Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі.
ОДВІЧНА СЛАВА НАШИМ ПАТРІОТАМ!
ОДВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ДОБЛЕСНІ СИНИ!
МИ ЗНАЄМО – ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
МИ ЗНАЄМО – ВМИРАЮТЬ ВОРОГИ!
(с) Євген Мірошниченко

Джерело:http://vk.com/public66951069

 Георгий Ярошенко, в апреле и мае 2014-го года неоднократно посещал Крым, принимал участие в неофициальных переговорах с представителями незаконного марионеточного "правительства" Крыма! Это просто невероятно, чтобы в это можно было поверить. Кандидат в депутаты Киевовета, приближенный к одному из ведущих украинских политиков, ведет переговоры в Крыму, а потом с помощью СБУ вымогает деньги с предпринимателей.

Кандидат в депутаты Киевсовета от партии "УДАР" Георгий Ярошенко - новый "смотрящий" от председателя СБУ Валентина Наливайченко* по
украинской таможне!?! Историю суперскандала изложил зампред Днепропетровской областной государственной админи страции Святослав Олийнык. Несколько очевидцев слышали рассказ бизнесмена, который может нанести тяжелый урон репутации председателя СБУ Валентина Наливайченко, мэра Киева Виталия Кличко, и близкого друга Кличко и спонсора "УДАР" народного депутата Валерия Ищенко. Поверить было бы трудно, но это правда. Свидетелями разговора было еще 10 человек в приемной облгосадминистрации, в том числе другие зампреды облгосадминистрации, частные лица.

Итак, сегодня в Днепропетровске объявился Георгий Ярошенко. Он собрал на летней площадке гостиницы "Бартоломео" представителей крупнейших брокерских компаний Днепропетровской области.
На встречу к Ярошенко представителей бизнеса пригласили... сотрудники Службы безопасности Украины!

Ярошенко представил информацию, содержащую коммерческую тайну: полные сведения о всех компаниях, которые были представлены на встрече. Он владел всеми данными о бизнесе.

После этого Ярошенко сказал: "Я - новый "смотрящий" по таможне. У меня полномочия от Наливайченко. При Калетнике вы работали вот по такой таблице. А теперь будете работать вот по такой, и "сдавать" "кассу" будете вот сюда. Все вопросы будете решать со мной. Я обеспечиваю работу по всем портам, и по Днепропетровской области. Все схемы - "черные", серые" и "белые" будут идти только через меня. Я - кандидат в депутаты Киевсовета, у меня прямая связь на самый верх, и я обеспечу вам растаможку по нашей схеме во всех пунктах пропуска. Вопросы есть?" Вопросов не было. Такой информацией, и такими рекомендациями от СБУ мог владеть только человек, облеченный доверием власти.

Все договорились. Но один бизнесмен - участник встречи с Ярошенко, приехал в облгосадминистрацию, и в присутствии многих свидетелей рассказал эту потрясающую историю. Завершил он рассказ так: "У меня нет вариантов - буду упираться, они меня уничтожат в Одессе. Я не могу от вас ничего просить. Вы мне просто скажите - революция закончилась? И я все пойму".

Возникла неловкая пауза. Честно сказать, я не мог поверить, что это возможно.

На стол положили доказательства пребывания Ярошенко в Днепропетровске. Скан-копия паспорта из гостиницы "Бартоломео". Я глянул гугл. И оказалось, что Ярошенко - № 38 в списке партии "УДАР" на выборах в Киевсовет. А еще - Ярошенко - правая рука и директор предприятия "Південний" учредителем которого является народный депутат фракции "УДАР" Валерий Ищенко. Скрин несложно найти в интернете. Ищенко - владелец ряда торговых сетей, рынков и МАФов. Посмотрели. Высокопоставленный сотрудник компетентных органов вышел на связь - и подтвердил по интеркому, что Ярошенко действительно имеет полномочия с самого верха СБУ, и совершил поездки по всем регионам Украины.

Корбан взял трубку, набрал Ярошенко - 067 408 07 03, и вдруг сорванным голосом закричал в трубку: "Ты, п#дераст, слушай меня внимательно! Мы тебя в розыск объявим - и мы тебя найдем! Мы с тобой разберемся по закону! А не сможем по закону - по совести разберемся! Здесь война - люди каждый день идут на фронт, сегодня нам раненых привезли 26 человек! И два "двухсотых"! А ты, гнида, приехал к нам рэкетом заниматься! Приедь сюда - нам тут скажи, что ты "смотрящий"! Мы тебя ждем здесь! Мы тебя запишем "смотрящим" в батальон, который сейчас отправляется на Снежное, на границу, ты у нас в головном дозоре пойдешь, кровью будешь, мерзавец, смывать свое преступление!"

