Не пали свої почуття... Коли розтане сніг, і розтане ще раз, і ще,
коли декілька років минуть і ти зупинишся щоб оглянути ці стежки, по яких пройшли твої ніжки - тоді ти зрозумієш, як добре зберегти щось із тих, навіть трохи незрозумілих років, з виру подій, з "ящику"... Бо потім - навіть за цим "ящиком", що обмежував тебе, ти будеш злегка скучати...
Бо ти будеш інша, і замість ящика буде якийсь елегантний супермодерновий пристрій, і ритм твоїх творінь буде зовсім інший, і погляд на такі прості речі...
І саме тоді тобі (чомусь так мені здається) буде неймовірно приємно на годинку зануритись в спогади про те, що було "тоді"... І згадати цей "ящик" таким, яким він був...
І ти відчуєш солодкий присмак любові до "тої" пори... Коли світ ще не був занабто легким і зрозумілим... І такою ж була ти...
Але була завжди поетична не так як усі... А по-своєму... Бо ти ж вільна!