«Воєнні фільми»

      Група: «Війна у В’єтнамі» 
 

Для того, щоб  зрозуміти розвиток взаємовідносин між людьми, яких доля закинула в  пекло війни, потрібно детально зрозуміти  та описати це саме пекло. А для  того, щоб зняти шедевр, потрібно показати саме людські взаємовідносини, причому не просто схематично, типу: вони на війні, а на війні погано. Потрібно показати так, щоб людина повірила. І не просто повірила, бо показане відповідає її стереотипам, а повірила, бо побачила цілісну картину, бо відчула кожну деталь цієї картини. Повірила, хоча фільм навпаки зламав декілька стереотипів.

      Я буду писати про фільми пов’язані  з війною у В’єтнамі. Це “Platoon”, “Apocalypse Now” та “Full Metal Jacket”. Ці фільми я запхав в одну групу не просто так. Користувався я рейтингом http://www.imdb.com/chart/war. Також я по ходу діла буду згадувати і інші фільми. 
 

З чого складається  фільм про війну?

Складається він  з таких компонентів: зовнішніх  умов, виучки, характерів героїв, а зв’язує ці цеглини в одне ціле здоровий глузд та логіка. Ось і все, що потрібно мати, для ідеального воєнного фільму. Тобто правильно показати ці компоненти, утворивши з них несуперечливу картину. При цьому зовнішні умови та виучка незаперечно виходять на перший план, адже від них, перш за все, залежать дії солдат та їх результат. Більш того, залежність успіху операції лише від цих чинників – це мрія будь-якого генерала. Це те, до чого прямує будь-яка машина, сконструйована з людських гвинтиків. В принципі, хіба цікавиться велика корпорація характерами своїх робітників, якщо вони нормально виконують свої функції? Звичайно, ні. Тим більше начхати на це генералам. Вся військова машина намагається зробити з людини стандарт. Причому виключно для того, щоб точно прогнозувати результати одних і тих же дій. Для того, щоб вивести одні й ти самі закономірності. Чи можна чекати безглуздості та непрофесіоналізму від тих, кого дресирували в найкращих учбових центрах морської піхоти? Не можна. Чи можна цього чекати від тих, хто достатньо повоював, хто вижив у немилосердному відборі, збираючи по кровавих краплях досвід? Знову ж таки не можна.

Що ж відбувається з характерами? У великих операціях  вони тонуть в статистиці. Всі ті невеликі розбіжності, які залишаються  після фільтрів військової служби, зникають без сліду. Саме тому, для того, щоб показати характери, потрібно зменшувати масштаб, потрібно заганяти героїв на межу їхніх можливостей, заганяти їх в такі ситуації, які ніде не прописані. Тільки в таких умовах характер тренованого, професіонального солдату починає грати головну роль в його діях. Або, як варіант, можна головними героями зробити мало тренованих людей.

      Щоб краще зрозуміти важливість правильного  опису зовнішніх умов та виучки, я наведу приклад фільму статистичного, де заміна характерів героїв нічого не змінить, але при цьому фільму знятого майже ідеально. Це – “Black Hawk Down”. Чим цей фільм «бере» глядача за душу? Саме своєю реалістичністю. Правильно показаними зовнішніми умовами, виучкою бійців та своєю логічністю. При цьому солдати залишаються солдатами – фігурками без лиця. Їх особистість ніяк не може проявитися під час жорсткого, проте короткого бою, показаного в фільмі, і власне глядач переживає за них, бо йому легко представити на їх місці кого завгодно. І самого себе також. Ніяких запитань фільм не ставить і ні на які запитання не відповідає, при цьому видно, що режисер і не намагався цього зробити. Він просто показав як виглядає бій. Справжній бій. І справжніх солдат, які роблять те, чому їх навчили і яким абсолютно «до лампочки» вся міжнародна політика, всі вагання та роздуми, особливо після того, як вилетить перша куля.

      Тобто, виходить, що можна зняти гарний фільм просто показавши достатньо  реалістично те, що відбувається на війні, яка сама по собі цікава. Але це не буде шедевром. Бо для цього не вистачає особистості. Адже нас цікавить не тільки війна, а і те, що війна робить з людиною, тут і зараз і через десять років. Як характер самої людини впливає на її сприйняття війни, на її дії. Також цікаво це простежити в часі.

     Людина  кожну секунду може загинути, при  цьому її регулярно висмикують з  відносно безпечного місця, щоб кинути в саме пекло. Знову і знову. А  як це впливає?

     Тільки  врахувавши всі деталі можна зняти  шедевр. 
 

     Тепер перейдемо до джунглів – зовнішніх умов, які багато в чому є визначальними для війни у В’єтнамі і які потребують максимальної деталізації для того, щоб глядач зрозумів логіку багатьох дій, відчув хоч краплину того, що відбувається з людиною в тих умовах.

