Тоді мені хотілося чогось нового. Веселі компанії, дороге французьке вино, погляди нових знайомих. Мені присвячували вірші, просились на побачення, гукали в гості. Моя поведінка залишалась стабільною. Тиха посмішка та вміння слухати. Вміння бути собою і просто бути.
Ці епізоди залишились у мені назавжди. Я переглянула власне ставлення до себе ж самої. Не могла відкидати статусних моментів моїх тодішніх візаві. Бо тут ідеться не про моральну рівність, а про мої внутрішні вміння бути жінкою.
Цей короткотривалий коханець став знаковим у моєму житті.
Протягом тижнів моєї вакації він не мав жодного стосунку до мого життя. Йому залишалось спостерігати, як я поводжусь, як вдавано злюся, як мружусь на призахідне сонце, тягнусь за шовковим шаликом і окулярами на півобличчя. Мій образ зачарував його. Потім він не раз згадував оті епізоди, не знаходив пояснення своїй поведінці.
Він часто розпитував про мої вподобання. Ніколи не говорив про захоплення мною. Натомість бачив, як легко я почуваюсь у малознайомому товаристві, як реагую на жарти, безтурботно прогулююсь нічним узбережжям. Далі були месиджі про його роздратування, особливо, коли згадує мене. Наступні вибачення.
Я провела з ним кілька місяців. Він формалізувався, визначив мені роль, яку я повинна була виконувати. Я мала шанс створити щось традиційне і стандартне.
Майже одразу зрозуміла неспівпадіння наших уявлень про життя. Його смішні та веселі речі видавались мені безглуздими. Раптом все ставало якось так нецікаво.
Помітно було, як йому подобалися мої несправжні вії і несправжні манери. Для будь-кого з перехожих ми видавалися хорошою парою.
Подумати лише, я пробувала будувати стосунки, завідомо знаючи про їх приреченість. Здебільшого виходило. Але на довго мене не вистачило.
Я ніколи не палила при ньому. Пасма сигаретного диму я залишала на потім. Бралася до цигарок після наших з ним побачень. Так, ніби це допомогло б мені краще зрозуміти мою роль в його житті.
Я не могла довго перебувати з ним. Часто доводилося вигадувати сотні причин мого затяжного мовчання. Я шукала приводу, щоб зникнути. Я по-троху тікала від нього. Хоча ні – точніше буде сказати відривалась від нього.
Одного дня я припинила це складне для нас обох спілкування і легко знову повернулась до свого звичного стану, бути нарешті самій. Залишила все недовершено і безглуздо. Залишила по собі десятки запитань. Заплутаний та нечіткий кінець історії здивував його. Підозрюю, він дотепер носить в собі цю образу. І пам’ятає мою легку посмішку. Чому б інакше повідомляв мені про свої почуття нічними месиджами?..
Але я не забула його так, як забула десятки людей з мого минулого. Тепер часом перетасовую факти нашого з ним спілкування.
Я залишила подряпину на шовковому простирадлі його душі. Я часто навіть не згадувала про нього. Іноді писала месиджі. І тепер пишу. Зраджений і чужий він відповідає коротко і часом грубо. Жодного сумніву у його такій поведінці. Тут і тепер він має повне право на грубість. Йому неспокійно і тісно. І нічого з цим не поробиш.
Минає час і мене пронизує спогад. Я не хочу згадувати подробиці, просто так, враження. Це була непогана осінь, розумію я. А ще усвідомлюю, що він чомусь страшенно важливий мені. Просто так і тепер я маю знайти якийсь вихід, що змінити формат ворожнечі на невимогливе спілкування.