Борючись з російською пропагандою, що стосується українського конфлікту, МЗС Німеччини опублікувало 8 сторінкову брошуру для співробітників під назвою "Заяви Росії та наші відповіді", повідомляє Der Spiegel.

http://www.spiegel.de/…/ukraine-konflikt-berlins-antwort-au…

У невеликому посібнику наводяться контраргументи, за допомогою яких німецькі дипломати можуть спростовувати постулати російських офіційних осіб з приводу подій в Україні.

Ось найцікавіші твердження і відповіді Міністерства закордонних справ ФРН, пропонуємо ознайомитись та використовувати як аргументацію щодо брехні російської пропаганди, що поширюється кремлеботами, та агентами фсб:

1. "У Києві при владі фашисти".

Насправді ж: на Майдані в акціях протесту брали участь радикальні групи, деякі з вкрай правими настроями. Однак чисельно вони складали лише невелику частину протестувальників (а на вулиці вийшло до 2 мільйонів). У перехідний уряд, сформований після зміни влади, ці групи залучені не були.

2. "В Україні етнічні росіяни піддаються дискримінації і гнобленню. Тому вони попросили у Росії захисту".

Насправді ж: Місія спостерігачів ОБСЄ не бачила жодної загрози для російськомовної меншини. Рішення про відмову від закону про мову, який дозволяв мовам меншин, а саме російській, побутувати в суспільній, художній та освітній сферах, прав російськомовної меншини не обмежує, адже його спочатку заблокували, а далі й зовсім відкликали ".

3. "Захід у випадку проголошення незалежності Косово та анексування Криму дотримується подвійних стандартів".

Насправді ж: ситуацію в Косово 1999-2008 років і ситуацію в Криму в 2014-му не можна порівняти ні юридично, ні політично. Проголошення незалежності Косово стало наслідком провалу майже 10-річних зусиль з подолання конфлікту і не супроводжувалося сильним втручанням ззовні.

4. "Крим завжди був російським".

Насправді ж: Крим має складну історію. У стародавні часи його населяли кіммерійці, таври, пізніше греки. За часів Великої хвилі міграції в 3-му столітті туди прийшли готи. За ними - з 5-го століття - гуни, хозари, печеніги і кримські татари. Після монгольського панування Крим аж до 1744 належав Османській імперії, яка дала півострову незалежність, завдяки чому він став окремою державою. Російська імперія анексувала півострів в 1783 році. Після виселення тюркського населення півострів колонізували не тільки російські селяни (піддані Російської імперії - ред.), Але й німецькі, грецькі, болгарські та балтійські.

Після розпаду Російської імперії в 1917 році Крим відійшов Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, а після 1922 року - став частиною Радянського Союзу. У 1954 році був переведений до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки в складі Радянського Союзу. Але вирішальним є той фактор, що після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Крим залишався частиною нині незалежної України, чию територіальну цілісність Росія підтвердила в Будапештському меморандумі 1994 року.

5. "Самовизначення і референдум узаконили інтеграцію Криму і Севастополя в Російську Федерацію".

Насправді ж: неоднозначним є питання, чи припускає самовизначення право на відділення, так само як і питання про те, що таке "народ". Звідси випливає, що незаконне втручання Росії призвело до відокремлення Криму з порушенням цього права.

Це втручання являє собою порушення заборони на погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах і порушує суверенітет і територіальну цілісність України. Через незаконне застосування сили і стало можливим відділення Криму від України і його подальше включення до складу Росії.

6. "Захід проводив систематичну політику ізоляції і ослаблення Росії в період після розпаду Радянського Союзу."

Насправді ж: Європейський Союз і НАТО дотримувалися суспільного інтересу, розглядаючи Росію як сильного партнера, і загальних принципів забезпечення миру в Європі. Тому метою Заходу була тісна співпраця та партнерство з Росією після розпаду Радянського Союзу.

Побудувати щільну мережу партнерських відносин намагалося і НАТО, створивши Раду "Росія-НАТО" як форум для обміну думками і вироблення спільних поглядів. Це партнерство і спільний підхід знайшли своє вираження в інтенсивній підтримці приєднання Росії до таких міжнародних організацій, як G7, Рада Європи та Світова організація торгівлі.

7. "НАТО тепер ставить метою включення України, що сприймається Росією як загроза своїй власній сфері впливу".

Насправді ж: Україна сама може обирати, до якого союзу вона воліє належати. НАТО розвиває з 1997 року спеціальне партнерство з Україною під егідою комісії "НАТО -Україна". За словами президента Петра Порошенка, в центрі уваги зараз - проведення реформ, особливо в галузі безпеки і оборони, а питання членства не стоїть на порядку денному.

8. "НАТО виграє від кризи Україні, тому що таким чином, може повернутися до своєї ментальності холодної війни і знову стане противником (Росії)".

Насправді ж: НАТО - оборонний союз, який повинен гарантувати безпеку і свободу своїм членам. Альянс не вважає Росію ворогом, і протягом останніх 20 років підтримував співпрацю з Росією, починаючи з програми "Партнерство заради миру" і в Раді євроатлантичного співробітництва.

9. "ЄС і його партнери ввели санкції проти Росії, щоб поставити її на коліна".

Насправді ж: звичайно, санкції були прийняті, щоб чинити економічний тиск на Росію, але це не було самоціллю. Мета санкцій була набагато глибшою - щоб досягти політичного врегулювання конфлікту в Україні, щоб Росія дотримувалася норм міжнародного права.