"Бути хуліганом". Стаття з львівської "Аргумент газети"
5-годинному інтерв’ю із Сергієм (ім’я змінено), лідером львівських футбольних хуліганів, передувала вимога: “Жодних імен, прізвищ, фотографій. Ця зустріч узгоджена з хуліганами, і ми впевнені, що ти нас не підставиш”. У Львові їх близько сотні. Вони воюють із представниками інших команд, загонами “Беркута” та стереотипами, які в’їлися у поняття “футбольний хуліган”. Вони підставляють свої обличчя під кулаки заради улюбленої команди. Для них це не розвага – це стиль життя. Головне для хулігана – не бійка і навіть не перемога в ній, головне – репутація їхнього клубу. Війна стереотипів – Як виглядає футбольний хуліган? – У порваних джинсах, п’яний, як швець, з каменем у руці... Це перший, найпоширеніший стереотип. Хуліган ніколи не нап’ється, адже йому постійно треба бути напоготові. До того ж це, як правило, люди з вищою освітою та престижною роботою. Хуліган ніколи не кидатиме пляшки на поле. – Чому хулігани ходять на футбол? – Футбол їм не потрібен. Це – ширма, якою вони прикриваються, щоб побитися з міліцією та простими вболівальниками. Цей стереотип теж не відповідає дійсності. Мало хто знає, що “прості вболівальники” – хулігани суперника, які готові в будь-яку секунду здійснити shedwell – стрибок у сектор ворога. Найвідданіші та найвірніші хулігани в дощову погоду і в мороз їдуть з командою на виїзні матчі і стоять за неї до останнього. Для них команда – як рідна сім’я. І якщо вбивати когось за команду в Україні не прийнято, то самі померти за неї хулси готові. Багато говорять і про расистські настрої хуліганів. Цей стереотип частково відповідає дійсності: львівські хулси із більшим задоволенням вболіватимуть за першолігові “Карпати” з 10% легіонерів в складі, ніж за вищолігові з 80% іноземців. “No one like us and we don’t care” (“Ніхто нас не любить, а нам пофіг”), – так говорять про себе хулігани. І хоч із стереотипами їм миритися доводиться, цього ніколи не буде із заклятими ворогами. Бий чужих, щоб чужі боялися “Махач” – бійка між хуліганами, як правило, заздалегідь узгоджена між лідерами угруповань. Представник львівських хулсів телефонує до представника запорізьких і повідомляє про бажання зустрітися. Вони домовляються про кількість учасників “махачу”, конкретну годину і місце. “Махач” відбувається за принципом хуліганського фейр-плей – б’ються лише голими руками. Але якщо хтось витягне ножа чи візьме камінь, бити будуть лише його. У побудові хуліганської атаки під час “махачу” можна виділити три лінії – найдосвідченіші бійці – “хардкор”, за ними – рядові хулігани, в ар’єргарді – “карли”, наймолодші хулси. Головні вороги львівських “фірм” (або “мобів” – так називають свої угруповання хулігани) – “Волинь” з Луцька, “Металург” із Запоріжжя та “Чорноморець” з Одеси. “Волиняків” ненавидять зокрема за те, що вони львів’ян називають “лемками”. Серйозні протистояння виникають з “Металургом” та “Чорноморцем” (українські хулси називають фанів одеського клубу “жидами”). Річ у тім, що одесити завжди “славились” своєю підтримкою московських клубів, а запоріжці їм у цьому допомагали. Львів же відстоює ідею українського націоналізму, і в цьому він солідарний з хуліганами київського “Динамо” (“хохли”) та “Дніпра” (“дніпряни”). У хуліганів діє принцип: “Ворог мого друга – мій ворог”. “Уболівайте красиво!” Ворожі стосунки у хуліганів склалися з представниками міліції. За словами лідера львівських хуліганів, “Беркути” впевнені у своїй безкарності: “Вони не захищають людей від масових безпорядків, а самі їх створюють. “Менти” отримують великі гроші за те, що б’ють нас, вони спеціально готуються до матчу – піднімають залізо в залі, ходять на боротьбу. А потім приходять з палицями і нас луплять.” Причиною сутичок хуліганів