Ярошенко сказал, что он уже покинул границы Днепропетровской области, и приближается к Киеву и бросил трубку.

Корбан набрал народного депутата Валерия Ищенко, наорал и на него. Ищенко нагло соврал, сказал, что да, Ярошенко это его сотрудник, но он не несет ответственности за его действия. И бросил трубку. Набрали одного из руководителей СБУ - он сказал, что Ярошенко не их сотрудник, они не в курсе. Позонили главе таможенной службы - он сказал, что о Ярошенко ничего не знает.

Но это еще не был шок. Шок наступил, когда позвонил один из сотрудников спецслужбы и сообщил:

Ярошенко Георгий Анатольевич, в апреле и мае 2014-го года неоднократно посещал Крым, принимал участие в неофициальных переговорах с представителями незаконного марионеточного "правительства" Крыма!

Это просто невероятно, чтобы в это можно было поверить. Кандидат в депутаты Киевовета, приближенный к одному из ведущих украинских политиков, ведет переговоры в Крыму, а потом с помощью СБУ вымогает деньги с предпринимателей. Боюсь поверить... Не хочу в это верить. Надеюсь, что официальные органы Украины проведут полное расследование этой истории и дадут официальную трактовку.

Я искренне надеюсь, что СБУ даст официальную оценку наглым заявлениям Ярошенко. И более того - я прошу официально предоставить ответ - находился ли Георгий Ярошенко в Крыму, и с какой целью он осуществлял этот визит.

Думаю, президент Украины и Генеральный прокурор должны взять расследование действий депутата Ярошенко под личный контроль.

Вот сссылка, которая показывает тесные деловые связи Ярошенко и Ищенко:

http://www.korr.com.ua/rassledovaniya/item/1436-bej-okkupantov-dokumenty/1436-bej-okkupantov-dokumenty.html

Георгий Ярошенко - директор предприятия "Південний", учредителем которого является народный депутат "УДАР" Валерий Ищенко.Источник: http://censor.net.ua/r289902
Источник: http://censor.net.ua/r289902

 В тот день, когда Ярошенко и Ко пытались установить в Днепропетровске таможенные поборы и вернуть контрабандные схемы, снова погибли десятки людей

"История с Ярошенко будет иметь продолжение. Мы уже видим примерный круг лиц, которые его сюда отправили и организовали встречи с бизнесменами.

Как сообщает Цензор.НЕТ, об этом на своей странице в Facebook написал зампред Днепропетровской областной государственной администрации Svyatoslav Oliynyk.

Уровень политиков, вовлеченных в процесс, таков, что я уверенно могу сказать: либо общество остановит это сейчас, либо ситуация мгновенно скатится в самое страшное прошлое.

Но третьего раза Украина уже не выдержит. Дистанция между добром и злом сегодня гораздо большая, чем была при Януковиче.

При Януковиче государство и "смотрящие" грабили страну и людей, но тогда не гибли люди.

А сегодня, в тот же самый день, когда Ярошенко и Ко пытались установить здесь таможенные поборы и вернуть контрабандные схемы, снова погибли десятки людей. Погибли, защищая страну.

Но ведь не для того же, чтобы ярошенки и их хозяева снова установили свои хоботки и выкачивали кровь из страны.

Сегодня мы на грани.

Возврат к прошлому принесет такой удар разочарования и апатии в обществе, что страна исчезнет за несколько дней.

Она просто станет бесперспективной.

И еще, Ярошенко, обращаюсь к тебе, ты хотел быть смотрящим, ты будешь им.

Мы найдем тебя, привезем в Днепр и ты будешь смотреть.

Тебе покажут все: как отправляются на войну люди, как мы эвакуируем раненых, как приходят добровольцы, готовые защищать страну.

Ты, сука, все это увидишь.

И расскажешь своим покровителям....", - написал Олийнык.

