В колонках играет - 06-chop_suey.mp3Настроение сейчас - Ваше!зашибись!Записка з України
„Дорога Люся, я вже п‘ятий день лежу у воєнному госпіталю. Мене ще не оперували. Лікарі кажуть, що ще не мають часу на мене, бо тяжко хворі потребують більшого догляду.Але я не хвилююся про це, бо знаю що десь далеко, на Миколаївщині, мене чекаеш ти- моя кохана. Вибач,що так стисло, але олівець у руці більш не тримається. З любов‘ю твій Андрійко. Ростов-на-Дону.”
-О мамо, що мені йому відповісти?- казала Олеська плачучи,- я не можу йому розповісти зараз про Люську.Нехай земля їй буде пухом. Він не витримає операції-ледве чутно,захлебуючись від сліз,помолвила вона. –Гаразд,-відповила мати, Маря Іванівна,-розкажешь йому все після того, як він одужає.
-А що робити до цього?
-Пиши від її іменні, хлопець без її підтримки не виживе.
Сказала мати та пішла спати, а маленька Олеська цілу ніч вигадувала, що ж відповісти нареченому її загиблої сестрию.Коли вона заснула, їй примарилась її Люся. Її було покароно за любов до Батьківщіни та небажання покоритися фашиській волі. З дитинства вона відрізнялася від інших дітей своею волею та незкірним характером, до того ж вона була гарна.Одного разу, у ночі,вона залізла у німецький табір і підірвала його.Але хтось з повстанців виявився перебізжчиком та здав її загарбникам. Що там з нею робили- краще нам цього не знати, бо Люсю,навіть не дивлячись на те що вона була красунею від природи, хоронили і несли у закритій труні... Як сумно, що таке бачать діти,бо таке роблять з усіма, хто не кориться фашиській армії.
З ранку вони з мамою стали писати листа солдатові. Написавши,перечитали декілька разів, зробили його схожим на ті, що писала Люся.
Вони разом писали листи десь біля року,потім ще і ще.
Так тривало, поки Олеська не підросла і не стала сама писати. За ці роки вона встигла звикнути до цього одноногого солдата, який і в такому стані захищає свою країну.
Був кінець весни 44го. Лесі вже було шістнадцять і вона стала схожею на сестру: така ж гарна, цілеспрямована та закохана у одинокого солдата. Вона його знала давно, бо Люся завжди читала їй його листи та розповідала про свої почуття. Але відчуття сорому не залишало дівчину, бо підписавшись мертвою сестрою, вона відчувала провину перед нею та відразу до себе.
Німці почали відступати, але з цим вони стали ломати та палити,мінувати міста, і Миколаїв цьому не вийняток. Олеся стала сапером. Вона вчилась цьому вже пів року і завдяки лідерському характеру спромоглась стати членом саперної служби. Робота йшла успішно, дівчину хвалили та заохочували. Вже старій та хворій матері дали пільги. Все б було добре, якщо б не один останній виклик. Троє німців захопили школу, бо їм відрізали шлях до відсттупу. Вони з автоматами зібрали людей з ближніх домівок і вночі наповнили будівлю мінами та втекли.Наступного дня іх спіймали та вбили,але люди були в небезпеці. Їх треба було рятувати.
Рано в ранці Леся стала навколішки перед іконою і довго,сльозно молилася, потім вдяглась, вмилася і поїхала на виклик.
- Хай береже тебе господь, дитинко моя.- прошепотіла старушка-мати, тримаючи в руках четки з хрестиком.
А дитинка тим часом їхала на завдання. –Боже мій, що з нашим містом сталося, воно схоже на старий полегон! Як я ненавиджу тебе- Тевтоніє!-промовила Олеська до Михайла Андрійовича-командира підрозділа,-нічого, якщо ми їх не зможемо достойно покарати, то Господь їм відплатить за гріхи.
-Леся Матвіївно, звідки стільки ненависті? Ні, я знаю. Ця війна забрала багато людських життів,мій єдиний син загинув від фашиських рук,а дружина наклала на себе руки, не давшись німцям ...вона була вагітна...-Сльоза впала з ока та покатилась з вій до долу, на сухий й холодний приклад гвинтівки. Не дивлячись на це, я вбиваю цих загарбників лише коли необхідно,бо я не вбивця,як вони,а людина з гордістю та честю. Його руки міцно вхопили зброю мозолистими долонями, а голова піднялася догори і він пішов нахилившись до іншої частини машини. Леся нахилила голову й пригадала коханого. Михайло Андрійович подивився у вікно і оголосив:”Ми приїхали, давайте хутчішь!” та додав:”Особливо, Ви- Леся Матвіївно. Це ваш останній день”.
-Так.-вона поклала шматок паперу, на якому почала щось писати, але не закінчила-я допишу коли буду повертатися.
-Гаразд, тільки хутчіш. Кожна секунда в нас на рахунку! І вони побігли у двох до входу школи.
Вони зайшли у середину, до того вже перевіреного коридору. Капітан зкомандував:”Лесю- Ви в підвал, Шустрик з нею.
-Так точно,-відповів хлопець.
-Перший взвод на 2 поверх- командир-Остапенко;
-Так точно,-відповів увесь перший.
-Всі інші за мною, йдемо на перший. Людей визволяти.
Ось вони в двох пішли. Все перевірили. В Лесі були погані стосунки з Шустриком, тому вони розмовляли тількі про роботу і не більше.
Коли все було зроблено та знешкоджено одну противопіхотну міну, хлопчина пішов на гору до рації, а вона залишилась зібрати інструменти. Але ось почула шепіт за спиною, обернулась- нікого нема. Насторожившись, вона піднялась і хотіла побігти, але на дорогу викатився поранений у праве плече німець. Мабуть троє інших,тих яких вбили,залишили його на презволяще коли хтось його поранив,або вони посварились і їхні думки розбіглися, ми цього не знаемо.
Леся завмерла. Солдат щоь прмовив до неї на німецькій. Але дівчина зрозуміла,хоча й недовчилась у школі. Руки почали тримтіти, на щоці зявилась сльоза, а погляд був спрямованний на гранату в його руці. Він почав поволі втрачати свідомість. Леся зраділа, але на сходах почувся голос командира...це злякало фашиста,він витягнув колишко і... остання її думка була про Андрійка:”Як же він без мене?”. На цьому й закінчился останній день праці у якості сапера шістнадцятирічної Лесі Матвіївни.
Після вибуху Михаїл Андрійович потрапив до лікарні, але на похороні був. Олеську теж несли у закритій труні.
У вечірі старенька мати написала останню записку солдатові у якій і сповістила його про смерть обоїх дочок,а листочок з недописанною запискою коханому так і залишилась на підлозі саперської машини.
Захід сонця 9-го травня був дуже гарний, тількі шкода, що його вже в цій сімї ніхто не побачить.
![\\\"Картинка](\\\"none.gif\\\")
это потому что ты у нас такой нежный хороший. если ты девчонка то все понятно заче он тебе ну а если парень...ты точно нормальный парень?, а хотя мне нравится когда на парнях такие опколотые пупки(я девчонка)
