Настроение сейчас - hopeless

Крик ворон резко пронзает пустое пространство кладбищенской тишины. Не говоря ни слова, прощается с сегодняшним днем усталое солнце. Веки его опускаются, принося за собой мрак летнего вечера, который так же пуст, как и его предшественник. Но, возможно, это лишь на первый взгляд так. Ведь такое старое кладбище не может не хранить среди своих немых могил страшных секретов, возможно где-то в глубине погоста покоится и моя тайна. Во всяком случае, неразгаданными остаются лишь тихие еле слышные шаги, что время от времени нарушают покой сумрака за моей спиной. Воображение рисует мрачный силуэт личности, что с большим вниманием прислушивается к моим мыслям, не тая огромного к ним интереса.
Громко раздался звон церковных колоколов, распугав кладбищенских стервятников, которые, казалось бы, трепещут от желания, насытится гниющими трупами, что покоятся под шестифутовым покровом грязи. Если бы мертвые тела не прятались так глубоко, наверно е вороны терзали бы их плоть, выедая глаза из глазниц и разбрасывая по земле гниющие кишки. Сколько же ужасных таинств скрывается под плотным покровом ночного неба… страшно даже представить себе ужасающую картину собственной смерти среди этой душераздирающей, ужасной красоты бесконечной земли мертвых.…
Только здесь начинаешь по настоящему ценить жизнь… только тогда, когда представляешь себя на месте разлагающегося трупа. За мыслями о смерти и о том, что случится после, катастрофично не хватает времени на собственную жизнь... Печально…

Фотографии Millena_VonGotten :

Ich bin Ich

В колонках играет - Anathema
Настроение сейчас - Hopeless

Доброго ранку, мій Янголе… Я бачу,Ти знов сумуєш – не варто. Я б хотіла розповісти історію, про моє кохання до Твоїх синіх крил, сьогодні одна нещасна людина розказала, що вони стають такими лишень тоді, коли хтось змушує янголів сумувати… Ти послухаєш?
На диво холодна ніч… За те який пейзаж: непроглядна пітьма огортає тіло і ховає під своєю густою ширмою мій страх, що навіть мені самій ледь вдається його розгледіти. Місяць раз-по-раз визирає крізь щілини жалобного неба, яке так і підштовхує до чогось божевільного, про що потім можна все життя жалкувати… І цей злощасний міст… Під яким так заспокійливо виблискує і хлюпоче крижана вода, якоїсь безіменної ріки, що забрала вже не одне життя з цього міста. По обидва берега нерухомо стоять дерева, прикриваючи води, що тягнуться десь далеко в небеса. Під прозорим покривальцем річки ще можна розгледіти теплі душі вчорашніх мерців, які здаються настільки спокійними, і наче просять тебе приєднатися… А в моєму випадку спокуса така велика, що майже не лишається сил не вірити їх переконливим зіницям.
Ти певно не вірив мені, та на той момент я бажала життя рівно на стільки, на скільки зараз бажаю смерті… Може у когось це викличе сміх, та стоячи на тому мості у повній зневірі, я мріяла лише про дотик Твоїх незайманих крил… Тепер я їх спаскудила, тож для мене не лишилося сенсу ні в Тобі, ні в надії на майбутнє, яке, все ж не можливе без Твого тепер згасаючого світла…
Так важко підвести голову, хоч на мить відірвати погляд від нічного неба, що спотвореними плямами відбивається у змертвілій ріці вчорашнього дощу… Я просто боюся остаточно пересвідчитись, що дійсно ніхто не прийшов врятувати мене, або хоча б провести… У будь-якому разі, тягнути вже нема куди. Вперше за життя я наважилась на дійсно важливий вчинок, і вперше сама… Ні, не в перше-знову. Щосекунди в голові пролітає сотня думок, але з тим самим відчуваю себе настільки розслабленою і спокійною, що починаю забувати для чого я насправді тут.
Пам’ятаєш, коли Ти біг по вулиці з власним серцем у руках і як би не я… Як би не я, нам зараз було б набагато спокійніше… А як би не Твої крила, ми б не були такі щасливі в останній день життя. Хто б міг подумати, що через рік після суїциду ми змогли досягти найвищої точки взаєморозуміння, а тепер, все стрімко вертається до своїх витоків, як маятник… Я звинувачую Тебе! Не дивуйся, зайвий альтруїзм мені зараз ні до чого……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………
Without beginning…. Without and…

В данный момент устройство находится в режиме ожидания, так же как любое приспособление индивидуального пользования, до его активизации юзером.
На ровне с другими экземплярами этой модели механизм функционирует без программных сбоев.
Технология дизайна имеет некие отличия от изначально заданных системных стандартов.
Данное устройство некоторое время было подвержено персональной эксплуатации, но было возвращено в силу несовпадения потребностей пользователя с программными возможностями данной модели.
Ремонту не подлежало. Программных ошибок, при проверке, не обнаружено.