Источник: http://censor.net.ua/n289906
 

Я часто не розумію дій керівництва АТО. Бо стратегічні об’єкти, важливі для майбутнього України, чомусь ніхто не обороняє. Хоча саме звідти треба негайно вибити терористів, бо і Донбас і Україна залишаться без важливих об’єктів. А це саме те питання, про яке ніякі іноземні радники не порадять ні Голові СБУ, ні Міністрові внутрішніх справ, ні Президентові. 

Нещодавно група терористів міжнародників захопила місто Сніжне в Донецькій області. В ЗМІ було багато здивувань щодо того, навіщо їм те Сніжне… А тим часом терористи укріплюють свої позиції у Сніжному, в той час поки сили АТО на них не звертають уваги. Так ось, якщо є високопрофесійні сили в резерві, саме час відправити їх у Сніжне. Негайно! Пояснюю навіщо.

Ви знаєте, що є найкритичнішим у авіаційних двигунах? Це лопатки турбін та диски турбін. Саме від технології виробництва цих деталей залежить вся військова авіація. І України, і Росії. Наприклад, Китай не міг запустити своє виробництво клонів російських військових літаків Су-27 (30, 33) доки не роздобув в Україні саме цю дрібничку (це було десь у 2008 році, здається).

А знаєте де саме це робиться в Україні? У Сніжному Донецької області! На Сніжнянському машинобудівному заводі, який по факту є філіалом Мотор-Січі. СМЗ випускає деталі для авіаційних двигунів (диски компресорів, лопатки компресорів і турбін).

Тобто, без продукції Сніжнянського машинобудівного заводу всі плани Росії на ПАК ФА Т-50 та на інші проекти є примарними. Ну хіба шо китайські двигуни поставлять.

Це критична і ексклюзивна продукція і технологія. У разі втрати цього виробництва ми не зможемо випускати авіаційні двигуни.

Саме тому жоден європейський чи американський аналітик не порадить негайно зберегти це підприємство. Бо без нього будемо купляти двигуни в Англії чи США.

Саме це виробництво стратегічно важливе для Росії. Настільки важливе, що для його вивозу з території України в Росію варто послати кілька сотень військових з бронетехнікою у Сніжне.

Терористи у Сніжному з”явились негайно після відвідування Москви Директором Мотор-Січі Богуслаєвим у кінці травня.

У разі вивезення в Росію обладнання і ключових робітників СМЗ помре і багато людей залишиться без роботи. Не тільки в Сніжному. Помре Мотор-Січ.

Сподіваюсь, що аналітики АТЦ та СБУ складуть 2+2 і зрозуміють, що заплановано Богуслаєвим у Москві і що треба негайно зробити в рамках АТО.

блоґ Олена Каганець

Источник: http://ar25.org/article/strategichnyy-obyekt-u-snizhnomu-stav-prychynoyu-zahoplennya-mista-terorystamy.html

08.06.2014
Анастасия Рингис

Журналист Аркадий Бабченко – один из немногих коллег из России, кто пытается разобраться в ситуации на Востоке Украине. Именно разобраться. Он не вешает ярлыки, не терпит официальных определений и не стесняется задавать неудобные вопросы, за которые не боится получить в глаз.

Бабченко - вне официальной журналистики. Его работа – это его авторский блог "Журналистика без посредников", который существует благодаря пожертвованиям читателей. Для многих из них его блог стал определённой "системой координат". Для других – поводов назвать его национал-предателем.

Как военный корреспондент Аркадий Бабченко освещал Вторую Чеченскую кампанию, грузинский конфликт, переворот в Киргизии, протесты в Турции. Работал на Майдане в 2013-2014 –м.

- То, что вы увидели в Славянске, как-то отличается от того, с чем приходилось сталкиваться в других горячих точках?

- Все войны одинаковые. Все начинаются непонятно как. При этом такие ситуации почти всегда сопровождаются разговорами о том, что скоро все закончиться, войны не будет. А потом в какой-то момент конфликт раскручивается и начинается полномасштабная война.

Единственное отличие Славянска в том, что пока, я это видел своими глазами, украинская армия пытается максимально уменьшить количество жертв среди мирного населения.

- Насколько это возможно сделать в сложившихся условиях?

- В любой войне всегда есть жертвы среди мирного населения. Есть они и в Славянске и будут еще. На любой войне обе конфликтующие стороны, так или иначе, звереют, приходит усталость, снимаются психологические барьеры. И здесь, я уверен, может быть, свой лейтенант Келли, который во время войны во Вьетнаме расстрелял деревню мирных жителей. Могут быть и бессудные казни, попытки похищение.