     Для цього я процитую книжку генерал-майора Роуан-Робінзона. Хочу лише додати, що ця книжка узагальнює досвід другої світової. 
 

     Теперь  мы последовательно рассмотрим особенности, присущие джунглям, на которых необходимо строить новую систему тактики  и логистики: а) Ограниченная видимость. В джунглях видимость ограничена с расстояния в ярд{3} и больше. В результате огонь можно вести лишь на короткие дистанции и на короткий срок, так как очень быстро исчезают цели. Следовательно: 1. Войска должны применять главным образом оружие ближнего действия — винтовку, штык, автомат, пистолет-пулемёт Томпсона, гранаты, огнемёт. Поэтому при обучении войск требуется уделить особое внимание этому виду оружия. 2. Ограниченность обзора лишает возможности оказывать поддержку пехоте орудийным, а часто и миномётным огнём. 3. Визуальная сигнализация какого бы то ни было вида затруднена, и для поддержания связи необходимо полагаться на телефон, радио и связных. 4. Войска, начиная от дозора до армии, обязаны принимать специальные меры предосторожности, чтобы не попасть в засаду или не подвергнуться неожиданному нападению. В наступлении, в обороне или на марше — повсюду будут открытые фланги, подступы к которым со стороны врага скрыты. В этом отношении в такой же мере страдает и противник. 5. Облегчается возможность осуществить окружение и просачивание, причём нападающий находится в более благоприятных условиях. [12] 6. При занятии оборонительной позиции в глубине джунглей необходимо на значительное расстояние расчистить впереди лежащую местность. Это приходится нередко делать даже с риском демаскировки своих позиций и обнаружения их вражеской авиацией. б) Информация по звуку. Если в джунглях зрение бессильно, то многое можно узнать прислушиваясь. Следовательно: 1. Солдат надо учить прислушиваться. Они должны изучить все нормальные звуки джунглей, чтобы насторожиться при первом непривычном звуке или исчезновении звуков. Они должны понимать, что в джунглях редко царит безмолвие. Если здесь водворяется тишина, то, как правило, она обусловливается страхом, вызванным появлением человека или охотящегося хищного зверя. Сами же солдаты обязаны научиться двигаться бесшумно. 2. Солдат необходимо также учить уходу за своими ушами; надо уметь развивать свой слух, использовать его до предела. Вместе с тем солдаты должны, по возможности, беречь барабанные перепонки от оглушающего действия внезапных громких взрывов. 3. В джунглях несение службы охранения сильно облегчается. Дело в том, что часовые и наблюдатели могут оставаться в своём укрытии неподвижными, тогда как противник, если он намеревается наступать, должен двигаться по подлеску и, следовательно, будет производить шум. В этом случае присутствие противника будет быстро обнаружено. Не исключено, что для бесшумного приближения противник использует имеющиеся тропы. Но они могут тщательно охраняться: к тому же, вероятно, здесь будет поставлена проволочная сеть на низких кольях, заложены мины или организованы засады. [13] 4. Действуя в джунглях, надо не только возможно полнее использовать свой слух; необходимо принять меры к тому, чтобы противник был лишён возможности слышать и различать важные для него звуки или чтобы эта возможность была ослаблена. Больше того, мы должны прибегнуть к Звуковой маскировке, но об этом будет речь ниже. в) Ограничение подвижности. Передвижение в джунглях затруднено и производится главным образом по тропам. Следовательно: 1. Людям и животным обычно приходится итти по узким, извилистым тропинкам, зачастую гуськом, если только в данном районе не прорублены и не настланы более удобные дороги. Это вынуждает либо построить очень длинные колонны, либо наметить большое число коротких колонн. В первом случае предъявляются два требования. Прежде всего необходимо соблюдать строжайшую маршевую дисциплину, иначе колонна превратится в бесконечный и неряшливый «хвост». Затем каждым эшелоном по мере надобности должно производиться восстановление троп, иначе арьергардные войска могут быть лишены возможности двигаться. Если же для движения построены многочисленные короткие колонны, то в пути весьма трудно будет поддерживать связь между ними по фронту. Это объясняется тем, что тропы редко проходят параллельно одна другой, а кроме того на пути встречается много труднопреодолимых препятствий. Следовательно, в определенные часы приходится делать остановки для проверки продвижения колонн. Расстояние до конечного пункта, будет ли это при наступлении или при отходе, необходимо вычислять с большой точностью. 2. Особенно затруднено передвижение ночью. Однако в джунглях оно практикуется редко, поскольку [14] и днем здесь опасность нападения вражеской авиации значительно снижена. 3. Естественно, что движение резервов, используемых для поддержки наступления или при отходе, для содействия атаке или в обороне, в джунглях также затруднено. Поэтому их обычно приходится не сосредоточивать, а разбивать в начальной стадии боя на группы и располагать эти группы вблизи тех наступающих частей, которым может понадобиться поддержка резервов. Разумеется, подобная процедура сопряжена с нежелательным дроблением сил. 4. В джунглях тропы редко идут по прямой линии. Звериные тропы обычно проходят в направлении ближайших водоёмов, а проложенные людьми — в направлении ближайшей деревни или возделываемой лесной поляны. Все эти тропы очень извилисты. В результате трудно выдерживать направление и нелегко судить о пройденном расстоянии. 5. Одеваться солдаты должны применительно к обстановке, ибо это значительно повышает мобильность. Кто сомневается в этой довольно очевидной истине, пусть попробует проделать по джунглям двадцатимильный марш в бриджах и сапогах. Если он останется жив, пусть повторит эксперимент в трусах и парусиновых туфлях, а потом сравнит результаты. г) Трудности снабжения. Снабжение современной армии в тропическом лесу — труднейшая из задач. Это объясняется главным образом условиями передвижения в джунглях, о чём расскажем в следующей главе. д) Опасности, угрожающие здоровью. Джунгли — место нездоровое, знойное и влажное. В период дождей это район бурных ливней. Джунгли кишат змеями, пиявками, клещами, [15] комарами и многими другими ядовитыми тварями. Это — «враг номер второй»; для неопытных войск он, право, нередко бывает опаснее человека, т. е. «врага номер первый». Этот вопрос также будет рассмотрен в следующей главе.

