Я ушёл. Оделся не по погоде, разгребать..короче, оправдываюсь я. Как оказалось дома, мать была там же в это же время...хм, не встретидись, значит нас действительно много! Но я туда вернусь. И все кто там - юзеры DenK Hill Mikkoli yoka - все там. Хотя Хилл не откликался на звонки - тормоз;) Но там, мы знаем, просто не пересеклись. Мы - верим. Кто-то осудит нас, кто-то поддержит. Это не зомбирование, нам, по крайней мере мне - никто не платит, никто не заставляет. Это от сердца. Цинничного, костенеющего понемногу от жизни при такой власти и вообще, но не сдавшегося. Оно - никогда не сдастся. Ми автохтони ни цій землі, і ніхто не задавить нас. Можуть знищити...але саме ми знаємо, як накрайше з цією землею поводитись, шоб вижила вона. Ми - знаємо, бо це в крові, це - в диханні, це - в жадобі життя, яку надіхнули в нас наші батьки. Дякую своїм читачам, і всім хто звертає на мій щоденник увагу...до зустрічі:)