Все то, что сопровождает войну. Но пока я могу сказать, что украинская армия четко понимает эти риски и старается их минимизировать.

- Как настроены украинские бойцы?

- Нормально настроены. Дух боевой, никаких пораженческих настроений, никаких призывов к дезертирству. Я проехался по блокпостам вокруг Славянска могу сказать, что нацгвардейцы обеспечены бронежилетами, ночниками, камуфляжем. Помощь, которая собирается людьми, туда довозиться.

- Как относятся ваши российские коллеги к тому, как вы освещаете события в Славянске? Ведь официальная позиция российских телеканалов извращает картинку.

- Официальная российская картинка – это не средство массовой информации. Это средство пропаганды. Это две разные профессии. И мы друг к другу отношение не имеем. И то, как ко мне российская пропаганда – мне безразлично. Ну, да называют "национал-предателем". И что?

- Вы не боитесь? Вот на днях в России опять начались аресты по "болотному делу". Арестовали активиста за то, что "мешал полицейским, устраивая на их пути преграды из туалетных кабин".

- Я не то, что боюсь. Отлично понимаю, что меня могут арестовать в любой момент. Взять, например, в аэропорту. Конечно, я не думаю, что так будет. Какой-то шанс я на это оставляю. Ну что делать. Жизнь у нас такая.

Я не называю людей террористами, я не выношу никаких оценочных суждений.

Я хотел бы освещать конфликт в Славянске с двух сторон. Но по техническим причинам не могу это сделать – мои портреты висят в администрации Донецкой республики и в Славинске на блокпостах. И поэтому сейчас я могу освещать конфликт только с одной стороны. На стороне бойцов ДНР не был, но хотелось бы.

- А вообще, часто ли получается освещать конфликты с двух сторон?

Обычно? Да ни в какой войне с двух сторон не удается освещать. На какую сторону попал, на той стороне и остаешься.

- За эти две недели пока вы были на востоке Украины, какие события запомнились больше всего?

Когда я приехал, бои были только ночью. Сейчас начались уже и днем. Когда ночевал на блокпосту на горе Карачун, была артиллерийская дуэль. Из города били по Карачуну. С Карачуна - отвечали по позициям ДНР. При этом армия в жилые районы, насколько я видел, не работает. Она работает по периметру города, в основном по промышленным районам. В жилые кварталы они не отвечают.

Попал в небольшую перестрелку на третьем блокпосту на БЗС (бензозаправочная станция). За две минуты до нашего выезда начались обстрелы с расстояния примерно километр. Мы поехали на третий "А" блокпост, а бой начался на другом блокпосту. Пока я там был, ничего серьезного не происходило.

- Как вы справляетесь с посттравматическим синдромом, как переключаетесь?

Переключаться нелегко. Но поскольку я уже втянулся в это дело (освещение конфликтов в горячих точках – ред.), то сейчас легче. В первый раз было очень тяжело. Я первый раз в горячую точку попал срочником в 18 лет. Когда вернулся, два года доучивался в институте. Эти два года жизни для меня были просто ни о чем. Я разучился понимать мир.

Когда началась вторая чеченская кампания, я уехала по контракту. Мне повезло, когда я вернулся, я сумел зацепиться за жизнь. У меня есть семья, дочь. Я живу в столице. К тому же я начал писать. Если бы не это, я бы обязательно спился. У нас в России небольшой процент людей, сумевших зацепиться за жизнь после Чечни.

Почему? Первая чеченская война проиграна. Проигрыш на войне настраивает на проигрыш в мирной жизни. Все-таки солдатам, которые возвращаются с войны, в которой они победили, им полегче.

- На ваш взгляд, с чем столкнется украинское общество после войны на Востоке страны? Вы видели солдат, их настрой, можете сделать прогнозы.

- Я могу сейчас сказать, что Украина в любом случае столкнется с тем, что у солдат, которые сейчас там воюют, обязательно будет посттравматический синдром. Люди, возвращающиеся с войны в мирную жизнь, обязательно привносят в нее военные "мерки": агрессию, легкость к убийству. Ценность человеческой жизни на войне совсем не та, что в мирной жизни. Своя, в общем-то, жизнь ничего не стоит, не то, что чужая.

Чтобы этот процесс предотвратить, нужно начать этим заниматься прямо сейчас. Надо выстраивать систему психологической реабилитации бойцов, чтобы не столкнуться с "вьетнамским синдромом".

