Президенте, пам’ятаєш той Майдан,
Стрій наметів, барикади, шини,
Той людський нестримний океан,
Що розлився сла́внем Батьківщини?

Президенте, пам’ятаєш тих дітей,
«Дикі» танці, спів, аплодисменти,
І потугу вирватись з клітей,
Що крізь ребра протягли студенти?

Президенте, пам’ятаєш чорну ніч,
Як нахабно заскрипіла зброя,
Погляд клятій смерті віч-на-віч,
Згусток крові вбитого Героя?

Президенте, пам’ятаєш плач батьків,
Люд, що плив за тру́нами, як лава,
Як летіло з серця в глиб віків:
«Слава Україні!» і «Героям слава!»?

Президенте, пам’ятаєш свій обіт,
Присягання в слід Небесній Сотні?
Кожний в грудях подих – їх привіт,
Їх тобі накази незворотні.

Президенте, пам’ятаєш хто ти є?
Син великого незламного народу,
У котрого в жилах зроду б’є
Замість кро́ві поклик на свободу.

Президенте, заклинаю, озирнись,
То в народу німб над головою,
До землі йому священному вклонись
За довіру бути з булавою!

Василь Ковтун

12.06.2014р.