Завершений гештальт

То що..., поки не крикнеш «АГОВ!», ніхто  тобі «Доброго ранку!» і не скаже?

 

АГОВ, ДОБРОГО РАНКУ!!!.........

 

Лунало поміж комп'ютерів, стільців та сновигаючих вперед-назад

співробітників загублене у просторі привітання.

 

Є хто живий, здатний відповісти малесеньке, тихесеньке, пошепки сказане "hello" (з маленької літери, бо пошепки) ???

 

Привітання зітхнуло, зрозумівши, що ніхто його тут не чекає, сумно опустило руки, які ще хвилину тому відкривали обійми назустріч новому дню і новим враженням, і, підібгавши ніжки, вмостилося на стільчику біля комп'ютера, зосередилось і почало вистукувати маленькими пальчиками по клавіатурі...

 

Починався ще один, звичайний робочий день... :(

 

STOP!!!

 

Новий дубль!  Ранок повернути на годину назад! Сонце піднімаємо повільніше, в панянки недільний вечір не пропав даром, тож, наголошую(!!!), сонце повільніше, небо безхмарне, маршрутка під’їхала вчасно. Героїня виходить, ні випливає з маршрутки під самим входом до офісу. Охоронець посміхається у відповідь на її легке похитування головою (то було привітання).

 

Знято!!!

 

8:50. Прочинилися двері ліфта і сотні променистих сонячних зайчиків випорхнули з його кабінки, розсипалися врізнобіч, даруючи посмішки кожному зустрічному. Очі випромінюють впевненість, любов до Всесвіту і кожної його найменшої дрібнички.

 

Ось прибиральниця... Доброго ранку, пані Катерино!

 

- Привіт!

- Доброго ранку!

- І Вам настрою! Як справи?

- Побачимося за обідом.

- Morning, morning!

 

Тепер  ресепшн. Дівчата, привіт, мені ніхто не телефонував? Кажете приємний баритон? О’кей, перетелефоную. Як вихідні? Не переймайтеся, незабаром свято на нашій вулиці.

 

Знято!!!

 

8:57. У відділі порожньо. Сонячні промені зібралися вкупку і утворили досить привабливу жіночу постать. Постать ввімкнула комп’ютер, Ctrl + Alt + Del, так тепер пароль, «HONEY»,  :)))))))))) добре те що добре.

 

І знову маленькі пальчики застукотіли по клавіатурі: «Ранку! Доброго! Доброго ранку! Настрою і ще раз настрою! Вітаю з початком нового дня!!!!!!!»

Сонячні зайчики перетворилися на літери і полетіли в усі куточки офісу по внутрішній мережі.

 

Насуплений сісадмін, хотів було знову вчинити сварку за зловживання мережею та коли побачив оте «Настрою і ще раз настрою!» тільки знизав плечима. А сонячні зайчики вже оселилися в куточках його вуст.

 

Знято!!!

 

9:10. Ну, тепер повернемося до справ буденних! Да вшанується наша скорботна праця!

І пальчики знову застукотіли:

 

Dear Mr. Adrienn,

 

………………….

 

Час спливав. Наближався обід.  Ранішнє листування завершилося підписанням пари-трійки конфордерів. Було випито дві чашки кави і з’їджено половину плитки шоколаду. Обід обіцяв бути самотнім, з присмаком насолоди від відсутності спілкування. Треба ж деколи розрадити себе чимось таким....не столовським.

 

Пальці перестали вигравати на клавіатурі свій безперевний «Танок із шаблями» і промениста усмішка знову  осяяла простір довколо її робочого місця.

 

Знято!!!

 

13:00. Ліфт. Перший поверх. Двері. Кафе напроти.

 

Склянка апельсинового фрешу та курячий салат зробили свою звичайну справу. Коли перестає співати власний шлунок починаєш вловлювати  найменші коливання за сусідніми столиками.

 

За столиком справа торохкотіла купка яксраво одягнених панночок. Їхня розмова нагадувала пушкінське «Коли б я була цариця...»

 

Коли б я була цариця, подумалося мені... Що це я верзу? Коли б то мені стати піар- менеджером.....О, мрії мої, мрії... Злетіла б за вами та професійного досвіду бракує.

 

Так, що там було в об’явах? «Напишіть ессе про роботу своєї мрії...»

Ох, ці вже мені випробування на мотивацію!

 

Згадався інтернетівський здобуток: «З похмілля я завжди трансперсональна....».

 

Знято!!!

 

А якщо серйозно? Вона замріянно заплющила очі і думки почали перевтілюватися у фантастичне марево:

 

«...Крізь зелену хмарку вималювався годинник. Звісно ж швейцарський!

Механічний ручний годинник з золотими римськими цифрами на білому колоподібному циферблаті. Тік-так, тік-так, тік-так....це якщо прикластися до нього вухом. На дотик такий, що кишеню не відтягне але й не як пір’їнка. Чорний шкіряний ремінчик. Одягнеш такий на ручку і одразу починаєш відчувати, що час належить саме тобі. Ні…, він тобі просто таки підвладний. Все, що відбувається в твоєму житті вже закладено у розклад роботи годинника. Тепер він твій кращий радник у всіх справах. Відблискують на сонці кришталики «Сваровські» (ох, завжди як сороку на блискуче тягне...). А що там всередині? Та всередину не заглянеш, ніяка цікавість не допоможе. В магазині запевнили, що працюватиме справно років 20, ніяких ремонтів – якість гарантована...»

 

Щось голосно дзеленькнуло у сумочці. Та це ж мобілка. Все перерва закінчилася. Yes, darling, мусиш залишити офіціантці на чай і знову у свій улюблений (хто ж не любить батьківщину) офіс. До праці! Життя кличе.

 

Знято!!!