В колонках играет - AnathemaНастроение сейчас - HopelessДоброго ранку, мій Янголе… Я бачу,Ти знов сумуєш – не варто. Я б хотіла розповісти історію, про моє кохання до Твоїх синіх крил, сьогодні одна нещасна людина розказала, що вони стають такими лишень тоді, коли хтось змушує янголів сумувати… Ти послухаєш?
На диво холодна ніч… За те який пейзаж: непроглядна пітьма огортає тіло і ховає під своєю густою ширмою мій страх, що навіть мені самій ледь вдається його розгледіти. Місяць раз-по-раз визирає крізь щілини жалобного неба, яке так і підштовхує до чогось божевільного, про що потім можна все життя жалкувати… І цей злощасний міст… Під яким так заспокійливо виблискує і хлюпоче крижана вода, якоїсь безіменної ріки, що забрала вже не одне життя з цього міста. По обидва берега нерухомо стоять дерева, прикриваючи води, що тягнуться десь далеко в небеса. Під прозорим покривальцем річки ще можна розгледіти теплі душі вчорашніх мерців, які здаються настільки спокійними, і наче просять тебе приєднатися… А в моєму випадку спокуса така велика, що майже не лишається сил не вірити їх переконливим зіницям.
Ти певно не вірив мені, та на той момент я бажала життя рівно на стільки, на скільки зараз бажаю смерті… Може у когось це викличе сміх, та стоячи на тому мості у повній зневірі, я мріяла лише про дотик Твоїх незайманих крил… Тепер я їх спаскудила, тож для мене не лишилося сенсу ні в Тобі, ні в надії на майбутнє, яке, все ж не можливе без Твого тепер згасаючого світла…
Так важко підвести голову, хоч на мить відірвати погляд від нічного неба, що спотвореними плямами відбивається у змертвілій ріці вчорашнього дощу… Я просто боюся остаточно пересвідчитись, що дійсно ніхто не прийшов врятувати мене, або хоча б провести… У будь-якому разі, тягнути вже нема куди. Вперше за життя я наважилась на дійсно важливий вчинок, і вперше сама… Ні, не в перше-знову. Щосекунди в голові пролітає сотня думок, але з тим самим відчуваю себе настільки розслабленою і спокійною, що починаю забувати для чого я насправді тут.
Пам’ятаєш, коли Ти біг по вулиці з власним серцем у руках і як би не я… Як би не я, нам зараз було б набагато спокійніше… А як би не Твої крила, ми б не були такі щасливі в останній день життя. Хто б міг подумати, що через рік після суїциду ми змогли досягти найвищої точки взаєморозуміння, а тепер, все стрімко вертається до своїх витоків, як маятник… Я звинувачую Тебе! Не дивуйся, зайвий альтруїзм мені зараз ні до чого……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………
Without beginning…. Without and…