* * * Особенности  джунглей и их влияние на  ведение кампании свидетельствуют,  что война в джунглях отличается  своеобразием, Здесь солдату часто  приходится действовать в одиночку: нападать, защищаться, подкрадываться, искать дорогу, если он заблудился. Солдат оказывается для самого себя поставщиком съестного, поваром, доктором, носильщиком боеприпасов. Всё это ведёт к тому, что очень большая часть его времени уходит на индивидуальную выучку. Навыки, приобретённые путём постоянной тренировки, должны стать второй натурой солдата. [16] 
 

     Одна  сторінка книжки, а як багато з неї  можна дізнатися! А якщо включити уяву, то можна навіть відчути. Іноді  в мене складається враження, що ті, хто робить фільми про війну  таких книжок зазвичай не читають.  
 

     А тепер перейдемо до виучки: процес виучки нібито був показаний в фільмі “Full Metal Jacket”, який за традицією багатьох інших фільмів, починається з учбового центру. Тут потрібно нагадати, що першу частину фільму, де вони знаходяться в учбовому центрі, знято по книжці «Хробаки» Р. Фленагана. Не певен, адже його біографію я так і не знайшов, але мені здалося під час прочитання, що автор – комуніст і сам ніколи не служив. Надто вже легко дається багатьом персонажам неодноразове порушення уставу. Ну і так виходить, що в книжці побиття та приниження сержантом солдат просто жахливе(в одному випадку закінчується смертю) і нереальне, а в фільмі все-таки більш схоже на правду, але при цьому, як і в книжці, так і не показали процес створення з людей одного підрозділу. Показали тільки «ломку» особистості, виведення її з рівноваги, але це – перший етап. Його мета – відсів психічно неврівноважених, слабких, непридатних до несення військової служби людей. Після цього настає другий етап – згуртування тих, хто залишився, навколо нових ідеалів, нових понять справедливості, неписаних армійських законів та правил. Формування людей, для яких честь свого підрозділу має значення. Насправді, неспроможність сержантів зробити з людей команду(як це видно з “Full Metal Jacket”) – це не правило боєздатної професійної армії, а виключення. Такий собі непрофесіоналізм. Для того, щоб це пояснити, я приведу реальний приклад з життя(до речі, у фільмі “Black Hawk Down” цей випадок відображений). Під час операції був збитий вертоліт, але дістатися до нього не було можливості – надто далеко і майже в центрі ворожих позицій. Два снайпери з Дельти, які працювали з іншого вертольоту(уявіть рівень їх професіоналізму) попросили в командування дозволу висадитися і прикрити місце падіння і тих, хто залишився живий. Їм сказали, що не відомо, коли прийде допомога, але вони попросили ще раз. Їх висадили. Вони загинули. І їх тіла ще довго таскали на мотузках вулицями Могадішо. Але саме вони врятували пілота, якого оскаженілі бойовики знайшли пізніше, після появи місцевого командира і взяли за його наказом в полон. А могло так статися, що вони взагалі б загинули даремно. Показуючи армію, потрібно зрозуміти, що вона на одній ненависті не вистоїть. Є честь, є гордість, є самопожертва.

