...тому не знаю, не знаю, що нам робити далі, але того, що сталося, вже не виправиш, я хотіла цього уникнути, але воно сталося, сталося. Ти за два тижні цілком про мене забудеш, ну, поболить так трошки - й забудеш, я знаю, ти щодня закоханий в іншу жінку, але мені, мені що робити, не скажеш? Про себе я подбала найменше, бо ніколи про себе не думаю, така вже вдалася, в любові мушу йти до кінця, до останнього схлипу, знаєш? Ти навіть не подумаєш про те, що завтра, може, наш останній день і ми, я певна цього, більше ніколи й ніде - чуєш? - ніколи й ніде, ми так, ніби помремо навзаєм, але чомусь тільки мені це болить, тільки мені від цього дертися на стіну хочеться, а ти собі слухай, слухай доповідь, задоволений, усміхнений, вічно ти усміхнений, ніби японець.
Це з твого боку надто жорстоко... - вічно ходити з посмішкою, коли я тут мало не конаю рабинею твоєї брови над лівим оком, наприклад, звідки мені знати?.. ...ти собі просто всміхаєшся, навіть слова мені не сказав по-людськи, тільки цитати і гра слів на кожному кроці, гра слів і цитати, і якісь історії, яких знати не хочу, якісь алюзії не знати до чого. Ти повернешся скоро туди, до себе в країну, знову опинишся коло друзів і коханок, так, і будеш мати багато всього, і... А я, вічно сама, чужа всім і кожному, що я згадаю з нашої шестиденної любові, крім цієї твоєї посмішки, з якою, ти, можливо, навіть і спиш - не знаю, бо я не бачила, як ти спиш, я не спала з тобою!.. Чи бодай раз ти сказав мені щось тепліше, ніжне, живе? Я не вимагаю надто багато, я просто думала, що стала тобі потрібною - не менше, як ти мені, але так не буває, любов не буває рівною, любов - це нерівність, хтось мусить більше віддавати, а хтось тільки бере, бере, бере... Вибач.
