Потім? А що потім?
А чи важить це, коли є зараз?
Коли є те, що змушує рухатись, розвиватись.
Коли є те, у що віриш.
Коли є ті, з ким хочеться бути поряд.
Коли є те, за що варто жити і померти.
А для того, щоб бути щасливою, не треба жодних умов.

Чорт забирай, нічого не тямлю у цій лексикології.
У сполученнях голосних та приголосних, у додаваннях суфіксів, префіксів, у сполученнях коренів.
Але ж вони нічого не важать, коли дійсно немає змоги сказати хоча б слово.

25.08.2009.

Я користуюся собою.
Вживаю себе у необмежених кількостях, запиваючи алкоголем, заїдаючи їжею із фаст-фудів.
Замовляю із якісними послугами, передплачую, розраховуюся кредиткою.
На мені, мабудь, написано: "Готова до вживання".
Поки ще не вийшов строк якості. Хтось іще хоче?

Самотність - це усі серії дурнуватого телесеріалу на ріпіті.
Самотність - це один альбом Земфіри на ріпіті.
Самотність - це келих води у сутінках безалкогольної квартири.
Самотність - це день з безглуздими сновидіннями, що теж повторюються.
Самота не дорівнює самотність.
Самотність - це ріпіти у свідомості.
А мою самотність зашито латкою на підсвідомості.

А так навіть краще.
Знаєш, я навіть вдячна тобі.
За той час, що в мене з'явився.
За ті події, що могли не статися, якщо б ми були разом.
За те, що я викинула ті стані ключі і за те, що той самий замок висить, як нагадування про неспроможність людську зберегти щось навіть під сьома печатями.
За те, що тебе не було поряд, коли я робила успіхи.
За те, що я вільна.
П'ю до дна за свою свободу.