що? – запитала Ніка, стурбовано відкидаючи впавши на обличчя волосся.
-Нічого, - прошепотіла Ната. – Взагалі нічого. Ні вітру, ні наших кроків, ні крапель ощу…
Ніка озирнулася. Вони вже стояли на сходах альтанки. Дощ якраз лив як з відра.
-Та йди ти сюди, - Ніка нарешті втягла Нату в альтанку. – То що ти там казала? – Ніка з насолодою струсила мокре коротке волосся і сіла на лавку.
-Тиша, суцільна, - повторила Ната.
-Ну то й що? – стиснула плечима Ніка.
-Нічого. У тому то й справа. Такого ще ніколи не було, - Ната дістала щітку з сумки і почала розчісувати мокре волосся.
-Подумаєш, - Ніка заплющила очі і почала мугикати якусь пісеньку.
-Ти щось сказала? – перепитала Ната.
Ніка мовчала. Наталці раптом стало дійсно страшно. Вона нічого не чує! Ні голосу Ніки, ні її мугикання, навіть свого голосу! Наталка зиркнула на небо. Воно було суцільно вкрито хмарами. По спині Наталки пробіг холодок. Раптом у неї підкосилися ноги і вона впала на підлогу альтанки, стукнувшись головою об поручні.

Ваше отношение к окружающим
Авторитарность высокая	доминантный, энергичный, компетентный, авторитетный лидер, успешный в делах, любит давать советы, требует к себе уважения.
Эгоистичность умеренная	эгоистические черты, ориентация на себя, склонность к соперничеству.
Агрессиия умеренная	упрямый, упорный, настойчивый и энергичный.
Подозрительность низкая	критичный по отношению ко всем социальным явлениям и окружающим людям.
Подчиняемость низкая	неуправляемый тип
Зависимость умеренная	конформный, мягкий, ожидает помощи и советов, доверчивый, склонный к восхищению окружающими, вежливый.
Дружелюбность умеренная	в меру социальный тип.
Альтруистичность экстремальная	гиперответственный, всегда приносит в жертву свои интересы, стремится помочь и сострадать всем, навязчивый в своей помощи и слишком активный по отношению к окружающим, принимает на себя ответственность за других (может быть только внешняя маска, скрывающая личность противоположного типа).
Доминирование и дружелюбие
Доминирование	19.4
Дружелюбие	3.6
пройти тест