РЕКВІЄМ
Тече сльоза: кап-кап…кап-кап…
Тече і ріже рани…
І вже не просто сльози – кров
Біжить струмочком з рани.
Сліпий народ, сліпий не бачить,
Не бачить біль, не бачить кров,
А бачить лиш гарячі сльози
Їх чує пісню: кап-кап-кап…
А інколи і сліз не видно,
Не видно ран шипів колючих –
Колючих слів близьких людей.
Чому коли для них усе погано
Вони не думають, що і тобі не рай,
Не бачать, що в руках своїх
Тримають тонку волосину,
Що лиш один невдалий рух
Провалить тебе у пучину?
Не бачать й ріжуть, б’ють, рубають,
Рубають серце на куски…
А ти сховалася від світу,
Закрила двері на усі замки
Й зализуватимеш ті болючі рани,
Зализуватимеш рани на собі.
І що поганого у тому,
Що біль свій не показуєш усім,
Що не попросиш допомоги в друга,
А візьмеш в руки нитку й голку
Й зашиєш рану сам собі?…
Не бачить друг, не бачать люди,
Не бачать справжній дикий біль,
Не бачать, що душа згорає,
А попіл люто вітер розвіває.
Щодня, щомиті, щогодини
Ти граєш роль для них усіх.
Напустиш маску на обличчя
І вже за мить – «найщасливіша» від усіх!
А серце в грудях більш не б’ється,
У темних хащах весело сміється
Й танцює пані Завірюха,
Танцює ніжки підніма…
Якщо знайде шматочок серця
Затопче ніжками умить.
Лютує стужа невмируща…
Й я чую її регіт уві снах!!!
