25.08.2009.

Я користуюся собою.
Вживаю себе у необмежених кількостях, запиваючи алкоголем, заїдаючи їжею із фаст-фудів.
Замовляю із якісними послугами, передплачую, розраховуюся кредиткою.
На мені, мабудь, написано: "Готова до вживання".
Поки ще не вийшов строк якості. Хтось іще хоче?

20.08.2009.

Текстурні думки поглинають мене цього літа.
Ніжуся в шовкових морях простирадел.
Забуваю себе у просторих вбраннях із льону.
Засинаю в обіймах дорожньої джинси.

А може відректися від всього?
Залишити в собі лише віру в завтра та резинову вуточку,
червону помаду та чорні браслети,
дахи, трафарети та гальма на жовтий,
зіпсоті касети, не в риму писати,
скло і дискети, занедбані квіти, що на вікні помираюсь.
І в літаки, що застібають зіпперами моє вечірнє небо.

Мандрую равликом торішніми небесами.
Покладаю старі ідеї на розпечений вініл подій.
Зриваю недостиглі думки яблуками.
Засинаю під ранок снами Маяковського.

Я писатиму дурнуваті пости в жж, а ти малюватимеш ілюстрації до них.
Я дивуватимусь широті своїх розплющених очей, а ти будеш їх цілувати.
Я зашиватиму під шкіру кожну хвилину, проведену із тобою.
Я не дозволю собі загубити твій запах, що бентежить кінчики мого волосся.

Я буду твоїм дзеркалом,відображенням у воді, на тонкому склі.
Я розчинюся, най би ти просто був.

Керамічними рухами тримаюся за гомілки.
Згинаю затерплі суглоби.
Клубком, згустком енергії, що завернута в білі простирадла, у напівсні гублю рахунок часу. Просто так. Щоб нагадати собі про свої слабкості. Впиваюся ними, надуманими і смішними.
А тут іще...
Думки про минуле стаюсь такими, що викликають лише гірку посмішку.
І нащо воно іноді нагадує про себе?

Голодна.
Голодна до подій та бувалин.
Голодна до запитань на відповіді.
Голодна до заперечень і спростувань.
Голодна до вогню і води.
Голодна до емоцій.

Ходжу літними смугами вечірніх парків.
За штурвалами можна пити.
За штурвалами можна дозволяти собі більше.
За штурвалами можна не помічати миттєвостей.

Наші діти будуть вчитися ходити під мірний гуркіт вагонів метро.
Наші діти будуть вчитися бачити у світлі флюоресцентних ламп.
Наші діти будуть вчитися говорити під металевий лязг голосу, що лунає із гучномовця.
Наші діти будуть вчитися жити у капронових коконах "вільного міста"?

У мене не буде дітей.

В колонках играет - Slipknot - Snuff
Наче по дві сторони яскравої вітрини.
На моїх руках браслети, на віях - сніг, а в очах холодний блиск.
Мене зібрали по маленьких частинках, одягли за останнім словом дурної моди.
Ти заворожено стоїш, дивлячись крізь байдуже до мого дихання скло. Та не можеш відвести погляду.
Щоправда, постоїш так трохи і підеш, замлислившись про щось своє.
Тільки не купляй мене, прошу.

Я не цікавлюся - я спостерігаю.
Я не чекаю - я спостерігаю.
Я не хочу - я спостерігаю.
Я не спостерігаю.
Мої чуттєві центри деградують?

Навіть в гри без правил є правила.
Перше, і, мабудь, останнє:
ніяких правил, лише умовності і обумовленості.
Шановні, ставки зроблені! Ставок більше немає.

А так навіть краще.
Знаєш, я навіть вдячна тобі.
За той час, що в мене з'явився.
За ті події, що могли не статися, якщо б ми були разом.
За те, що я викинула ті стані ключі і за те, що той самий замок висить, як нагадування про неспроможність людську зберегти щось навіть під сьома печатями.
За те, що тебе не було поряд, коли я робила успіхи.
За те, що я вільна.
П'ю до дна за свою свободу.