- А у вас в России как устроена такая реабилитация? Вы проходили реабилитацию после Второй чеченской войны?

- В России до сих пор нет системы реабилитации. И никогда не было. Возможно, это объясняет уровень агрессии в обществе.

- Что, на ваш взгляд, должна включать эффективная система реабилитации?

- должна быть комплексная программа по возвращению в мирную жизнь из военной реальности. Должны быть и центры психологической реабилитации и программы льгот для бойцов и, возможно, программы по переобучению.

Общество должно понимать, что эти две реальности – мирная и военная – они как две параллельные прямые, не пересекаются. И из той реальности именно нужно возвращать.

Бойцы постарше, у которых была семья и профессия до войны, им будет чуть легче, чем молодым ребятам, у которых еще не так много в жизни зацепок. Поэтому нужна системная программа помощи. На мой взгляд, это идеально делается в израильской армии Цахал. Вот у них надо перенимать опыт.

- Насколько затянется конфликт? Это месяцы, годы?

- Не думаю, что он затянется на годы. Это вопрос, возможно, нескольких месяцев с момента начала военной фазы. Без штурма Славянска все равно не обойдется.

На месте Киева я бы начал организовывал лагеря для беженцев и максимально вывозил оттуда мирных жителей. Я не думаю, что из этого конфликта возникнет повторение Грозного. Будут ожесточенные бои, достаточно кровопролитные, но, тем не менее, это будет длиться недели или месяцы. Дальше будет полицейская операция, которая может затянуться на пару лет.

- Вы можете популярно объяснить, почему рейтинг Путина растет? Ведь россияне понимают, что то, что происходит на Востоке Украины, происходит с подачи Кремля.

- Десять лет пропаганды кому хочешь вынесет мозг. Сначала врагами были чеченцы, потом врагами стали грузины, затем таджики-эмигранты, сейчас – украинцы.

Пальцем с одного показали на другого. Телевидение оказалось очень действенным инструментом в прочистке голов. Какое-то количество людей – те самые 15-20% еще умеют думать, другие, кажется, забыли, как это делается.

- Чем это обернется для самой России?

- Я надеюсь, что все это закончится мирно. Хотя есть ощущение, что все-таки внутри Россия идет к войне. К очередной пугачёвщине. Напряжение ощущается во всем. Все вокруг враги. Где это рванет и по какому поводу я не знаю.

Источник: http://life.pravda.com.ua/person/2014/06/8/171365/

Що може бути складного в роботі кур’єра? Та нічого. Отримуєш пакунок, адресу людини, якій повинен його передати і вирушаєш в дорогу. Найбільші неприємності, що можуть вас спіткати – пробите колесо або затори на міських вулицях. Втім, обставини кардинально змінюються, якщо ваші пункти призначення – це блокпости українських військових в зоні АТО, в безпосередній близькості від центру конфлікту – міста Слов’янська. А машина у вас під зав’язку заповнена гуманітарним вантажем (медикаменти, оптика, військове екіпірування, харчі). Але саме в таку подорож я вирушив із Олександром Назарчуком і його товаришем Андрієм Ревуцьким. Саша тут вже вшосте. Каже, раніше все минало спокійно. Це, звісно, заспокоює, хоча... все буває вперше. Загалом, і справді, легковим автомобілем тут пересуватись безпечніше, аніж у бронемашині чи в складі колони. Вони тут як на долоні, тому їх доволі часто обстрілюють. А так маємо шанс проскочити непоміченими. ​​ Стартуємо з Ізюма. Місто на кордоні Харківської і Донецької областей відносно безпечне. Тут не відчуваєш, що вже за 40 кілометрів, у Слов'янську, триває справжня війна. Перший пункт нашої мандрівки - село Барвінкове. Там на блокпосту маємо залишити кілька пакунків із екіпіруванням і препарат, що зупиняє кровотечу після вогнепальних поранень. Український аналог вже відомого всім «Селлокса».

Я ризикую заради дітей - активіст

Їду в машині з Андрієм. Для нього це теж перша поїздка. Обидвоє в бронежилетах. Поряд лежать шоломи. Саша ж їде без жодного захисту. Самі не надто віримо, що в разі потреби вони нам чимось допоможуть, але сходимось на думці, що з ними все ж спокійніше.

