В колонках играет - Океан Ельзи - Місто вночі

Вночі я знову бачила то місто...
Як так можна жити?

В колонках играет - Океан Ельзи - Квiтка (з Ренесансу)

"...Ще важче уявити її на місці мармеладового плагіатора, що корчить з себе Джима Морісона перед огрядними товстосумами у палаці "Україна"..." - цитата из статьи об Ирене Карпе Олександра Маслакова

о Вакарчуке? м-да...

- А в мене є ямочки на щоках!
- Це просто целлюлит, - єхидно відповіла я.

Кста, дякую за сiмпу)))

Чоловіки − як пляшки під час акції. У одних під кришечкою написано «щасти наступного разу», у інших − „поздоровляємо, ви виграли принца”! Фігня лише, що носишся з цією пляшечкою, носишся. А вона відкручується якось сама. В один пречудовий день. Отак дивишся на цю кришечку і розумієш, що акція−то − тю−тю. І термін дії пройшов. І пити не сильно й то хотілось...

Три чотири п'ять. Нікому не шукать. Бл**ь

чомусь на словах юлі міщенко "я люблю кайфове, моє кольорове життя!" захотілось вмерти...
цілий день дощ. одна людина кличе фотографуватися ню. давно кличе. ха.
та ще телефон починає плакати. клятий тамагочі.
на фото я)

В колонках играет - Фактично Самі - Кіріян

моє життя схоже на м'ятний цукерок.
таке ж солодке, проте іноді капають сльози "від м'яти".
заїдаю його морозивом. життя своє погане.

кожен день дивлюсь на різні цікаві речі. на цікавих людей...
хочу бути поруч з ними... бо вони - це і є Життя.

Він йшов і через місяць, не змінюючи кольору. Тільки тональність раз у раз кудись втікала, то б'ючи мене зсередини, то вкриваючи сліпотою ззовні. Я не рухалась і терпляче чекала свого продовження. Воно мене не хотіло, проте знехотя постійно ставалося. Та не до кінця. Бо ж помре, бідолашне, по закінченню історії. А я? Знову і знову зв?язуватиму розкидані тихим вибухом шматки мене. Коли не рухатись, можна здатись собі цілісною. Та при найменшому порусі кавалки терендять, як консервні бляшанки. Зустрічні сприймають це за яскраву поліфонію особистості. А ти, Продовження? Чи здатне ти залити всі мої шпарки й застигнути в них міцним склом? Я вже обіцяла тобі дивовижні кольорові блиски, якщо в мені житимеш. Я вже обіцяла тобі найніжніші звуки своєї музики і стільки тиші, скільки ти захочеш… Все марно – ти завжди знало, що я брешу тобі. То й що? Чи не краще гнилу правду кинути ворогам? Хай розірвуть її і здохнуть, отруєні. А ти… Ти краще закривай очі і слухай шерхіт моїх губ. Він, принаймні, теплий і зможе тебе зберегти хоч на якийсь час.
П р о д о в ж е н н я.
Ти розтягуєш мене далеко вперед і шкодуєш, коли мені боляче. Та ж я сама собі вибрала це колесування. Воно не позбавлене сенсу: колесо – символ нескінченності. А це якраз те, чого ми з тобою, Продовження, шукаємо. Прагнемо, як я тебе. Ненавидимо, як ти мене. Боїмося, як одне одного. Але не втрачаємо.
Вибач за це.
Вибач…
(С)

Малювати про тебе в темряві у коротких спалахах вогню?
Все одно на образі твоєму залишається надто багато мозаїчних тіней –
важко потім розпізнати твій настрій.
Значить, і особу.
Я знаю тільки твоє ім'я,
але це ще більше зводить мене з розуму.
Наснись мені.

Сьогодні воістину найцікавіший день.
По дорозі туди/сюди зустріла двох чудових людей.
Чоловіка, який за 5 хвилин встиг поговорити
з усією маршруткою і жінку, яка увесь час рилася в кишенях,
перекладала дріб'язок у пакетик, знову розкладала по кишенях...
Написаний телефонний номер фарбою на весь забір намагалася прочитати.
Загадкове в мене вийшло слово із семи літер, однак.
Уперше побачила своїми очами аварію. Дві машини
сторкнулись у метрі від мене. Отож воно як відбувається...
Мала щастя понаблюдать за ногами/руками, сіськами/піськами, підколінниками/наколінниками. Такі незвичайні речі! Я в захваті! Цікаво, гумових жінок роблять із тих же матеріалів? І все це пишнота під розповіді оповідань моєї бабусі про своє життя після війни.

В колонках играет - таліта кум - я би хотіла

моя наступна дія - забути все, що було та знайти інший сенс в цьому житті. знайти людей, які будуть мене любити просто так. тепер в моєму серці є звільнено місце...

обережно, двері зачиняються. наступна станція... це не має значення!