На грудях – мак кривавим цвітом,
Лунає клич: “ніколи знову!”,
Невже ви, люди, подуріли
Чи Бог забрав вам зір і мову?!

Невже не бачите? Осліпли?
Війна вогнем пече країну!
А ви, змінивши колір стрічки,
Знов поминаєте Руїну.

Часи минулих окупацій,
Часи смертей та людопаду
I до могил чужих солдатів
Щороку йдете, наче стадо.

Ви, суть не змінюючи, знову
Лише міняєте обгортку!
Невже сьогодні мало крові,
Щоб на паради йти без толку?

Невже герої сьогодення
Не варті вашої уваги?
Чи їхні подвиги щоденні
Не викликають в вас поваги?

Iдіть, кричіть “ніколи знову!”
Та знайте: “знову” – вже настало.
Щоденно наші побратими
На фронті в вихорі металу.

А ви, ховаючись від правди,
Святкуйте вихідні веселі.
Та пам’ятайте: бій триває,
I мак не захистить оселі.

Живіть сьогодні та прозрійте:
Вже поруч нові ветерани!
А замість зміни стрічок – дійте,
I України слава стане!

Юрій Руф ("На зламі епох", 2016)