Хлопці самі гроші не збирають, натомість розвозять допомогу, яку для військових закуповують кілька фондів. Охочих займатись кур'єрською доставкою на війні не так і багато. В мирний час Андрій працює в компанії, що займається програмним забезпеченням. У нього дві кількарічні дитини.

«А ти не вважаєш, що так ризикувати - не розумно у твоєму випадку?» - запитую його.

«Якраз через дітей я сюди і їду, - пояснює Андрій. - Щоб вони жили в мирній країні. Не можу просто сидіти, і спостерігати за всім, що відбувається».  

В Олександра теж двоє дітей. Про мотивацію вже не питаю. Все далі від'їжджаємо від Ізюма. Дороги наче після артилерійського обстрілу, хоча тут точно не стріляли. Обійшлось банальною корупцією і безгосподарністю. Через ями не можемо нормально розігнатись. Андрій дратується. Коли їдемо відкритою місцевістю - наче нічого особливого. На ділянках дороги, які оточені з обох боків «зеленкою», стає трохи не по собі. Футболка під бронежилетом стає мокрою. Вважатиму, що це через температуру. На вулиці справді жарко.

 Тим часом наближаємось до першого блокпоста. Все традиційно - перевірка документів, огляд салону, запитання про ціль поїздки. Все в порядку. Хлопці вивантажують кілька пакетів і ящики. Разом із передачкою Саша віддає солдатам дитячі малюнки. Військові на якийсь час забувають про пакети і починають гортати листки. Далі обов'язкове фото з пакунками для звіту. Їдемо далі.

Дірка після обстрілу розміром з футбольний м'яч

Постійно ловлю себе на думці, що в цьому бронежилеті схожий на якогось мудака. Їдемо селами, а повз нас проїжджають маленькі діти на велосипедах, місцеві бабці мирно сидять на лавках під хатами. В якомусь придорожньому кафе хтось святкує весілля. На озері купа молоді. Переглядаємось з Андрієм. Сміємось, але бронежилет не знімаємо.

 Наступний пункт - телевишка на горі Карачун. Не проходить і дня, щоб у ЗМІ не з'явились повідомлення про сутички в цьому районі. Точка має вкрай важливе стратегічне значення. Фактично це найвищий укріплений блокпост української армії. Звідси проглядається територія на кілька кілометрів довкола. Сам Слов'янськ теж як на долоні. Хоча, це не заважає озброєним бойовикам підбиратись на кількасот метрів і обстрілювати висоту з мінометів. Так було і сьогодні зранку.  

Побачивши, як я розгулюю територією з широко розкритим ротом, місцевий інструктор із фізпідготовки безпомилково ідентифікує мене як «пресу». Реакція краща, аніж я очікував. Загалом, військові народ забобонний, починаючи від пілотів, які забороняють знімати літаки під час зльоту, і закінчуючи рядовими, які переконані, що після наших репортажів сепаратисти обстрілюють саме ті місця, які побували в об'єктиві камери. Тому на Карачуні все, включно з фотографіями на телефон, жорстко регламентовано.

Але мій новий знайомий все ж погоджується провести невелику екскурсію. Показує наслідки сьогоднішнього обстрілу. На асфальті під ногами кілька сантиметрові вибоїни, частина гілок на деревах скошена, у трансформаторній будці діра розміром з футбольний м'яч, стіни телецентру рясно пощерблені осколками.

 На Карачуні кипить робота. Солдати будують укріплення. Скрізь з'являються барикади з мішків, із піском. Як на Майдані - мимоволі аналогія сама зринає в голові. Десантник із Карачуна постійно жартує. А вираз у нього такий, наче він розповідає про якусь захопливу пригоду. Лише сьогодні троє людей були поранені осколками. Не знаю, може це такий природний захист. Мозок блокує почуття страху, болю, жалю. Дивуюсь, наскільки швидко люди адаптовуються до будь-яких обставин. Для цих хлопців бої на Карачуні такий же ж обов'язковий пункт розпорядку денного, як сніданок чи вмивання.

Дзвонить телефон. Саша підганяє. Пора їхати, адже попереду ще три блокпости, а потрапити туди бажано до темряви. Обмінюємось телефонами. Сподіваюсь, мені ще доведеться потрапити на Слов'янський телецентр, сподіваюсь, тоді барикад вже не буде.