     Тепер про виучку: в “Full Metal Jacket” показана скоріше її повна відсутність. Вся ця сцена з т.зв. «снайпером» - суцільна тупість. Навіть не буду тут аналізувати. Просто напишу, що тупість. Що ж до характерів, то в цьому фільмі вони залишилися нерозкритими. Так що для мене залишається загадкою, чому цей фільм в рейтингу забрався на 18-е місце. 
 

     Перейдемо тепер до фільму «Platoon». Буду його аналізувати вже по усталеній схемі: зовнішні умови, виучка, розкриття характерів.

1. Зовнішні умови.

У фільмі вони розкриті достатньо повно. І змії, і комахи, і дощі і річки і мала видимість і тяжкість переходів джунглями. Всі деталі підкреслені, але при цьому картина виглядає цілісною, повною. В’єтконгівці та в’єтнамські селяни  у фільмі також виступають лише зовнішніми умовами, американські солдати далекі від них, хоча і постійно з ними стикаються, піхотинці мало розуміють сенс війни. Це не далеко від істини, бо довгий час з подачі генерала Уестморленда успіх війни кількісно рахувався числом вбитих комуністів. Очевидно, що все інше, в тому числі місцеві жителі значення не мало. Більше того, часто працювало правило «мертвий жовтозадий – значить в’єтконгівець», більше трупів – краще пройшла операція. Саме відсутність стратегії і позначається на солдатах, які не розуміють цілей їх перебування в джунглях. Вся їх стратегія полягає в пошуку та знищенні ворогів, особливо біля тропи Хо Ші Міна.

Взагалі, тут  потрібно додати, що вся територія  Південного В’єтнаму ділилася на три  типи: червона, жовта та зелена. В  червоній зоні солдат мав право відкривати вогонь по будь-кому(не американському військовому) з будь-якої причини. Більшу частину фільму взвод перебуває саме в червоній зоні, в так званому дальньому патрулі.

      2) Виучка солдат

Виучка в солдат достатньо гарна, широко використовується артилерія, вертольоти, солдати мають достатньо спорядження та зброї, але мораль при цьому погана. Відчувається поділ та ворожнеча за расовою ознакою. Солдати втомлені від війни, вживають наркотики та рахують дні до демобілізації. Командири далекі від них і ще більш далекі від них цілі війни. Не організована передача досвіду від досвідчених солдат до новачків. Серед військових склалися неписані закони, які стали на заваді виконанню бойових задач. Наприклад, в небезпечну операцію відправляють двох молодих бійців замість двох ветеранів, яким залишилося два-три дні до демобілізації.

      3) Характери.

Головним героєм в фільмі є рядовий Тейлор. Також  визначальними є два сержанта: Елайз та Барнс. Лейтенант та багато інших героїв показані хоча й нашвидкуруч, але досить детально. В принципі суть героїв напряму залежить від строку служби. Тобто якщо Тейлор показаний в процесі змін особистості, то всі інші – це суто «продукт» служби, це різні форми пристосування до тяжких реалій війни. При чому «вага» цього пристосування найбільша у ветеранів – сержантів Елайза та Барнса. Що цікаво, у фільмі немає жодного персонажа, який би пристосувався до війни за допомогою уставу. Елайз приймає наркотики, Барнс багато п’є та входить в справжній азарт насильства, він є провідником ненависті та помсти. А Елайз хоча і більш людяний, теж цінує бій і вміє брати в ньому участь. Якщо Барнс – вбивця, то Елайз – мисливець. Елайз отримує насолоду від бою, він вбиває в азарті і майже через секунду після цього посміхається. Ці сержанти хоча і поламані, але ще повні бажання жити, їм далеко до герою книжки «На Західному фронті без змін», який впав лицем вниз і помер з посмішкою на лиці. Вони добровільно залишаються на війні.

Тейлор також  доброволець, і хоча він жалкує про  свій вчинок вже через тиждень, але  з його листів та роздумів стає зрозуміло, що він би вчинив так само. Він ідеаліст і думає, що на війні він зможе стати «справжнім», дізнатися щось про себе і про життя. Тейлор багато роздумує, навіть ховається в думках від реальності. Він чуйний та дуже тонко відчуває все що відбувається. З першу це йому заважає, але потім стає в нагоді. В результаті хоча Тейлор і стає вбивцею(помстившись Барнсу за Елайза), але все-таки завдяки своїм роздумам він не втрачає самоконтролю, розуміючи, що найголовніша боротьба на війні іде за самого себе, за своє «я», за свою сутність.

      В цілому, хоча фільм і перебільшує  тяжкість війни та служби, але враховуючи те, що він має показати війну  глядачам перед екраном, дати їм відчути  її, це виправдано. Фільм просто чудовий. Для кіно колекції будь-якого кіномана. 
 
 

Про фільм “Apocalypse now” я напишу трохи пізніше, коли його передивлюсь.