Nataliya Gumenyuk
11 ч. · отредактировано · 

те, що відбувається на нашому сході насправді сюрреалістично, бо дивно, що в україні, де так багато людей, є ті, кому бракує їжі. дивно, що так багато населенних пунктів відрізані і живуть власним життям, хоча до них можна діститися. Я додам, що люди з прифронтових сіл на контрольованій території не мають права (!) претендувати на гроші для переселенців, бо вони на звільненій території - такий нині закон. знаю, що домагаються його зміни, але факт такий.
і загалом в житті війна геть не така, як по телевізору, хоча і цей репортаж знятий Bohdan Kutiepov також зафіксований на камеру, але, сподіваюся, дає відчути реальність. у ньому справді дивні герої, як от Ігор Липа. стоїть собі на околиці села неподалік донецького аеропорту і пасепівтора десятка кіз. Небо над нами аж дрижить від гуркоту, та пастух, здається, на це не зважає. Підходимо ближче – справді, в навушниках: «Що слухаєте?» - «Це не музика, а «Брати Карамазови» Достоєвського». І переказує сцену з трактира. Сам він ніби з усим змирився (мені потім казали про такий симптом, людей який там живуть). У пастуха двоє дочок: одна вчиться у Києві і має хлопця з Тернополя, інша – живе у Москві і заміжня за росіянином.
А є такі, як Сергій Казьменко - помічник єпископа до війни служив по в’язницях на Донбасі, а тепер розвозить гуманітарну допомогу від Європи...
і ще - цей складний рік показав, що донеччани неймовірно самоорганізовані. переважна більшість людей, які останні півроку щодня зранку до ночі займаються організацією допомоги з ризиком для життя - місцеві Sergey Kosyak
http://www.hromadske.tv/politics/prikordonnya-pervomaiske/