 Майданівець і боєць «Беркута» на одному блокпосту

Спускаємось вниз. Сонце починає сідати і тільки зараз я помічаю надзвичайний краєвид довкола. Невже і я починаю звикати? Наступний блокпост на Слав'янському комбікормовому заводі. Не менш відоме місце. Про обстріли горезвісною «Ноною» чув, мабуть, кожен. Тепер тут тихо. Лише десь далеко чути одиночні глухі вистріли. На під'їзді нас зустрічають силовики. По формі не складно здогадатись, що це колишні бійці «Беркута». Не хочуть пропускати. Чекаємо, поки вийде отримувач передачі (на кожному блокпосту є конкретна людина, яка отримує вантаж). Вибігає хлопець - ані бронежилета, ані футболки, зате з засмагою. Колишній майданівець, тепер у Національній гвардії. Отак, а ще кілька місяців тому вони були готові вбити один одного. Тепер воюють разом.

  «Які стосунки з «беркутівцями»?» - запитую. «Нормальні. Звісно, є деякі розбіжності в поглядах, але зустрів тут кількох дуже достойних людей», - відповідає Олександр. Не здивуюсь, якщо виявиться, що взимку він був серед тих, хто на Грушевського закидав «Беркут» «коктейлями Молотова».

 Передача хлопцям сподобалась. Маск-халат, ковбаса і апельсини органічно поєднались на одному фото. Все інше в ящиках, чекає нових власників.

Стає очевидно, що до темряви об'їхати всіх не встигнемо. Якщо повертатись, то зараз. Ні, Саша вирішує їхати далі. Наступний виїзд лише через тиждень. Треба віддати максимум. Заїжджаємо на ще один блокпост. Хлопці поспіхом розвантажують машини. Я встигаю познайомитись зі ще двома екс-майданівцями. Показують прапор 28-ї сотні.

«Нехай люди знають, що ми зараз тут» - кажуть нам.

Виїжджаючи вже в повній темряві, згадую самооборонівців, які досі залишаються на Майдані. Дивно, як такі різні люди могли стояти поруч на барикадах. І чи стояли вони насправді?

Попереду «колорадський» блокпост

Виїжджаємо на трасу. Минаємо вказівник - «Слов'янськ 4 км». На дорозі крім нас жодної машини. Попереду засвітився ліхтар. Маємо проїхати цей блокпост, щоб потрапити до адресатів. Саша виходить з машини. Голос з-за бетонних блоків наказує підняти руки і йти до нього. Минає кілька хвилин. Саша повертається - готуйте документи, будуть обшукувати машини.

Солдати нам не вірять.

Пояснення про передачу посеред ночі їх відверто не задовольняють. «Здається, я закінчу цю ніч в «ямі»», - віджартовується Саша. Ніхто не засміявся. Врешті, наші дані переписали, випитали номери людей з якими контактують волонтери. Є знайомі, все обійдеться. Однак, проїхати далі ми не зможемо.

«Попереду «колорадський» блокпост. Якщо вас зупинять із цим вантажем - вас не стане», - пояснює хтось із військових.

 Сперечатись ми не стали. Навіть якщо про блокпост і не правда, то автоматні черги, які до того вистрілювали десь далеко, зараз звучали за кількасот метрів. І глухі вибухи один, другий, третій... я збився з рахунку. Солдати не реагують, я постійно намагаюсь розгледіти бодай щось у темряві.

«Тоді завеземо завтра в штаб, а вони гелікоптером переправлять хлопцям», - така відповідь Саші здається задовольнила всіх. Я - не виняток. На зворотному шляху до Ізюму нарешті з'явилась мережа. В Саші десяток пропущених викликів від хлопця з останнього блокпоста.

Інформація підтвердилась. Хотіли попередити, щоб ми не наближались, бо бойовики облаштували свою вогневу точку. Ми їхали прямо на неї.

Левко СТЕК для Радіо "Свобода"

Источник: http://censor.net.ua/r289051 

Дмитро Гордон: "Взял первое развернутое интервью у лидера Правий Сектор Дмитрия Яроша. Сенсационные признания и откровения его смотрите на "Первом Национальном" (8 июня в 16.15) и на нашем сайте GORDONUA.COM. На прощание обзавелся легендарной #визиткаяроша))"

1tv.com.ua/ru/live ось воно

ТОП-10 найбільш гучних фейків російських ЗМІ про Україну (фото):

http://ukr-online.com/politic/6618-top-10-samyh-gromkih-feykov-rossiyskih-smi-ob-ukraine-foto.html