і міліції найчастіше стає запалений “фаєр”. Хулігани, які зазвичай нейтрально ставляться до керівництва клубу, зараз приємно здивовані політикою гендиректора “Карпат” Богдана Федоришина, який дозволив палити “фаєри” на стадіоні “Україна”, сказавши: “Уболівайте так, щоб було красиво”. “Якщо “менти” не будуть нас “штормити” – жоден “фаєр” не полетить на поле”, – кажуть хулігани. “Фаєр” коштує 15 гривень, і в Україні його дістати проблематично. Як правило, вони завозяться з Росії, де їх можна запалювати на всіх стадіонах. Там же, у найспекотніших секторах, є спеціальні смітники, в яких “фаєри” гасять. І за два роки жоден “фаєр” у Росії не полетів на поле. Міліція дуже рідко затримує хуліганів, оскільки у тих є святе правило – у жодному випадку не подавати до міліції заяв, щоб не сталося з членами “фірм”. Заслані міліціонери також не зможуть проникнути в середовище хуліганів: їх відразу вирахують за сленгом, поглядом. “Ментів” хулігани називають “А.С.А.В” – all cops are bastards (всі “менти” – виродки). Щоб уникнути проблем з міліцією, хулси пропонують виділити два спеціальні сектори зі стоячими місцями для найактивніших фанатів. Хулігани вважають, що вболівати сидячи – нереально. Сидіння мають бути без спинок, як на кількох франзузьких стадіонах на чемпіонаті світу 1998 року. Рок-н-рол на “бобику” На одному з виїздів львівські хулігани сиділи на вокзалі, попивали пиво і нікого не чіпали. До хлопців підійшли правоохоронці і повідомили, що всіх посадять. Після цього один з хуліганів заліз на міліцейський “бобик” і станцював на ньому рок-н-рол. Міліціонери, що сиділи в цей час у машині, боялися з неї вийти... Інший випадок стався вже у Львові на стадіоні “Україна”. Хуліган з двома подругами під час перерви у матчі йшов у туалет і побачив двох фанів “Волині”, які заявили, що їхні “рози” (фанатські шалики. – Авт.) кращі за львівські. Хуліган попросив дівчат відійти, а повернувся з туалету в сектор вже з двома волинськими “розами”, якими львівські хулігани витерли свої білі кросівки. До теми Хуліганізм зсередини Уболівальники на стадіоні поділяються на: Кузьмичі – ті, що приходять на стадіон з дудками, насінням, вболівають сидячи. Фанати – неагресивні вболівальники з клубною символікою, вболівають стоячи, їздять з командою на виїзди. Поділяються на хуліганів та ультрас. Хулігани – прихильники англійського стилю вболівання. Невеликі, але чітко організовані угруповання, що поділяються на “моби” або “фірми”. Для хуліганів головне не перемога їхньої команди, а перемога над хуліганами команди-суперника. На стадіоні, як правило, поводяться менш помітноно, щоб не потрапляти на очі міліції. Ультрас –менш організовані в групи вболівальники, які обрали італійський стиль підтримки команди: шум, видовище, яскравий одяг – “рози”, футболки, прапори. Серед львівських хуліганів можна виділити чотири “моби”: Green Lions - найбільш чисельний, але найменш організований “моб” стилю “ультрас” Lviv City Firm та West Boys – взяли собі за зразок англійський стиль одягу та вболівання. Їхня мета – підняття та поширення хуліганізму. Wehrwolf – малочисельний “моб”, який складається переважно зі старших фанів. Довідка Хто обшиває хуліганів У всьому світі хулс носить речі лише дорогих елітних фірм: Burberry, Stone Island, Prada, Laсoste, Henri Lloyd, Paul Smith. Речі цих фірм не крикливі, але максимально зручні та стильні. Зовнішній вигляд хулігана приблизно такий: зручні, легкі кросівки або черевики, блакитні джинси, сорочка у клітинку, теніска, светер, джемпер, бажано капюшон. Одяг львівські хулігани замовляють через Інтернет, де, наприклад, джинси Prada коштують $200. Іноді речі доводиться купувати в секонд-хенді, бо товари згаданих фірм у нас не продають.
Ростислав Ящишин, Аргумент газета, Львів.
